Розділ 1228 — Жага вбивства

Квін вирішив дозволити своїй свідомості залишатися всередині тіла Далкі, оскільки це була рідкісна можливість дізнатися більше про них. Звісно, йому вже розповідали про їхнє походження, і він вважав, що знає їхню кінцеву мету, але все це він чув від інших.

На цей час вони вже стали окремим видом, і, судячи з наукового методу, який Далкі застосовував до нього, було зрозуміло, що це істота з великим інтелектом.

На щастя для Квіна, окрім того факту, що п‘ятишипий Далкі не вбив його одразу, Ґрем дозволив йому спостерігати за битвою між Гілстоном та п'ятишипим Далкі. Вампір-лорд не особливо вболівав за перемогу однієї зі сторін, насправді він би волів, щоб вони знищили одне одного, але важливим було те, що його Фракція Проклятих, здавалося, вирішила не втручатися.

"Я бачу, що ти виявляєш великий інтерес до цієї битви", - зауважив Ґрем, продовжуючи аналізувати те, що виглядало як хвильові патерни на певному екрані - "Чесно кажучи, я наполовину очікував, що ти вже розкажеш мені все, що мені потрібно знати про тебе. Благатимеш мене повернути твоє тіло до колишнього стану, але ти нічого подібного не зробив. Ти не боїшся смерті?" - Ґрем обернувся, дивлячись Квіну прямо в очі.

Квін щиро не знав, який хід зараз буде правильним. Чи варто йому вдавати, що він - той самий Далкі, чиє тіло він захопив, можливо, зізнатися в тому, що зрадив свою расу? Однак питання полягало в тому, чи зможе він насправді це провернути?

"Погляд у твоїх очах... він інший. Ти один із небагатьох, хто має такий самий погляд, як у мене", - пробурмотів Ґрем більше до себе, ніж до Квіна, перш ніж розвернутися і повернутися до свого комп'ютера, час від часу поглядаючи на битву, що відбувалася на задньому плані.

"Можливо, я знайшов когось, хто може зрозуміти мене краще. Розумієш, інтелект нашої раси не поступається людському. Ми здатні робити те саме, що й вони, і так само, як і вони, деякі з нас відрізняються. На жаль, більшість із нас не використовує цей дар. Більшість піддається тому агресивному імпульсу, який виробляють наші тіла, коли ми зустрічаємо людей. Гадаю, у цьому ми нічим не відрізняємося від звірів.

Цікаво, чи наш творець розробляв нас із думкою про цю ваду, чи це просто збіг. Багато хто може подумати, що я єдиний екземпляр, якому вдалося подолати цей порив, але правда в тому, що вони помиляються. Просто моя жага виходить далеко за межі простого бажання вбити будь-яку людину, яку я бачу. Після того, як я забрав своє перше життя, я одразу зрозумів, що моя жага виходить за межі того, що відчувають мої побратими, проте довгий час у мене не було способу її вдовольнити.

Говорячи про людей, мені все ще потрібно вирішити, чи варто вважати нас більш чи менш розвиненими, ніж навіть їх. З фізичної точки зору відповідь може бути очевидною. Однак, поки люди ростуть, щоб досягти своєї остаточної форми, що щодо нас? Ми можемо еволюціонувати, але чи не означає це, що ми ще не досягли свого повного потенціалу?

Кожен новий шип відкриває новий світ, поза межами наших найсміливіших уявлень, але чи зупиняється це колись? Що може статися, якщо ми досягнемо десяти шипів, двадцяти чи навіть сотні? Я вважаю своїм обов'язком підштовхнути свою расу до вершини, щоб вона досягла свого піку, але, звісно, є одна величезна проблема, через яку я, можливо, ніколи не зможу особисто стати свідком остаточної еволюції Далкі... Наш часовий ліміт".

Уважно слухаючи, Квін почав усвідомлювати, що цей Далкі був досить божевільним. Говорити про задоволення своєї жаги, що виходить за межі простого вбивства людини... Чи мав він намір повністю знищити людську расу? Чи це була еволюція своєї раси, якої він прагнув?

Що стосується останньої фрази, "наш часовий ліміт", у Квіна було гарне припущення, про що йшлося. Короткий термін життя Далкі. Він давно задавався питанням, чи не можна було уникнути всієї цієї війни. Якби Далкі були змушені битися, щоб знайти спосіб уникнути смерті, чи не могли б вони просто віддати Звіра демонічного рівня?

Однак, послухавши розмову Далкі в одязі, Квін тепер зрозумів, що співіснування обох рас може бути неможливим, тому що це просто в природі Далкі - хотіти вбивати їх.

"Ось чому я не можу зрозуміти, навіщо ти працюєш з іншою стороною. Слабкий одношипий... ну, припускаю, тепер ти двошипий, що виступає проти нас? Що ж вони могли тобі пообіцяти, щоб ти змінив сторону? Чому вони взагалі захотіли прийняти тебе, враховуючи, що ти рано чи пізно зіткнувся б з кимось, хто міг би тебе прибрати?" - запитав Ґрем, сподіваючись на хоч якусь реакцію від свого підкореного побратима.

"Перевіряючи твої мозкові хвилі, я бачу, що твій розум зараз не контролюється. Ти здатний фіксувати все, що я кажу навіть зараз, тож чому? Як вони могли використати нас?

У людей є слабкості, люди, про яких вони піклуються, ті, заради кого вони ризикували б життям, щоб захистити. Навіть "В", як їх так невдало назвали, які вважають, що здатні ігнорувати власні почуття, мають речі, які їм дорогі. Навіть той вампір мав дещо, що було використано проти нього, щоб змусити його допомагати нам.

З іншого боку, ми були створені в один і той самий час. Тож ми всі приблизно одного віку. Ми пов'язані, але водночас ні, не здатні мати власних дітей, яких можна було б використати проти нас. Єдине, що нас хвилює - це ми самі, і якби не наша потреба працювати разом, щоб врятувати власні життя, ми, ймовірно, боролися б один з одним, щоб ще більше еволюціонувати".

Настала тиша. Ґрем знову повернувся, щоб подивитися на Квіна, перш ніж відвернутися, не отримавши жодної відповіді.

"...Шкода. Мабуть, твоє єдине призначення буде лише як ще одного з моїх піддослідних", - зітхнув Ґрем.

"Ти думаєш, вона програє?" - нарешті озвався Квін зсередини тіла Далкі.

"Слайсер? Як п'ятишипа, яка ще не бачила меж своєї еволюції, як вона може програти тій людині? Ні, вона не тільки не програє в цій битві, можливо, навіть є шанс, що вона зможе еволюціонувати від неї", - Ґрем посміхнувся, оскільки прикутий Далкі міг мати на увазі лише битву на екрані.

Це саме по собі було страшною думкою, але Квін міг бачити світло. Той, що перед ним, той, що б'ється з Гілстоном, і той, що боровся проти Оскара. Далкі були не настільки вищими за них. Це були ті, кого їм потрібно було перемогти.

"Чи готовий ти зробити ставку, чи зможе Слайсер вижити?" - запитав Квін.

Ґрем знав, що Далкі перед ним нікуди не втече, тому з цікавості перевів погляд на екран. Він прагнув дізнатися, чи має впевненість його піддослідного хоч якісь підстави.

---

Рубі продовжувала тримати Зброю демонічного рівня в руці. Вона злегка тремтіла, чого не пропустив Нейтан.

"Ти не хочеш завдати нам болю, чи не так? Як бачиш, ми не завдали шкоди нікому з твоїх людей, лише Далкі. Я вибачаюся за те, як з тобою могли поводитися мої попередники, але ми тут, щоб допомогти тобі", - Нейтан підняв долоні обох рук, щоб заспокоїти її. Він знав, що зброя - це бомба сповільненої дії. Якщо активні навички будуть використані правильно, всі десятеро з них можуть загинути в одну мить.

Рубі подивилася на мертвого Далкі на підлозі. Саме тоді її очі почали наповнюватися водою.

"Чому? ...Чому ви повернулися? Просто залиште нас у спокої... будь ласка. Я-я не хочу... я не хочу створювати більше проблем!"

Було очевидно, що Рубі нестабільна, але Нейтан не міг просто відпустити їх, не отримавши від них жодної інформації. Вони були ключем до того, щоб дізнатися, чому людей у Притулку тримали як в'язнів і чому Далкі ніколи б не дали своїм в'язням щось таке життєво важливе, як меч Демонічного рівня.

"Ти впевнена, що хочеш, щоб ми пішли?" - запитав її Нейтан - "Ми вже вбили того Далкі, тому я впевнений, що ти не зможеш просто так повернутися назад. Ми також не можемо просто дозволити іншим дізнатися, що ми тут. Ви такі ж люди, як і ми, звісно, ви не хочете співпрацювати з Далкі. Що б вони не мали проти вас, з цією зброєю і нашою допомогою ми можемо допомогти вам вибратися звідси!"

Все ще не опускаючи меч і не відпускаючи його, здавалося, що Рубі обмірковує його слова.

"...Ні, він уже допомагає нам! Я не можу дозволити його зусиллям піти даремно".

Меч Демонічного рівня почав світитися яскравіше, і навколо нього почав формуватися дивний крижаний вихор.

"Усі, відійдіть з дороги!" - вигукнув Нейтан.