Розділ 1229 — Далкі чи військові

Вихор льоду кружляв навколо меча Демонічного рівня. Спочатку рух був повільним, але незабаром почав набирати швидкість, оскільки навколо леза утворювалося все більше льоду. Нейтан знав, що станеться невдовзі, якщо вони нічого не зроблять. Його серце калатало, він боявся загибелі, якщо активна навичка меча буде застосована проти них.

Він не очікував, що одним із великих людських скарбів стане його кінець.

"Ця клята активна навичка створює великий тунель із льоду, і найменший дотик перетворить нас на крижані скульптури!" - Нейтан почав панікувати, оскільки його здібність була абсолютно безсила проти цього. Генерал швидко подав сигнал руками - знак для своїх підлеглих увійти в бульбу, яку він створив.

Добре тренованій групі знадобилося небагато часу, щоб здолати групу звичайних цивільних із Притулку. За лічені секунди їх роззброїли та притиснули до землі, не зустрівши майже жодного опору. Потім солдати розвернулися, а Нейтан рушив вперед, щоб зустріти Рубі та Зброю демонічного рівня, що заряджалася.

"Я не хотів цього робити, але мушу ризикнути, сподіваючись, що вона не зашкодить своїм же людям" - Використання цих людей як живого щита залишило гіркий присмак у роті Нейтана, але було зрозуміло, що Рубі не стане просто слухати доводи розуму. Вони також не могли втекти чи битися з такою річчю - "Сподіваюся, вона ще не встигла активувати навичку".

Побачивши, що зробив Нейтан, Рубі, звісно, не хотіла завдавати шкоди своїм людям із Притулку. На жаль, велика сила вже текла крізь зброю, і дівчина відчула, що не може зрушити з місця. Вона спробувала відвести зброю, але та застрягла, ніби її руки теж замерзли.

"Це перший раз, коли я намагаюся використати цю зброю. Треба було протестувати її кілька разів!" - запанікувала Рубі.

"Я мушу щось зробити", - подумав Нейтан, кидаючись вперед. Він не був упевнений, чи це спрацює, але мусив спробувати, інакше вони всі приречені. Дві бульби сформувалися над його руками.

"Допоможи мені, я не хочу вбивати їх", - вигукнула Рубі.

"Тоді домовилися! Мені просто потрібно, щоб ти відповіла на мої запитання і допомогла мені після цього", - швидко погодився Нейтан, вхопившись пальцями за лезо меча Демонічного рівня. Він натиснув із такою силою, що долоні порізало об лезо, але лише трохи, перш ніж меч вирвався з рук дівчини. Було видно, як він упав у річку неподалік.

У той момент активувалася навичка. На мить здалося, що вся річка засвітилася, але за кілька секунд велика маса води замерзла. Дехто з військових зазирнув у річку, щоб побачити, як далеко вона замерзла, але лід простягався далі, ніж сягав зір.

Замість того, щоб захопити Рубі, яка тепер сиділа на підлозі й тремтіла, Нейтан пішов перевірити, чи можна щось зробити зі Зброєю демонічного рівня.

"Якщо ми принесемо це Верховному Командувачу Сачу та іншим, це стане великою підмогою для нас у війні", - підсумував Нейтан.

Видовище в річці було дивним. Попри свою вагу, меч плавав на поверхні. Від кінчика річка була заморожена, тоді як інша частина продовжувала текти.

Один із членів Групи Земленароджених спокусився пройтися по льоду і забрати зброю.

"Стій! Ти не знаєш, що з тобою станеться, якщо ти ступиш на цей лід?!" - вигукнув Нейтан, і їм швидко нагадали про справжні жахливі властивості зброї. У бульбашки Нейтана було ще кілька способів застосування, не пов'язаних із боєм, але сьогодні, здавалося, був його день.

Він огорнув себе бульбашкою і стрибнув у воду. Течія послабшала, оскільки половина річки замерзла, що було добре, але про всяк випадок Нейтан уклав себе в бульбашку, щоб не торкатися крижаної стіни.

Зрештою він дістався меча і вхопився за руків’я. Він відчув жахливу енергію, що вирувала всередині, дивуючись, як Рубі взагалі змогла ним скористатися. Зрештою він повернувся на берег; його одяг мав би бути мокрим, але бульбашка, здавалося, захистила його і від цього. Тепер на його обличчі сяяла широка посмішка.

"Меч Демонічного рівня! Він справді повернувся до рук Групи Земленароджених! Ні, це не так. Я частина Проклятих, і ми - частина людської раси. Він знову в наших руках. З цим ми зможемо допомогти у війні, що триває!" - вигукнув Нейтан, перш ніж загорнути його і покласти на спину. У нього не було піхов для зброї, тож вона сильно виділялася.

--

Після того, що сталося, Група Земленароджених і вихідці з Притулку, включаючи Рубі, вирушили назад до таємного сховку. Тіло Далкі було важко розчленувати, тому єдине, що вони змогли зробити - це прив’язати його до важкого каміння і кинути в річку, сподіваючись, що вороги знайдуть його не скоро.

Група солдатів і цивільних зараз перебувала на відкритій розчищеній ділянці, де навколишні дерева були зрубані, а також стояло кілька наметів. Не всі з трьохсот чоловіків трималися разом, тож це місце використовувалося як тимчасове укриття для Нейтана та інших.

"Вам варто швидше забиратися звідси", - нарешті заговорила Рубі - "Навіть якщо вони не знайдуть тіло, той факт, що ми досі не повернулися, означає, що скоро вони прийдуть нас шукати. Вони подумають, що ми втекли".

"Я знаю, у мене є приблизне розуміння вашої ситуації", - сказав Нейтан, приносячи теплий напій у чашці й вкладаючи його в її руки. Решта військової групи робила те саме. Вони сподівалися не ставитися до них як до ворогів, щоб змусити їх почуватися комфортніше і говорити вільніше.

"Ось чому мені потрібно, щоб ти розповіла, що відбувається? Я буду відвертим із тобою. Як ти вже здогадалася, ми з армії. Я знаю, що ті, хто був тут раніше, поводилися з вами несправедливо, і за це я приношу свої найглибші вибачення, але ми тут, щоб витягти вас із цієї ситуації. Хіба це не ваш найкращий шанс, поки Однорога тут немає?" - запитав Нейтан.

Генерал говорив голосно навмисно, щоб інші неподалік могли почути; їхня реакція свідчила про те, що вони були досить задоволені сказаним. Можливо, вони й справді хотіли бути врятованими, але чекали, чекали рішення Рубі. Було зрозуміло, що саме вона тут головна.

Мала бути причина, чому саме їй дали Зброю демонічного рівня.

"Просто скажи їм, Рубі!" - вигукнув один із чоловіків - "Я знаю, Артур допомагав нам раніше, але ми говоримо про армію! Вони можуть нам допомогти".

Рубі стиснула кулаки й подивилася повз Нейтана на того, хто щойно заговорив.

"Саме так, це та сама армія, яка кинула нас при перших же ознаках біди! Пам’ятаєте, хто врятував нас від тих звірів? Це був Артур! Армія була тими, хто вирішив напасти на нас!"

Почувши ім’я "Артур", Нейтан намагався згадати, чи чув він про когось значущого з таким ім’ям, але ніхто не спав на думку.

"Слухай, я пообіцяла, що відповім на ваші запитання, бо ви допомогли мені не нашкодити моїм людям, навіть якщо я не можу погодитися з вашими методами", - визнала Рубі сердитим тоном - "Правда в тому… ми й самі зараз не знаємо, що відбувається. Артур просто прийшов і сказав нам, що ми будемо в безпеці, що Далкі нам допоможуть.

У це було важко повірити, але вони трималися на відстані й справді захищали нас від звірів тощо. Зрештою прийшла ваша армія і… ну, ви, мабуть, самі знаєте решту".

"Ти постійно згадуєш цього Артура. Це хтось, кого ми повинні знати?" - не міг не запитати Нейтан.

"Людина, яка врятувала нам життя. Той, хто прийшов сюди, коли армія покинула цей Притулок, ще коли це була Планета червоного порталу. Він був тим, хто показав нам, як давати відсіч, допоміг нам розвинути нашу спільноту, і ми змогли жити щасливим життям, не переймаючись тим, що зовні. Потім одного дня він просто повернувся, але вже в компанії Далкі.

Єдина інформація, яку ми отримали від самого Артура, полягала в тому, що вони нам допоможуть і що людська раса програє війну проти Далкі. Це був єдиний спосіб вижити, бо навіть він не міг їх перемогти".

Це була явно приголомшлива новина - почути, що цей Артур, який врятував їх, стверджував, що не здатний перемогти Далкі, але було багато людей, які боялися б боротися з Далкі, особливо після того, через що вони пройшли, тож у чому була велика проблема?

Нейтан не міг цього осягнути.