Розділ 1254 — Походження

Хоча Вікі та Пай казали, що подорожуватимуть сонячною системою звірів, щоб спіймати небезпечних Закутих, які втекли, вони вирішили вирушити разом з рештою Сім'ї Блейд до Острова Блейдів.

Вікі та Пай потребували місця, з якого можна було б почати і куди можна було б постійно повертатися. Хоча вони були сильними, Далкі все ще залишалися на волі, і тепер усі бачили їхні обличчя на камерах. Вони більше не були невідомою Сім'єю Блейд, тому місць, де вони могли б зупинитися, не викликаючи зайвих проблем, практично не залишилося.

Подорож до Острова Блейдів також означала, що група повертається на Землю. Наразі всі Блейди перебували на кораблі, що прямував через станцію телепортації. Усі, крім дітей Блейд, вони залишилися на кораблі. Вони хотіли поїхати, але їм сказали, що це заборонено. Це було небезпечне місце, і, можливо, саме там буде центр наступної битви.

Зазвичай гігантська станція телепортації для кораблів під час війни була вимкнена. Для повторного ввімкнення станції потрібна була величезна енергія, і це займало певний час. Проте, оскільки Ено та Мона все одно прямували на Землю, вони змогли скористатися нею невдовзі після них.

Після цього станцію знову закрили. Через страх, що Далкі можуть якось нею скористатися. Однак, оскільки Далкі на ім'я Дред з'явився на Землі, а також з огляду на те, що вони могли ховатися серед людей, вони знали, що ворог уже знайшов спосіб потрапити на Землю, попри це.

Корабель наблизився до Землі відносно легко. Військові, які відповідали за захист Землі, знали про їхнє прибуття. Тим не менш, водночас безпека була посиленою, порівняно з попередніми часами.

Це мало бути пов'язано з попередженням, наданим Ено. Сач швидко взявся до роботи.

Пролітаючи до острова, вони бачили його вдалині. Це було місце, яке колись усі вони називали домом. Проте для них усіх воно здавалося пеклом. Вигляд острова викликав у них дивні почуття.

Сіл, Ратен, Ворден, Вікі, Пай і, нарешті, ще один, хто прийшов разом з ними – Борден. Він був єдиним, у кого не було цього дивного відчуття в животі.

---

Мона, Ено, Брок і Денніс уже облаштували базу на вершині великого замку на самому острові. Це було недалеко від гігантської плити. Навіть з вершини замку можна було виглянути і побачити плитк, а також Звіра демонічного рівня, який усе ще відпочивав.

"Це ті діти Блейд, про яких нам казав Сем, так?" – сказала Мона, дивлячись, як корабель приземляється на великому відкритому просторі біля гігантських сходів, що ведуть до замку.

"Так, він казав, що вони займатимуться своїми справами. Нам не варто про них хвилюватися. Пам'ятай, вони спочатку виросли на цьому острові, тому з будь-яким звіром, на якого вони натраплять, вони зможуть впоратися", – відповів Денніс, несучи на спині великий металевий предмет.

"А тепер скажи мені, куди ти хочеш це поставити?" – запитав Денніс.

"Телепортер потрібно встановити в безпечному місці", – сказав Ено, дивлячись униз. - "Ми могли б розмістити його біля плити або всередині замку. Мені важко вирішити, що буде безпечним варіантом".

"О", – Мона була здивована. - "Я думала, ти людина, яка все продумала. Я здивована, що ти вагаєшся через таке просте рішення".

Підійшовши до краю, вона подивилася туди, куди так довго дивився Ено. Саме тоді її очі побачили те, на що тепер дивився і він.

"Тепер ти розумієш, чому я вагаюся. Я майже впевнений, що цього тут не було, коли я приїжджав сюди востаннє", – відповів Ено.

---

Вийшовши з корабля, група Блейдів вирішила разом піднятися довгими сходами. Крок за кроком вони робили це повільно. Жоден з них не біг сходами в захваті.

"Ну ж бо, хлопці, ви справді повільні. Вам потрібно, щоб я вас підібрав?" – сказав Борден, застрибуючи на наступну сходинку. Він більше не був у своїй повній людській формі, як раніше, тому тепер він був маленьким, як цуценя, що піднімається сходами.

Вікі, спостерігаючи за цим, не могла не дивитися із захопленням і подумала, що все це виглядає трохи мило.

"Цей малий був тим самим, хто погрожував нам?" – подумав Пай.

"Гей, чому б тобі просто не посидіти на моєму плечі решту шляху?" – запитав Ворден. - "Тобі не обов'язково виснажувати себе".

"Я не втомився, і ти знаєш, що я люблю робити все сам. До того ж, ви, хлопці, явно хвилюєтеся про інші речі. Той хлопець Гілстон, якого ви всі боялися, зник! Тож я не знаю, чому ви всі поводитеся так, ніби він досі живий. Це місце колись належало йому, ну, а тепер воно все ваше", – вигукнув Борден у відповідь, продовжуючи підстрибувати сходами, випереджаючи всіх інших.

"Чорт забирай, як цей маленький виродок може бути таким правим! Не можу повірити, що я так почувався і вештався з цією компанією невдах", – сказав Ратен, побігши вперед і наздогнавши Бордена.

Інші подивилися один на одного і посміхнулися. Слова Бордена трохи підбадьорили їх. Було просто важко повірити, що Гілстон зник. Вони очікували, що будь-якої миті, коли відчинять ті двері, побачать Гілстона по той бік.

Коли інші нарешті дісталися сходів, вони побачили, що двері відчинені навстіж, але не було жодної "Сім'ї", яка б зустріла їх, як це було зазвичай.

Всередині було порожньо, відчувалося навіть порожніше, ніж зазвичай.

"Ми були тут минулого разу, але не змогли знайти нічого, крім щоденника", – сказав Сіл. - "Квін зараз має щоденник, але, крім списку усіх користувачів здібностей, здається, всередині більше нічого не було. Як думаєш, ми знайдемо щось цього разу?"

Причина, чому вони прийшли сюди, полягала в тому, щоб, можливо, дізнатися, що саме планував Гілстон, якщо він справді шукав Блейда зі Зброєю душі, і навіщо.

"Минулого разу у вас не було Пая і мене", – гордо сказала Вікі, йдучи попереду і беручи на себе ініціативу. - "Ви повинні пам'ятати, ми пішли з Гілстоном, коли він вирішив полювати на вас, а ви троє були молодими, тому вони не зовсім показували вам усі місця в цьому замку. Як ви думаєте, що взагалі знаходиться під гігантськими сходами?"

Замислившись, хоча замок стояв на пагорбі, сходи і замок здавалися розташованими на вищому рівні, ніж інші. Це змусило Вордена задуматися, чи, згідно зі словами Вікі, вони були створені руками людини.

Маючи сильну Здібність Землі, можна було змінити ландшафт усієї території на свій смак.

"Чи є щось під замком?" – подумав Ворден.

Слідуючи за Вікі, вона зрештою привела їх до однієї з тренувальних кімнат, яку вони всі добре пам'ятали. Зверху було видно армоване скло. Дивлячись на нього, Ворден згадав випробування, через які йому довелося пройти.

У той час вони не знали, що Ратен і Ворден були в розумі Сіла і намагалися змусити Сіла знову використати свої шість здібностей. Тому він бився з небезпечним звіром у цій камері, сподіваючись витягнути свою силу.

Ворден бачив молодшу версію себе в тілі Сіла, що боровся за своє життя.

"Сіл, хоча ти мав силу володіти шістьма здібностями, твоє тіло ніколи не проходило через ті зміни, яких прагнув для тебе Гілстон, на відміну від решти з нас. Ми змогли досягти надлюдських тіл, а ти – ні. Ми всі бачили, як Гілстон програв тому п'ятишиповому. Я не кажу тобі продовжувати ці тренування знову зараз. Тим не менш, якщо ти збираєшся знову виступити проти Далкі, можливо, було б непогано час від часу тренуватися в цій кімнаті", – запропонувала Вікі.

Почувши це, Сіл подумав, що вони мають рацію. Сіл знав, що якби він бився з Гілстоном віч-на-віч або зі Слайсер, він би не вижив, тому він і скористався ситуацією.

Однак думка про те, щоб знову тренуватися в цьому місці, нагадала йому про храм і всі погані думки, що з ним були пов'язані.

"Ми можемо робити це деінде", – сказав Ворден. - "Не обов'язково в цьому місці. Ми тут просто для того, щоб дізнатися більше про Гілстона і роздобути трохи кристалів".

Розвернувшись, Вікі попрямувала до центру тренувальної кімнати.

"Знаєш, ти не можеш постійно захищати його таким чином. Саме тому, що ви двоє захищаєте його, він не зміг розвиватися".

Пай натиснув кілька кнопок на моніторинговому обладнанні збоку кімнати, і з центру кімнати почала з'являтися речовина, схожа на пару. Потім стало видно круглу платформу.

Група ступила на платформу, і незабаром вона почала опускатися в землю, як ліфт. Перше, що вони почули, були крики та виття звірів.

"Куди це місце нас веде?" – запитав Ворден. Він хвилювався, що вони потрапляють у пастку, але яка причина могла бути у Пая та Вікі робити це зараз?

"Не хвилюйтеся. Це окреме сховище, яке використовував Гілстон, і саме там утримувалися сильні звірі, з якими ви билися, коли були молодшими. Чесно кажучи, я не впевнена, як вони змогли залишатися живими так довго без їжі".

Коли ліфт нарешті зупинився, двері відчинилися, і можна було побачити двох людей, що стояли перед ними. Одразу всі вони були готові до бою.

"Мамо! Тату!" – вигукнула Вікі.