Розділ 1255 — Фальшива сім'я

Озираючись на ситуацію, Ворден намагався зрозуміти, що відбувається. Чи не заманили їхню групу в пастку, і чи не збираються тепер Вікі та Пай разом зі своїми матір'ю та батьком накинутися на них.

Зважаючи на те, що їх було четверо, вибратися звідси після бійки було б непросто.

Однак, судячи зі швидкої реакції Вікі та Пая і щирого подиву на їхніх обличчях, здавалося, що вони теж не мали жодного уявлення про те, що відбувається внизу. Через це їхні інстинкти загострилися і підказували їм готуватися до бою.

Вікі діяла першою, завдавши удару кулаком. Його не лише заблокувала мати, а й миттєво відбила вбік. Після цього вона смикнула доньку за руку і взяла Вікі в захват за шию, щоб та не змогла вирватися.

Пай, побачивши, що сестра в біді, теж швидко кинувся на допомогу. Проте, перш ніж він встиг щось зробити, він відчув удар ногою в коліно, його верхня частина тіла похитнулася, після чого його схопили, розвернули і затиснули ззаду, тримаючи за обидві руки.

Він спробував вдарити ногою назад, але влучив лише в повітря.

"Його сила, він набагато сильніший за мене" , - подумав Пай, намагаючись вирватися.

Якби звичайна людина, яка бачила відео, де б’ються Блейди, побачила це, вона б здивувалася, що відбувається. Жодна зі сторін не використала жодної здібності. Звісно, у такій ситуації вони мали б її застосувати.

Причина була проста: у них не було здібностей, які можна було б використати, через те, скільки часу минуло.

Блейди не взяли з собою жодного користувача здібностей, тому їм не було чим ділитися. До того ж, вони не хотіли втягувати в цю справу нікого стороннього. Крім того, брати з собою користувача здібностей лише заради використання їхньої сили здавалося дивним. Це було огидне відчуття, яке нагадувало їм про Закутих, а це, своєю чергою, змушувало думати про Гілстона.

Саме тому Пай та Вікі не могли скористатися своїми силами.

Виявилося, що те саме стосувалося і їхніх батьків, які перебували в замку невідомо скільки часу. Попри те, що всі четверо мали надлюдські тіла, вони програвали у майстерності та силі своїм старшим.

Попри ситуацію, і Вікі, і Пай посміхалися, бо зовсім не панікували. Адже з ними були ті, кому взагалі не потрібно було використовувати здібності, і навіть коли вони мали свої сили, вони гідно протистояли їм.

"Відпустіть їх, ви двоє!" - крикнув Ворден.

Їхній батько розвернув їхні тіла в бік звірів, що стояли перед ними, використовуючи їх як живі щити.

"Якщо ми це зробимо, у вас з'явиться можливість атакувати нас. Якщо зробите ще крок вперед, ми покінчимо з ними. У нас вистачить на це сил", - сказав батько.

"Ви думаєте, мене це хвилює!?" - закричав Ратен, кидаючись вперед. Ворден хотів зупинити його, не будучи впевненим, чи їхня погроза була справжньою, але було запізно. Швидкість Звіра рівня Напівбога була великою, і Ратен опинився прямо за спинами обох батьків, спрямувавши на них два грязьові Клинки.

"Стій!" - крикнув Сіл, і грязьові Клинки зупинилися, не встигнувши пронизати їхню плоть.

"Чорт, моє тіло слухається Сіла. Всі ті роки, проведені в його голові, - мій розум діяв на рефлексах", - бурчав Ратен, готовий знову атакувати, але на той час обоє батьків уже відпустили Вікі та Пая.

"Я бачу. Вони не хочуть завдати нам шкоди. Вони такі ж, як і ми. У нас немає причин битися". - Коли Сіл сказав ці слова, всі присутні зрозуміли, що це правда. Чомусь вони всі думали, що налаштовані вороже одне до одного, щойно їхні погляди зустрілися.

Це був менталітет "або вони, або ми", але чи було це насправді так? Навіть батьки вагалися, чи правильно нападати, але почали захищатися, коли побачили, що інші йдуть на них.

"Ми прийшли сюди не для того, щоб битися", - сказав чоловік Блейд.- "Ми навіть не очікували, що хтось із вас буде тут. Будь ласка, давайте просто поговоримо. Пам'ятайте, ми теж хотіли позбутися цього жахливого життя".

Оскільки всі вони пережили одне й те саме, а причиною всіх їхніх проблем була одна людина, здавалося, вони могли відчути, коли інша людина говорить правду, а коли ні, і зараз вони відчували, що ті кажуть правду.

"Серйозно, один член сім'ї завдав стільки клопоту всім їм. Що ж Гілстон Блейд зробив з усіма ними", - подумав Борден, поки групу тепер супроводжували ще двоє членів Сім'ї Блейд.

Замість того, щоб називати їх батьком і матір'ю, вони представилися решті групи своїми власними іменами. Мати Блейд носила ім'я Тіна, а батька звали Кейн. Виявилося, що причина їхнього перебування в такому місці - забрати кілька предметів зі сховища.

"У цьому місці багато речей, які не були достатньо хорошими для Гілстона, але ми, звісно, залишили їх тут".

Група йшла темним тунелем, який ледь освітлювався маленькими світловими кристалами, вбудованими в землю. Втім, вони майже не давали світла. Темрява заважала бачити й додавала місцю моторошності.

Ще більше серцебиття у декого викликали звуки, які вони чули навколо. Гарчання та гуркіт, що лунали тунелями.

Земля була рівною і добре зробленою, але здавалося, що це було зроблено за допомогою здібності. Оскільки вона була зроблена з того ж матеріалу, що й сама земля, а не з якогось металу.

Відмінність полягала в стінах. Там були металеві грати, схожі на тюремну камеру, але це були не звичайні камери чи грати. Вони були близько десяти метрів заввишки, від підлоги до стелі, і зроблені з Глатріуму.

Зазирнувши в одну з кліток, Борден побачив сяючі очі, що дивилися на нього у відповідь. Проте, коли Ратен подивився на кількох із них, було видно, як вони дуже швидко відступили назад і замовкли.

"Ха-ха, подивіться на цих слабаків", - засміявся Ратен. - "Вони бояться мене, чи не так? Просто зачекайте, поки я заберу ваші кристали і стану ще сильнішим".

Звісно, ті, хто був у клітках, були звірами високих рівнів, але сам Ратен був звіром, який стояв навіть вище за них, і вони це відчували. Вони не хотіли гнівити звіра ціною власного життя.

"Коли ми почули, що ліфт запрацював, ми зрозуміли, що хтось спускається сюди, тому пішли подивитися, але ніяк не очікували, що це будете ви", - сказав Кейн.

"Як, як ви сюди потрапили, хіба тут немає інших, хто мав би охороняти це місце", - запитав Ворден.

"Брок впустив нас", - відповіла Тіна. - "Ви знаєте, що у нас з ним хороші стосунки".

Ворден подумав, що було б непогано, якби Брок принаймні зустрівся з ними і повідомив, що на острові чи в замку є інші Блейди. Він мав би знати, наскільки чутливою була ситуація між ними всіма.

Нарешті група дісталася сховища. Там не було жодних дверей чи чогось подібного для захисту. Як і більшість речей на Острові. Тому що ніхто б навіть не подумав зрадити Гілстона, перебуваючи тут.

Це була просто одна велика порожня кругла кімната, заповнена кристалами та спорядженням звірів, яке було викувано. Вони були навалені один на одного, ніби не мали жодного значення. Речі в цій кімнаті могли стати причиною війн між фракціями.

Вони навіть бачили обладунки, які були видані іншим Блейдам, що працюють або раніше працювали тут.

"Ну, це нам не дуже допомагає, окрім кристалів", - сказав Ворден, оглядаючи все і відчуваючи невелике розчарування. У минулому, маючи людське тіло, він був би набагато більше схвильований, побачивши такі речі.

"Знаєте, є певні кристали звіра, які можна викувати, і вони також діють на звірів. Тож я б не дуже засмучувалася", - сказала Тіна.

Група почала обшукувати кімнату, поки Тіна і Кейн стояли осторонь. Вони вже отримали те, що хотіли, з цієї кімнати, але саме тоді помітили, що ніхто з них не був задоволений знахідками, ніби вони шукали щось інше.

"Нічого, тут нічого немає", - розчаровано сказав Сіл, відштовхнувши ногою частину обладунку. Про Гілстона Блейда не було ні слова, то що їм робити тепер? Дивлячись на двох, хто був з ними, вони стали єдиною надією Сіла.

"Ви не знайшли те, що шукали?" - запитала Тіна.

Це, безумовно, був великий улов для групи, і коли вони покинуть це місце, Ворден зможе повідомити Деннісу про те, що вони знайшли. Це можна було б добре використати для війни.

"Насправді ми шукали інформацію про Гілстона", - сказав Ворден. - "Якби ми нічого не знайшли тут, як і вийшло, наступне, що ми збиралися зробити, - це запитати вас".

"Чому Гілстон змусив нас усіх прикидатися сім'єю? Чому Гілстон відчайдушно шукав Сіла і створював так багато... дітей! Навіщо змушувати нас проходити через усе це!" - запитав Ворден.

Вони обоє деякий час мовчали, поки відповідь нарешті не злетіла з їхніх вуст.

"Це, напевно, те, що ви не хотіли почути, але ми насправді не знаємо відповіді", - відповів Кейн.

У цей момент Сіл, Ворден, Пай і навіть Вікі хотіли впасти на коліна. Вирушивши в цю подорож разом із ними, їхня цікавість незабаром теж почала зростати, але останні люди, які, можливо, знали відповідь, не мали її для них.

"Вони можуть не знати, але я знаю. Бо я був з Гілстоном навіть довше, ніж він знав себе сам", - сказав голос, входячи в кімнату. Його обличчя з'явилося, і вони побачили, що це був не хто інший, як Брок.

"Ви справді хочете знати все, що можна про Гілстона Блейда?"