Розділ 1257 — Марення божевільного

Побачивши, що відбувається зовні з вершини Замку, Ено, Мона та Денніс вирішили спуститися вниз, щоб оглянути табличку та Звіра демонічного рівня. Оскільки Деннісу довелося нести важкий переносний телепорт, він відставав від інших двох. У нього вистачало сил, щоб рухатися швидше, не втомлюючись, але оскільки йому сказали, що це делікатне обладнання, він боявся перечепитися через якесь коріння чи щось подібне.

"Я просто хотів насолодитися спокійними днями з Меґан, але натомість застряг з людьми, яких майже не знаю... Просто маю нагадувати собі, що роблю це для всіх, і Меґан теж входить у це число. Якщо ми не зробимо того, що потрібно, весь світ постраждає", - подумав про себе вампір, радіючи, що вони наближаються до пункту призначення.

Коли вони проходили крізь Замок, Брок, який спочатку був з ними, вирішив піти іншим шляхом. Між Ено та Броком не було сказано жодного слова, що здалося Деннісу трохи дивним, але він вирішив ігнорувати це.

Він гадав, що могло бути такого дивного, що привернуло увагу інших двох, але перш ніж він встиг як слід роздивитися, вони вже рушили далі. Нарешті вони побачили велику плиту. Гучне хропіння, що лунало від Звіра демонічного рівня, саме по собі лякало.

"Гей, цей звір, він точно не нападе на нас, так?" - тихо запитав Денніс.

"Чесно кажучи, не знаю, минулого разу я здебільшого була непритомна", - Мона знизала плечима. - "Здається, Квін розмовляв з плитою чи щось таке, і те, що всередині, зробило так, що звір погодився нас не чіпати. Будемо сподіватися, що наша присутність тут не потурбує його сон і він впізнає нас навіть без Квіна поруч."

Це звучало не надто переконливо, тому Денніс вирішив слідувати за іншими на кілька кроків позаду, щоб мати фору, якщо щось станеться.

"Може, мені почати встановлювати телепорт тут і зараз, щоб скористатися ним, якщо звір нападе? Звір має бути занадто великим, щоб пройти крізь телепорт... так?" - нервово подумав Денніс.

Однак, піднявшись на невеликий пагорб, стежка почала вирівнюватися, і саме тоді він зміг побачити те, на що всі вони витріщилися. Денніс не був частиною групи минулого разу - не те щоб вони прийшли на Острів Блейдів заради екскурсії, але це справді привертало увагу.

Земля була здебільшого рівною, а в глибині стояла гігантська плита, схожа на маленьку гору. Поруч із плитою лежав Звір демонічного рівня, але жодна з цих речей не привернула увагу Денніса чи інших - усе було в тому, що лежало в центрі.

Дерево заввишки з людину з рожевими квітами. Рожевий колір випромінював сяйво, і, дивлячись на нього, Денніс відчував такий спокій.

"Цієї штуки точно раніше не було", - сказала Мона.

"Так, і це нагадує дещо, що я вже бачив в іншому місці". - Дерево нагадало Ено про Звіра демонічного рівня, якого Квін зрештою переміг, тільки меншого розміру, але що воно тут робило?

Ено першим підійшов до нього, не виявляючи страху, проте зробив знак рукою, щоб інші залишалися позаду. Якщо це справді був саджанець того дерева Демонічного рівня з тими ж здібностями, що й інше, існував ризик, що Мона та Денніс стануть Позначеними, а Ено все ще мав на них свої плани.

Він був впевнений у власних силах і навичках, щоб відбити таку Позначку. Коли він підійшов близько, жодної реакції від дерева не було, через що Ено засумнівався, чи взагалі це звір. Коли він нарешті опинився на відстані дотику, він швидко поклав руку на дерево.

"Це справді бентежить. Це звір чи ні? Майже так, ніби кристал у його тілі ще не закінчив формуватися. Останнім часом я постійно стикаюся з речами, щодо яких мені важко прийняти рішення. Проте, якби це була загроза, я впевнений, що інший Звір демонічного рівня позбувся б його. Можливо, ми зможемо це використати, і якщо воно еволюціонує у Звіра демонічного рівня, це буде ще одна чудова річ," - подумав Ено.

"Добре, я вирішив: встановлюйте портал біля плити. Звір демонічного рівня охороняє плиту, тож я не думаю, що він дозволить їй завдати шкоди", - Ено обернувся до інших двох. - "Замок - це помітний орієнтир, тому вони можуть націлитися на нього в першу чергу. Не те щоб плита не була ціллю, але я впевнений, що її збережуть у хорошому стані."

Слухаючи вказівки Ено, Денніс взявся до роботи, встановлюючи телепорт. Підходячи, він активував свою тінь, щоб прикрити вид збоку. Денніс не був тим, хто часто боявся звірів, але як часто йому доводилося наближатися до Звіра демонічного рівня?

Саме перебування поруч із цією істотою змушувало його розвернутися і тікати якнайдалі, тому єдиним способом працювати нормально було вдавати, що його тут немає. Він завмирав щоразу, коли Дракон видавав гучне хропіння, боячись, що це знак його пробудження, але, на щастя, нічого не ставалося.

Ено вирішив залишитися біля дерева, розглядаючи його ближче, через що у Мони майже не було роботи. Щойно телепорт був встановлений, вона захотіла дослідити Острів Блейдів далі, шукаючи інших звірів, яких можна було б використати.

Їм потрібно було продумати оборону для захисту цього місця, але вона ще не пішла і не могла відвести погляд від Ено. Зрештою вона підійшла до нього і висловила те, що було в неї на думці.

"Гей, старий. Ти насправді вампір, так?" - запитала Мона. - "Я була вдячна тобі за те, що ти врятував мене тоді й опікувався мною, тому я не багато говорила, але я просто намагаюся краще зрозуміти твої дії."

"Ти, мабуть, бачив багато лайна за своє життя, і зрозуміло, що ти не звичайний вампір. Я розумію, чому Квін допомагає нам, оскільки він спочатку був людиною, але як щодо тебе? Чому ти робиш так багато для нас, людей?" - запитала Мона.

Почувши це, Ено на секунду припинив те, що робив, і подивився на Мону. Він дивився не на неї, а прямо їй за спину, ніби про щось роздумував.

"Знаєш, минуло так багато часу, що я часто забуваю причину, чому це роблю", - відповів Ено з легкою посмішкою.

Мона подумала, що Ено водить її за ніс - якщо він не хотів розповідати, то не мусив, але міг би просто сказати це, замість того, щоб вигадувати таку невдалу відмовку.

"Однак", - продовжив Ено. - "Щоразу, коли я думаю, що починаю забувати, я вирішую повернутися в певне місце. Це нагадує мені, чому я роблю все, що зробив."

"Ми, вампіри, маємо історію, яка сягає майже так само глибоко, як і історія людей, і це був би не перший випадок, коли мій рід знищив цілу расу, про що всі інші згодом забули. Я боюся, що історія повторюється, і те саме може статися знову."

Здавалося, висловившись, Ено знову подивився на дерево, а Мона не стала мудрішою щодо того, чому цей загадковий старий був на їхньому боці. Саме тоді, коли вона збиралася піти у своїх справах, думаючи, що інші двоє впораються без неї, Ено продовжив свою відповідь, поклавши руку на підборіддя.

"Ні, чекай, я не думаю, що це зовсім правильно. Першочергова причина, чому я хотів допомогти вам, людям, змінилася з плином часу. Тобі не обов'язково жити так довго, як я, щоб відчути це."

"Твої погляди кардинально змінюються від 10 років до 20, від 20 до 30 і так далі. Тож уяви, скільки разів мої погляди на світ змінювалися."

"Моя причина допомагати змінювалася - іноді непомітно, іноді кардинально. Навіть зараз я знахожу нові причини допомагати, але скажу одне, Моно. У минулому я міг допомагати людям, дозволяючи їм уникнути смерті, допомагаючи тут і там."

"Можливо, мої дії схожі на дії тих богів, які не бажають надто втручатися, але цього разу здається, що якщо я не втручуся, настане справжній кінець. Під час першої війни з Далкі я лише допомагав з тіні, тому втручання такого рівня створює величезний ризик для мого власного життя. Те, чого я ніколи раніше навіть не розглядав."

"Можливо, мені навіть не варто було тобі цього казати, але я це роблю, бо є шанс, що я не виживу і ніколи більше не зможу відповісти на твої запитання. Знаєш що, чому б тобі не підійти сюди?" - запропонував Ено.

Мона поставила просте запитання і не очікувала, що старий пуститься в такі роздуми; те, як він говорив, було так, ніби він забував, що сказав, у ту ж мить, як вимовляв це.

Це справді змушувало її переосмислити, чи варто їм справді покладати стільки надій на цього так званого великого вченого. Все ж таки, вона була щиро вдячна цій людині, і якби він хотів заподіяти їй шкоди чи перетворити її, вона б принаймні дозволила йому це за те, що він врятував їй життя.

Підходячи, Мона відчувала неспокій - вона завжди так почувалася поруч із Ено, попри те, що він не завдавав шкоди й не демонстрував жодних тривожних знаків. Коли вона підійшла, Ено схопив її за руку і вклав маленький круглий цифровий пристрій із зіркою в основі.

"Це замок, пов'язаний з моїм серцем. Коли я помру, або моє серце зупиниться, він відкриється. Це невелика карта, яка приведе тебе до мого особливого місця. Якщо ти підеш туди, знайдеш речі, які будуть тобі потрібні в той час. Пам'ятай, я завжди планую наперед", - заявив Ено з посмішкою.

"Як він може так легко говорити про власну смерть? Чи не тому я не можу позбутися того темного відчуття, яке отримую від нього?" - дивувалася Мона.