Розділ 1261 — Послання Карателя

Через наказ Короля третій замок наразі опинився у скрутному становищі з багатьох причин. Їхній лідер щойно був убитий, проте їм не дали жодної хвилини на скорботу за тими, хто піклувався про лідера, і водночас з'явилися Вампіри з інших родин, які намагалися скористатися ситуацією.

Суперечки між родинами були досить поширеним явищем, тому Вампіри були гордим народом. Вони часто порівнювали силу кожної з родин. Час від часу це суперництво заходило надто далеко і призводило до бійок між двома родинами. Якщо конфлікт ставав занадто великим, самі лідери повинні були його владнати, але на даний момент у замку не було такого лідера. З цієї ж причини до десятої родини так довго ставилися подібним чином.

Доки у них не було нового лідера, це був вразливий час для них. Усередині замку, в одній з великих обідніх зал, вампірські лицарі покійної третьої лідерки, Мей та Верт, переглядали кандидатів на її місце. Жінка і чоловік ходили туди-сюди, їхні лоби були зморщені в глибоких роздумах.

Тим часом на порожньому троні, призначеному для лідера, сиділа жінка з молодим обличчям, довгим чорним волоссям і в ляльковій сукні, тримаючи в руці бурого ведмедя. Це було дивне видовище, бо хоча вона виглядала дуже молодою, було зрозуміло, що тій, хто тримає ведмедя, давно вже не той вік.

"Енні, нічого не вдієш, ніхто, крім тебе, не може зайняти цю посаду! Я знаю, що ще трохи зарано, але С'юзен уже давно готувала тебе до того, щоб ти взяла кермо влади на себе!" - вигукнула Мей.

Енні міцно трималася за ведмедя, її ноги тремтіли, а сама вона гризла нігті. Було зрозуміло, що вона налякана.

"Тобі не потрібно виконувати жодної роботи. Ми можемо взяти це на себе, але зараз третій родині потрібно, щоб хтось узяв на себе відповідальність, щоб у нас був порядок", - погодився Верт зі своєю супутницею.

"Справа не в тому, готова я чи ні", - зрештою відповіла Енні тремтячим голосом. - "Якщо я займу це місце... ні, це, мабуть, стосується кожного, хто бере на себе роль лідера... я боюся, що той, хто вбив Матір, прийде за мною!"

Двоє вампірських лицарів не очікували такого, що їм доведеться переконувати когось зайняти посаду лідера. Для звичайних вампірів це була посада, про яку вони могли лише мріяти. Керувати цілою родиною, стати одним із найбільш шанованих членів їхнього суспільства.

"Якщо вам просто потрібен лідер, то чому хтось із вас не може зайняти це крісло?!" - Енні схрестила руки на грудях і надулася.

Вони обоє важко ковтнули, коли подумали про це, мурашки пробігли по їхніх тілах, коли вони згадали тіло С'юзен на тій стіні.

"Т-то тому, що... б-бо ми не можемо! Ми ж лицарі, зрештою! Як її доньці, тобі й належить змінити її", - зрештою знайшла пояснення Мей.

Однак Енні, можливо, була наївною, але вона не була дурною. Хоча це й суперечило їхньому етикету, це не було чимось зовсім "забороненим". Особливо в теперішній час, коли першою родиною керував їхній колишній лицар Казз, а рада навіть надала Сільвер особливий дозвіл зайняти посаду лідера, якщо щось трапиться з тринадцятим лідером.

Було практично гарантовано, що якби хтось із них виступив, то через обставини їхнє прохання про заміщення було б задоволено. Проте жоден із них не хотів визнавати цього, коли думка про те, що вони самі фактично очолять родину, була озвучена.

"Мені страшно, мені до смерті страшно. Я знаю, що робити правильно, але я просто не можу", - вигукнула Енні з викликом.

"І так воно і має бути", - пролунав голос із кімнати, оповитий темними тінями.

Двоє лицарів, як тільки побачили, хто це, затремтіли сильніше, ніж будь-коли, і ледь не впали на підлогу.

"Артур..." - пробурмотіла Мей. Вони обидва бачили його постать лише одного разу раніше. Карателі були розформовані на той час, коли вони взяли владу, але вони були впевнені. Це був той самий вампір, якого вони бачили на страті Фекса.

Піднявши обидві руки, двоє лицарів, усе ще не в змозі поворухнутися, раптом були затягнуті в глибоку темну тінь і зникли за лічені секунди. Енні, побачивши це, не мала уявлення, куди вони поділися, і не наважувалася поворухнутися, занадто боячись, що піде за ними, якщо розгніває непроханого гостя.

"Давайте залишимо їх поза нашою розмовою, добре?" - "запропонував" Артур з посмішкою, підходячи ближче. Усе його тіло було вкрите темним одягом. Він не був одягнений у Криваву броню і не ніс свій фірмовий меч за спиною. Якби не те, що Мей вигукнула його ім'я, Енні могла б навіть не знати, хто він такий.

"Енні... ти здаєшся занадто молодою, щоб народитися тоді, коли я занурився в сон, але ти, можливо, вже народилася, коли всі інші Карателі покинули цей світ. Я тепер не можу поставити ці запитання твоїй матері, тому це лягає на тебе", - проголосив Артур, підходячи ближче.

"Чи означає це, що він не зміг витортувати інформацію з моєї матері?" - подумала Енні, важко ковтаючи.

Зазвичай лідери мали гордість, вони не дозволяли страху взяти гору і воліли б померти в бою, ніж підкоритися тому, хто загрожує їм смертю, проте було одне виключення з цього правила - Каратель, який міг змусити їх відчути неймовірний біль.

"Я... я... відповім на все, що ти хочеш", - швидко погодилася Енні, сподіваючись, що Артур принаймні подарує їй швидку і гідну смерть. С'юзен, можливо, була занадто гордою і намагалася дати відсіч, але молода жінка не мала надії залишити це місце живою тепер, коли побачила, хто це, тому її найкращою надією була швидка і, сподіваємося, безболісна смерть.

"Близько п'ятисот років тому, коли останній Король прийшов до влади. Брайс вирушив у експедицію з кількома лідерами вампірів. Ти знаєш про це?"

Енні кивнула.

"Чудово, я назву кількох старих лідерів і нинішніх лідерів, і я хочу, щоб ти сказала мені, хто з лідерів вирушив у ту експедицію з Брайсом".

Артур незабаром перейшов до списку імен, починаючи з лідерів, а потім називаючи вампірських лицарів та тих, хто був у Королівській гвардії. Енні кивала вниз на тих, хто поїхав, і хитала в сторони на тих, хто не поїхав. Артур не очікував, що вона знатиме імена всіх Вампірів, але можна було б хоча б знати лідерів, які поїхали в той час.

"Дякую за співпрацю. Тепер щодо останнього імені... Енні Топпер". - Артур підняв очі від списку, дивлячись на неї з натяком на жагу крові.

Сльози неконтрольовано котилися по її обличчю, на мить вона подумала про те, щоб збрехати, але його пильний погляд давав їй відчуття, що він зможе це розгледіти. Ще більше боячись наслідків гніву монстра перед нею, вона нарешті кивнула.

"Дякую, що сказала мені правду. Сумніваюся, що ти мала великий вибір у цій справі, але ти все одно маєш бути покарана за свої злочини. Ти винна у знищенні Карателів та їхніх родин, які просто хотіли жити життям далеко від поселення", - заявив Артур.

Коли Енні почула голос Артура, на подив, він був м'яким, і вона могла сказати, що він майже відчував біль. Наче це було щось, чого він не хотів робити, але знав, що повинен.

Коли вона почула, як Артур говорить про Карателів, її думки повернулися до тієї експедиції. Хоча це правда, що вона брала участь, у той час вона лише слідувала за матір'ю, ледь допомагаючи їй. Все ж це не було виправданням для життів, які вона забрала того дня.

"За твою співпрацю ти заслужила швидкий кінець", - проголосив Артур біля її вуха, вже проштрикнувши її серце рукою, яке більше не билося.

"Тепер у мене є список тих, за ким варто йти, і кожен з них отримає покарання, але я насолоджуватимуся тими, хто найбільш винен", - подумав Артур, відходячи, а бездиханне тіло звалилося позаду нього на троні.

Цього разу знадобилося трохи більше часу, щоб виявити тіло. Того дня двоє вампірських лицарів, а також лідерка-замінниця зникли. Тільки коли Вампіри, що прибирали, увійшли до замку, вони побачили бійню, що сталася, і негайно покликали інших.

Кімнату залишили недоторканою. Увійшовши до кімнати раніше за всіх інших, Король Брайс, за яким слідував Темпус, оглянув сцену. Кров Брайса закипіла від люті.

"Це моє вампірське поселення, і в мій час він робить таке. Якщо це триватиме, то все вампірське поселення може бути приречене! Я насаджу його на палю, скручу його тіло і випущу кров з його кісток!" - вигукнув Брайс у гніві, розвертаючись і ламаючи двері, штовхаючи їх.

"Ефектно", - зазначив Темпус, дивлячись на зламані двері, а потім знову перевів увагу на кімнату перед собою. Дивлячись на стіну за троном, він побачив залишене криваве послання.

"У мене є список вас усіх! Визнайте те, що було зроблено з людьми, або всі вони будуть покарані!"