Розділ 1267 — Покращення Віхта

Використання голови під час бійки ніколи не було сильною стороною Пітера. Відтоді, як він перетворився на Віхта, у нього з’явилися сильні емоції, що схилялися в той чи інший бік. Або агресія, або захист.

Пітер діяв під впливом усього, що його дратувало. Якщо Квін опинявся в біді, він без вагань ризикував життям, щоб захистити його. Проте сам Пітер помічав, що його думки стають більш природними, оскільки він почав переживати більше подій.

Агресія все ще була в ньому. Навіть дрібниці могли його роздратувати, наприклад, коли люди залишали їжу в їдальні, не викидаючи її в смітник. У нього в голові виникали образи, як він бере тацю і б’є нею одного з членів фракції, щоб провчити його, аби той більше так не робив.

Однак, коли він ставав більше схожим на самого себе, здавалося, ніби його колишня особистість і новий характер змішуються, створюючи щось інше.

"Кого я обманюю? Я просто розлючена людина, яка почала більше думати", - подумав Пітер, перебуваючи в медичному відсіку. Він сподівався знайти кілька трупів. На самому кораблі навіть були аварійні труни й кілька тіл, які зберігали спеціально для Пітера, але з якоїсь причини він не міг змусити себе перетворити одне з них. Він уже деякий час тримався рукою за одну з ручок.

"Я не можу... я не можу так зневажати їхні тіла", - подумав Пітер і пішов геть, намагаючись вигадати щось інше.

Лоґан запропонував створювати Віхтів і дослідити, що саме він може з ними робити. У минулому Пітер часто покладався на свою силу настільки, що ніколи не намагався створювати Віхтів з убитих ворогів, бо вони не були б йому великою підмогою.

До того ж, навіть якби він убив сильних ворогів, вони не здавалися корисними, оскільки їхня сила залежала від їхніх здібностей. Двоє Віхтів, якими він керував, постійно слідували за ним, що його дратувало, тому він або використовував їх як "живі щити", або просто забував про них.

Бурмотіння під ніс лише посилювало головний біль, коли раптом він зупинився.

"Стривай, чи пробував я колись... це може спрацювати".

З цією думкою, не бажаючи втрачати запал, Пітер побіг прямо до певної кімнати. Коли він прибув, то побачив усі доступні телепорти.

"Гей, який із цих телепортів веде на планету Каладі?" - запитав Пітер у чотирьох охоронців, що були в кімнаті. Усі вони здригнулися, побачивши Пітера. Він уже мав репутацію людини з кепським характером, одним із лідерів, з якими краще не сваритися.

"Ось цей, сер!" - вказав один із чоловіків.

Побачивши його, він посміхнувся і попрямував до телепорта.

"Сер, чи є у вас дозвіл від Сема на використання..."

"Закрий пельку!" - кинув Пітер, поклавши руку на обличчя чоловіка і відштовхнувши його. - "Я скоро повернуся, тому мені не потрібен дозвіл".

З цими словами Пітер уже ввійшов у телепорт і незабаром опинився в Притулку на планеті Каладі. Коли він прибув на інший бік, люди там також належали до Фракції Проклятих і теж були шоковані, побачивши Пітера.

"Знаю, знаю, просто скажіть Сему, що я тут ненадовго", - сказав Пітер, а потім, використовуючи свою неймовірну швидкість, побіг удалечінь і невдовзі опинився за межами Притулку, стоячи на піску в пустелі.

"Де це... де це?" - Пітер продовжував шукати, крутячи головою. Зрозумівши, що прості пошуки очима не допоможуть, він вирішив довіритися інстинктам свого тіла.

"Це має спрацювати".

Слідуючи за природним потягом свого тіла, Пітер зрештою знайшов місце, де розбився Проклятий корабель на планеті Каладі, де так багато людей втратили життя. Але загинули не лише люди.

Територія виглядала переважно розчищеною, людські тіла забрали. Проте тіла Далкі залишилися, дозволивши піску приховати їх або звірам розтягнути. Зрештою, Пітер почав копати пісок у певному місці й побачив щось темне і чорне.

Схопившись за це, він використав свою величезну силу, щоб витягнути об’єкт із піску, і перед ним з’явився майже цілий Далкі. Його руки та кінцівки були зламані.

"Коли Квін розповів нам, що робить амулет Демонічного рівня, як він міг контролювати Далкі й знищувати ті материнські кораблі, це наштовхнуло мене на думку, що я, можливо, зможу зробити те саме. Я не можу воскрешати звірів. Це я знаю напевно, але мої сили дозволяють мені перетворювати Вампірів і людей на Віхтів. Далкі - наполовину люди, тому є шанс, що це спрацює".

Поклавши руку на груди Далкі, Пітер відчув, як щось покидає його тіло; вени на його руці виступили, коли енергія проходила крізь неї, швидко надуваючись і знову зникаючи після проходження енергії.

У той момент тіло Далкі почало рухатися, злегка загоюючись від ефекту Меншого Віхта, і незабаром воно підвелося перед Пітером.

"Так... воно спрацювало!" - вигукнув Пітер і був настільки збуджений, що врізав кулаком у груди Далкі, а невдовзі після цього зніс йому голову. Воно впало назад у пісок і знову завмерло.

"Ах... ну, я все одно не хотів цього".

Тепер, зрозумівши, що його здібність діє на Далкі, Пітер знову почав ритися в піску. Він повторював процес, ніби шукав щось конкретне, але не тільки шукав - він також перевіряв межі своїх можливостей.

Як Віхт, Едвард, колишній Вампір-лицар десятої сім’ї, сказав йому, що він повинен захищати свою голову за будь-яку ціну. Він міг залікувати будь-яку рану, доки його голова залишалася цілою. Коли Квін перетворив його, Пітер був на межі смерті, але не помер, і як Гуль він усе ще не класифікувався як нежить.

Лише коли він став Віхтом, його серце перестало битися, тож він замислився, чим саме були Менші Віхти, яких він створював. По-перше, їх можна було створити лише з мертвих тіл.

Вони не могли використовувати здібності, які мали за життя, але зберігали ту саму силу. Вони здавалися більше схожими на типових зомбі з фільмів, але чи справді мав значення їхній мозок?

Пітер незабаром отримав відповідь: зовсім ні. Речі змінилися з того часу, як він востаннє використовував цю здібність. Хоча він не пройшов через еволюцію, здавалося, що ефекти його Менших Віхтів більше залежали від нього самого.

"Це точно як казав Лоґан, навіть мої сили Віхта еволюціонують разом зі мною".

Пітер дивився на Далкі, який втратив голову, але тепер стояв цілком спокійно. Це було дещо дивно, і Пітер невдовзі з’ясував обмеження. Далкі міг загоювати рани до певної міри, як і Пітер, але він не міг відростити частини тіла, які втратив до того, як був перетворений.

Крім того, після отримання критичної шкоди тілу, на відміну від Пітера, який міг відновити свої Регенеративні Здібності через поїдання плоті, вони не могли цього зробити й остаточно помирали - знову. По суті, вони були як предмет із певною міцністю, який неможливо було відремонтувати, тому врешті-решт йому потрібно було замінити його новим.

Після багатьох різних тестів Пітер не здавався, і саме тоді він нарешті знайшов те, що шукав. Витягнувши з піску довгий гострий хвіст завдовжки в метри, він побачив на його кінці пару ніг. Однак верхня частина тіла була повністю відсутня.

"Цей Далкі отримав значно більше ударів порівняно з іншими, але ця сука на це заслуговувала", - подумав Пітер, сподіваючись, що це спрацює.

Минуло лише кілька моментів, і на його обличчі знову з’явилася посмішка, коли він побачив, як ноги стоять, а хвіст Далкі, якого всі так боялися, розмахує в різні боки.

"Тебе звали Слайсер, так? Гадаю, тепер твоя нижня частина належить мені", - посміхнувся Пітер і швидко побіг назад до бази, а половина тіла Далкі бігла за ним, не відстаючи.

Звісно, Менший Віхт, якого Пітер створив, використовуючи нижню частину тіла Слайсер, не був таким сильним, як вона сама. По-перше, у нього не було всього тіла, і жоден із Далкі, на яких Пітер експериментував раніше, не ставав сильнішим від пролитої крові. Тож це було схоже на половинку Слайсер без підсилення, але найважливішим був її хвіст, який залишився цілим.

Увійшовши в Притулок, вони вдвох побігли прямо до телепортів. По всьому Притулку почулися крики, коли люди помітили пару ніг і велетенський хвіст.

"Усе гаразд, вона зі мною! Я маю на увазі ноги!" - вигукнув Пітер, продовжуючи посміхатися.

Бо тепер, коли він знав, що голова не потрібна для перетворення на Меншого Віхта, він знав точно, кого перетворить наступним, і нікому не було б справи до того, як він зневажає це тіло.