Розділ 1271 — Затишшя перед бурею

Лідери Проклятих були задоволені тим, що вперше за довгий час вони подорожуватимуть усі разом. Вихід великими групами на експедиції був звичною справою, але в минулому Сем завжди просив частину команди залишатися, щоб вони могли захистити Проклятий корабель від нападів, подібних до того, що стався нещодавно.

Однак Сем передбачав, що найближчим часом на Острові Блейдів , швидше за все, станеться щось велике, а оскільки більшість колишнього екіпажу Проклятого корабля залишилася на Каладі, він більше не був такою вже великою ціллю для ворогів.

На додачу до цього, Сем хотів винагородити всіх за наполегливу працю, надавши їм право першими вибрати щось для себе зі схованок Гілстона Блейда.

Пройшовши крізь телепорт, група прибула на місце. На жаль, місце прибуття було визначено заздалегідь, і кожному знадобилася лише мить, щоб заціпеніти.

"Д-д-д... ДРАКОН..." - схлипнув Вевіл, вказуючи на звіра, його зуби цокотіли щосекунди.

Волею Ено вони всі прибули поруч із плитою, що також означало, що вони опинилися поруч із її охоронцем. Не всім їм випало «задоволення» зустрітися зі Звіром демонічного рівня. Вевіл та Лінда були там, коли Квін бився з гігантським рожевим деревом, але від цього звіра віяло зовсім іншими відчуттями.

Сем хотів наказати їм заспокоїтися, але як людина, що сама тремтіла від одного лише погляду на істоту, йому було важко донести ці слова. Зрештою, після того, як вони певний час перебували в присутності Дракона без жодних інцидентів, члени експедиції почали обережно рухатися далі.

Допомагало те, що звір, здавалося, спав. У якийсь момент, ймовірно, реагуючи на їхній рух, він на мить розплющив одне зі своїх гігантських очей, щоб швидко поглянути на новоприбулих. Навіть ті, хто бував тут раніше, завмирали під пильним поглядом звіра.

На щастя, голосно втягнувши носом повітря, він просто знову заплющив око. Загалом він приділив їм лише кілька секунд своєї уваги, перш ніж вирішив ігнорувати їх. Утім, цього було достатньо, щоб багато хто з них побачив, як усе їхнє життя промайнуло перед очима.

"Гаразд!" - вигукнув Сем, щасливий, що не став закускою. Проте він швидко обернувся до звіра, злякавшись, що порушив його спокій своїм криком, але, на щастя, той лише видав ще один хропіння.

Тихішим голосом він сказав: "Давайте перекличемося, щоб перевірити, чи всі на місці".

Тут були Пітер, Лейла, Лоґан, Фекс, на спині якого був великий ящик, схожий на труну, Нейт, Вевіл, Лінда і, звичайно, сам Сем. Крім того, за Пітером слідувало велике м'язисте тіло Гілстона, у грудях якого все ще була діра, а голови не було, а також нижня частина тіла Слайсер, яку Пітер називав просто «Ноги».

Це змусило інших природним чином відійти від Пітера. Коли вони дізналися про те, що він зробив, навіть інші лідери вважали вчинок Віхта божевільним. Усі вони хвилювалися про наслідки, якщо нижня частина Слайсер у якийсь момент подолає лояльність, під якою вона перебувала. Було б катастрофою, якби вона в якийсь момент обернулася проти них.

Причина впевненості Пітера полягала в тому, що він знав, що ніколи не зробить нічого, щоб зашкодити Квіну, тому був упевнений, що його Менші Віхти мають відчувати те саме до нього. Тим не менш, інші не могли позбутися тривожного відчуття, яке викликали «Ноги», боячись, що він міг занадто сильно покластися на свою здатність.

"Пітере, тобі варто бути обережним, коли Сіл та інші побачать... «це»", - Лінда вказала на тіло Гілстона, намагаючись застерегти його.

"Так, я б не здивувався, якби вони одразу атакували твоїх нових моторошних друзів", - погодився Фекс, стежачи за хвостом «Ніг», що рухався туди-сюди. Це нагадувало йому збудженого собаку, який радіє, перебуваючи поруч із господарем.

Він бачив це лише краєм ока, але це було настільки дратівливо, що вампір просто мусив схопити його, щоб той зупинився, але, на його подив, він схопив лише повітря.

"Що за... цей дурний хвіст щойно ухилився від мене?! " - ще більше роздратований невдачею, Фекс намагався схопити його знову і знову, але щоразу хвіст рухався швидше, аж до того, що вампір приготувався використати свою Здібність Ниток, щоб сповільнити його.

"Припини, гелевий хлопчику!" - прогарчав Пітер на Фекса. - "Ноги тепер належать мені! Я не можу дістати інші, тож не зіпсуй їх!"

"Добре, всі заспокойтеся, будь ласка. Ми всі тут, але де Денніс? Він мав зустріти нас", - здивувався Сем, озираючись навколо.

Поки вони чекали на свій транспорт, щоб забрати їх і доставити до місця призначення, Вевіл і Лінда помітили ще дещо цікаве, коли підійшли до центру відкритого простору.

"Гей, чи це не..." - Вевіл усе ще почувався неспокійно через сплячого Дракона, але тепер з'явилася ще одна річ, через яку він мав би хвилюватися.

"Так, я впевнена в цьому. Це виглядає майже ідентично до Звіра демонічного рівня, що був на планеті Ґрейлаш", - Лінда важко ковтнула. Обоє вони дуже боялися підійти надто близько, але помітили, що він набагато менший за того, якого вони бачили раніше.

Зрештою, на відстані відчувся порив вітру, який обдав їхні обличчя, причому досить сильний, і саме тоді вони побачили істоту з чорною шерстю, що прибула перед ними.

"Радий бачити вас знову", - привітав їх Ворден. На його спині сидів Денніс, який швидко зліз, прикриваючи рот рукою.

"Як ті діти могли любити такий спосіб пересування? Мені здається, мене зараз зну..." - не встиг він закінчити речення, як його вирвало.

Бідний Денніс не врахував той факт, що Ворден грався з дітьми до своєї еволюції. Як звір легендарного рівня, його здібності до вітру та швидкість значно зросли. Якби він не стримувався, Ворден був упевнений, що діти також не змогли б впоратися з тією швидкістю, яку він розвинув, щоб дістатися сюди.

Спочатку Ворден усміхався, дивлячись на всіх, доки його погляд не впав на безголове тіло.

"Що це?!" - запитав Ворден, звузивши очі.

"Тобі доведеться бути конкретнішим: ти хочеш дізнатися більше про «Ноги» чи про того, що без голови?" - невимушено запитав Пітер.

Поки Сем пояснював ситуацію Вордену, Лейла, що стояла в кінці групи, була більше стурбована чимось іншим. Відтоді, як вона ступила на острів, чорний меч у неї на боці почав сильно тремтіти.

"Що з ним не так? Він реагує на Дракона? Чи це через дивне дерево? " - дивувалася Лейла.

Перевіряючи це, вона почала йти до них, але як тільки зробила крок у бік Звіра демонічного рівня, тремтіння меча вщухло. Вона була задоволена тим, що меч не реагував на Дракона, бо, правду кажучи, вона не хотіла підходити ближче.

Прямуючи до дерева, вона також очікувала, що щось станеться, але нічого подібного не було.

Потім, повертаючись до останнього об'єкта, вона нарешті помітила.

"Отже, здається, він реагує на плиту? ... Чи станеться щось, якщо я торкнуся її? " - подумала Лейла, не знаючи, чи варто їй це перевіряти, чи ні.

--

Поки Фракція Проклятих була зайнята на Острові, Оуен разом зі своєю Фракцією Ґрейлаш були найбільш завантаженими з трьох груп у війні проти Далкі. Хоча вони домовилися не йти в атаку всіма силами, Оуен та його люди успішно вигравали кожну сутичку, з якою стикалися.

Це було пов'язано головним чином із планетою, на якій вони перебували. Над ними висіли темні хмари, з яких постійно йшов дощ. Що ще важливіше, за таких умов значно посилювалися стихійні сили блискавки.

На землі з'явилися новини про створення ще одного невеликого табору. Оуен бачив його попереду, і поруч не було інших.

"Будь-який Далкі, якого ми знищимо зараз, - це одним менше, про якого нам доведеться турбуватися пізніше", - подумав Оуен, випускаючи удари грому в хмари над табором Далкі, і незабаром блискавки почали вдаряти в Далкі в їхньому невеликому таборі.

Здавалося, їх було загалом двадцять. Після цієї першої атаки він сам кинувся вперед, наче блискавка, але був не один. Він і його напарник увійшли в поспіхом збудований табір і одразу взялися до справи, використовуючи свої сили, цілячись у життєво важливі точки Далкі та добиваючи їх своєю великою силою.

Далкі в таборі навіть не встигли відреагувати, і через десять хвилин усі двадцять Далкі були переможені.

"Якщо я правильно порахував, ти вбив дванадцять, а я вісім. Ти справді вдосконалився, маленький Оуен", - сказав старий, одягнений у білі шати.

"Я щасливий, що в сім'ї є хтось, хто може хоч трохи кинути мені виклик", - Оуен з радістю прийняв похвалу. Зрештою, вона надійшла від Гріма Ґрейлаша, його діда і попереднього лідера сім'ї Ґрейлаш.

"Я щасливий, що мої гени, схоже, просто пропустили одне покоління. Коли твій батько виріс і не подавав великих надій щодо наших здібностей, я хвилювався за сім'ю Ґрейлаш, що станеться, коли Гілстон забере мене, але бачу, що мені не варто було хвилюватися".

Схоже, Оуен тепер був винен Квіну ще одну послугу за те, що той повернув людину, яка була для нього важливою. Разом вони могли знищувати табори та розвідувальні групи самотужки, що стало величезним підняттям бойового духу для тих, хто був у сім'ї Ґрейлаш.

Саме тоді вони обоє отримали повідомлення.

"Сер, Гермес доповідає. Ми помітили того, кого ви шукали, недалеко від Притулку, і схоже, що Далкі готові до атаки всіма силами. Будь ласка, повертайтеся негайно!"

З їхніми силами вони могли пересуватися швидко, тому повернутися вчасно не було проблемою, але повідомлення на цьому не закінчилося.

"Пане, попередження. Далкі, з яким ви билися раніше, здається, повернувся... проте тепер він, схоже, має п'ять шипів."

---

Тим часом Ено, який тільки й робив, що чекав на прибуття Фракції Проклятих, нарешті підвівся.

"Брок, настав час тобі покликати Квіна. Скажи йому негайно повертатися. Джим починає діяти."