Розділ 1276 — Помилка

Під замком Ворден і Ратен сиділи в одній із камер. На той момент двоє братів Блейд були зайняті поїданням кристалів, один за одним, нетерпляче очікуючи, поки їхні тіла засвоять енергію, що, як вони сподівалися, дозволить їм еволюціонувати до наступного рівня.

Вони обоє сиділи на підлозі, а поруч із ними лежала невелика гора кристалів. За словами Мадді та Тейлза, найпростішим способом для їхніх тіл поглинути енергію всередині цих кристалів було просто з’їсти їх. Проте мінусом було відчуття сонливості, яке вони відчували, оскільки їхнє тіло використовувало цю енергію для росту.

Ось чому вони вирішили робити це під землею, подалі від будь-яких відволікань з боку звірів чи інших істот, і навіть якби хтось прийшов униз, їм довелося б спочатку пройти крізь двері камери. Щоб зробити це, їм довелося б пройти повз Бордена, який виконував роль охоронця для них обох.

Оскільки ознак будь-кого не було, Борден просто спостерігав за видовищем, як Ворден і Ратен, здавалося, змагалися в конкурсі з поїдання. Після споживання кристала в обох були заплющені очі, через що здавалося, ніби вони заснули після переїдання.

Технічно, еволюція була не єдиним способом для них обох стати сильнішими у своїй поточній формі. Хоча звірі не могли активувати більшість Звірячого спорядження через особливості свого тіла, існували деякі спеціальні кристали, з яких можна було зробити Звіряче спорядження для звірів… На жаль, вони були настільки рідкісними, що група поки що не натрапила на жоден із них.

Все ж таки навколо талії Тейлза була сумка, яка дозволяла Вордену носити з собою кілька речей. Єдиною річчю всередині на той момент була зелена ін’єкція, щоб маленький Борден міг використовувати свою повну силу, коли це було потрібно.

Для Бордена було майже неможливо нести їх самостійно, тому в цій частині він мусив покладатися на інших. Проте він був щасливий, що міг допомогти. Підійшовши до купи кристалів Вордена, Борден схопив один із них.

"Далкі - наполовину звірі, чи не так? Тож якщо я з’їм цю штуку, чи допоможе це мені теж стати сильнішим?" - розмірковував Борден. Він швидко відкинув цю думку, попри те, як сильно йому хотілося відкусити кристал, з двох причин.

Перша полягала в тому, що його роботою було захищати двох інших. Якби кристал подіяв на нього так само, як на двох перед ним, він увійшов би у слабкий стан, як вони, тому зараз був не час перевіряти це.

Друга причина була просто здоровим глуздом. Якби кристали справді допомагали расі Далкі еволюціонувати, то вони б уже давно їх споживали, Борден був упевнений, що вони б уже провели такий тест.

"Краще я просто віддам цей кристал їм", - подумав Борден, збираючись покласти кристал у руку Вордена, щоб тому не довелося брати інший із купи.

Саме в цей момент він побачив щось, що повільно рухалося зі стелі печери. Більшість би цього не помітила, але Борден помітив.

"Що це?" - подумав Борден і негайно почав тягнутися до сумки Вордена, обережно вихоплюючи ін’єкцію.

"Що відбувається?" - запитав Ворден сонним тоном.

Ввівши ін’єкцію, він відчув, як всередині нього піднімається зелена енергія, і його тіло почало рости, поки він не став таким же великим, як його сонні брати. Досягнувши свого повного розміру, Борден швидко викинув обидві руки вперед і вхопився за об’єкти, що рухалися.

"Що це таке? Зачекайте, це що… коріння дерева?" - Борден був спантеличений.

На подив, коріння було не лише міцним, а й дуже сильним. Борден щойно завершив свою трансформацію, проте вони легко змогли підняти його, кинувши на землю прямо в купу кристалів.

Це змусило і Ратена, і Вордена прийти до тями, і вони обоє підвелися.

"Ти, малий бовдуре, я думав, ти маєш зупинити будь-кого, хто спробує увійти!" - вигукнув Ратен у гніві.

"Вони йдуть зверху!" - крикнув Борден. Коли вони двоє подивилися вгору, то побачили кілька коренів, що зависли в повітрі, проте Борден помітив, що вони ніби ігнорують його, натомість вони здавалися зосередженими виключно на напрямку його братів.

Борден швидко підстрибнув і знову вхопився за два корені, висячи, як мавпа на ліанах. Використовуючи свою силу, він щосили намагався тягнути коріння, але як би він не тягнув, здавалося, воно не ламається.

"Що це, в біса, за дерево?!"

---

Тим часом Лейла щойно знову передала чорний меч Квіну, який стояв за кілька кроків від плити. Перш ніж він встиг дістатися до плити, він раптом відчув, як амулет на його шиї знову під’єднався.

"Я відчуваю дерево… воно з чимось бореться?" - замислився Квін. Цікавлячись, що могло статися, Квін вирішив знову взяти повний контроль над деревом. Оскільки дерево було зайняте не лише в одному місці, Вампір-лорду знадобився час, щоб знайти причину реакції свого амулета.

"Чорт, зупинись, зупинись!!!" - подумав Квін про себе. Підземне коріння відступило, оскільки він змусив його піти в інше місце. Вийшовши з повного контролю, він повернувся до часткового контролю і переконався, що повідомив, що вони двоє є їхніми союзниками, заборонивши дереву позначати їх.

"Ну, це була однозначно велика помилка з мого боку ", - Квін звинувачував себе, роблячи винне обличчя. Це була його власна провина, що він дав дереву Розеус просту команду намагатися захопити якомога більше сильних звірів на острові. З Драконом поруч він пам’ятав про те, щоб виключити його зі списку, але забув про Вордена і Ратена.

"Дивись, я зробив це не навмисно. Просто я ніколи не сприймав їх двох як звірів, я завжди думав про них як про людей, таких як ми всі", - подумав Квін, звертаючись до Вінсента, який, як він уявляв, засуджував його в цей момент. Про всяк випадок він також позначив Лейлу та інших як союзників, щоб запобігти подібному в майбутньому.

Відкинувши цей короткий епізод на задній план, Квін зробив останні кроки вперед, поки не опинився прямо перед табличкою, тримаючи чорний меч у руці. Лейла була недалеко позаду нього, цікавлячись, що станеться.

Не боячись плити, Квін приклав до неї руку.

"Гей… гей, ти тут? Ти все ще чуєш мене, так? Минулого разу ти просто перестав розмовляти зі мною, але я знаю, що з цим мечем щось не так. Здається, він реагує на плиту, або, ймовірно, на тебе, і я знаю, що він також якось пов’язаний з моїм Квестом…" - Квін продовжував бурмотіти, сподіваючись отримати відповідь.

Плита знову почала яскраво світитися, так само, як це було раніше, коли Квін торкався її. Нарешті голос усередині щось сказав.

"Так, я чую тебе. Здається, ти приніс із собою дещо досить клопітне" - Голос не здавався надто задоволеним мечем у руці Квіна. Що стосується Квіна, то він не був у тому стані, щоб надто перейматися ще одним безтілесним голосом, він просто хотів завершити Квест, бодай для того, щоб дізнатися більше про свій рід сім’ї Тален.

"Квест, кажеш? Оце так, давно я такого не чув. Який тип Квесту в тебе? Хто сказав тобі принести цей меч мені? Я маю на увазі, що в такому стані, як я зараз, я не можу нічого з цим вдіяти… це знову була та клята жінка?" - голос на табличці почав просторікувати.

Дізнавшись, що всі здібності походять від плити і що це від цієї великої істоти, яка жила в табличці, Квін подумав, що, можливо, він якийсь бог, але чим більше він слухав його, тим більше це звучало як звичайна людина, як і всі інші.

Він також подумав, що сталося просте непорозуміння. Квін мав на увазі Квест, який йому дала Система, але звучало так, ніби той, хто був у плиті, думав, що хтось відправив його на Квест.

"Слухай, я справді не знаю, як довго можу з тобою розмовляти. Минулого разу нас перервали, перш ніж я зміг навіть поставити тобі запитання, на які, можливо, тільки ти можеш відповісти, тому нам потрібно поспішати. Я бачу, що цей меч - не зброя звірів, то що ж це таке? Що він має спільного з моєю сім’єю Тален?"

Настав час тиші з боку таблички. Квін почав хвилюватися, що зв’язок знову зник.

"Ти чуєш мене? Мені потрібно знати більше про меч, або принаймні про мою сім’ю. Будь ласка, ти справді можеш бути єдиним, хто допоможе мені з цим", - благав Квін, оскільки ця особа була єдиною ниточкою, яку він мав у цьому напрямку.

"Так… я знаю про сім’ю Тален… і я також знаю про меч… Гадаю, буде краще, якщо я почну з самого початку. Моє справжнє ім’я було Сен".

Квін був щасливий, що голос погодився на його прохання, але він не мав часу на довгі життєві історії, особливо коли хвилювався, що будь-якої миті зв’язок розірветься, як це було минулого разу. Чесно кажучи, Квіну було байдуже до імені того, хто всередині плити. Йому просто потрібно було отримати відповіді на свої запитання, то навіщо починати з самого початку?

"Я кажу своє справжнє ім’я, тому що моя історія трохи особлива. Якщо бути точнішим, я перевтілився в людину і носив ім’я, дане мені моїми батьками. Ім’я, яке нагадувало їм про промінь сонця…"

"Давай уже!" - Квін ледь не вигукнув у гніві.

"Вони дали мені ім’я Рей Тален".