Розділ 1287 — Останній бій тигра

Коли Ворден поставив це запитання, він згадав той час, коли вони всі були в Притулку. Тоді він бачив Квіна, але його друг жодного разу не використав свої здібності тіні. Навіть якби він отримав їх у якийсь момент, це не пояснювало дивної манери, у якій «Квін», що стояв перед ними, розмовляв з ними.

Ворден припустив, що, швидше за все, людина, яка раніше контролювала Квіна в Притулку, була тією ж особою, що й зараз, але йому було цікаво дізнатися, хто саме ця людина, і він сподівався отримати відповідь. Єдиною проблемою було те, що Ворден не врахував, що в нього є два гарячі брати, які готові до дій.

Одразу після того, як Ворден висловив свій сумнів щодо того, що людина перед ними є справжнім лідером Фракції Проклятих, вони вважали його ворогом.

Перше, що зробив Ратен, - це розріднив частини свого тіла, зануривши бруд у землю, використовуючи його, щоб упіймати людину перед ними. Вони знали, наскільки швидким і спритним було тіло Квіна, тому, якщо це був не двійник, а хтось, хто взяв над ним контроль, у їхніх інтересах було закувати його. Це спрацювало ідеально, оскільки Вінсент не дуже хотів битися з ними.

"Стривайте, що ви робите, я..." - Перш ніж Вінсент встиг пояснити, Борден уже завдав удару. На щастя, тіло Вампіра-лорда дозволило Вінсенту бачити його здалеку... Він ухилився і вхопився за зап'ястя Бордена.

"Ви знаєте, що це тіло не поступається в силі вашим, і ці штуки не можуть мене впіймати", - зауважив Вінсент, занурюючись у свою Тіньову подорож, щоб вибратися з бруду, у якому він опинився. Як тільки він з'явився знову, Вінсент витягнув руку, готовий стріляти, оскільки бачив, як до нього наближаються два звірі.

"Впоратися з ними може бути непросто. Одна справа, якби вони були ворогами, але Квін не був би в захваті, якби я зрештою поранив його друзів!" - Вінсент хвилювався, що робити. На жаль, вони не здавалися тими, хто буде слухати, хіба що він змусить їх силою після того, як приборкає.

На щастя, саме в цей момент певна людина повернулася у власне тіло.

Квін був збентежений, оскільки перше, що він побачив, - це двоє його друзів, які наближалися до нього, і коли вони були за кілька дюймів від нього, Квін зник, і двоє вдарили лише повітря. Через кілька секунд Квін з'явився знову після використання свого Блокування тіні на собі, і цього разу він мав усе спорядження з Набору обладунків Синє ікло.

"Вас що, захопили? Що сталося!?" - зажадав відповіді Квін, готовий атакувати їх обох, перебуваючи під тією ж помилковою думкою, що й вони двоє.

"Зачекай!" - вигукнув Ворден, сподіваючись пояснити ситуацію.

--

З усіх членів групи Проклятих, які розділилися, була одна група, якій доводилося важче, ніж іншим, - це Вевіл і Лінда. Обидва вони колись були віце-лідерами своїх старих фракцій, і боротьба з багатьма ворогами не була для них чимось незвичним, проте величезна кількість їхніх супротивників виявилася занадто великою.

Вевіл більше не міг підтримувати свою форму Тигрового жука через брак енергії. У нього була чудова швидкість, але коли він втомився, незліченні вампіри в масках, які були лише трохи повільнішими за нього, зрештою наздогнали його.

"Мені потрібна кров ", - подумав Вевіл, важко дихаючи. Незабаром двоє чоловіків у масках накинулися на нього з випущеними кігтями. Вевіл поспішив захиститися своїми кинджалами, вдаривши одного в стегно, а іншого в потилицю.

Через кілька секунд його вдарила червона аура з іншого боку.

"Аааргх!" - скрикнув Вевіл від болю, і його тіло відкинуло. Вампір, якого вдарили в стегно, побачив свій шанс і пішов на вбивство, махнувши рукою, але за секунду його зупинила гігантська палиця, яка відкинула його вбік.

"Вевіл, я прикрию тебе!" - крикнула Лінда, але вона виглядала не краще за свого супутника, вкрита кров'ю, більша частина якої була її власною. Дивлячись на неї, Вевіл зрозумів, що її рани вже не гояться так, як раніше, і вони обидва страждали від однієї й тієї ж проблеми.

Їм обом була потрібна енергія. Вевіл міг отримати нову енергію з крові, йому просто потрібно було торкнутися людини, тоді як Лінді потрібно було споживати людей, подібно до того, як це робив Пітер. У розпал хаосу їм було неможливо підзарядитися.

Здавалося, нападники в масках не припиняють з'являтися. Спочатку вони легко могли впоратися з групами по п'ять осіб, які з'являлися в лісі, але тепер їх проривалося все більше, тоді як вони починали відчувати виснаження.

"Чорт, мені просто потрібно знайти людину, невже серед усіх них немає жодної!" - Вевіл озирнувся. Саме тоді він помітив когось у самому кінці. Це була ще одна фігура в масці, що ховалася між деревами.

"Чому вони тримаються так далеко, вони чекають, поки ми ослабнемо?" - Вевіл хвилювався, що була якась причина для такої поведінки, і нічого доброго це не віщувало. Він підвівся, але як тільки він це зробив, його ноги стали ватними, через що він ледь не впав знову на землю. Наступної секунди він побачив, як на нього падає гігантська тінь.

Він підняв очі й побачив перед собою обличчя Лінди.

"Вона прикриває мене?" - подумав Вевіл.

"Я маю тобі дещо сказати", - пробурмотіла Лінда, важко дихаючи. Вевіл гадав, що відбувається, але не міг бачити, що зовні, через велике тіло Лінди. У своїй формі Великого Драуґра вона була майже гігантською, більшою за Далкі.

Але він міг сказати, що, швидше за все, прийшло більше ворогів, вони атакували її прямо зараз, і саме вона захищала його.

"Я пробачаю тобі, Вевіл... Я так довго звинувачувала тебе... вашу фракцію у смерті мого брата. Насправді я зблизилася з тобою, бо планувала помститися членам Паразитів, але коли я пізнала тебе, то виявила, що ти не така погана людина, як я вважала. Це просто зробило все набагато складнішим, і я не знаю коли, але врешті-решт... я... я закохалася в тебе", - говорила Лінда, сльози текли по її обличчі, але через зігнуте положення, у якому вона була, сльози стікали по її бровах на землю.

"Лінда, що ти робиш, вставай! Вставай!" - кричав Вевіл, не в змозі оцінити зізнання велетенської жінки. Його не хвилювало те, що говорила Лінда, він хотів лише, щоб вони обоє вижили в цьому хаосі прямо зараз. Атаки тепер було чути чіткіше ззовні. Хоча вона мала гарний комплект броні, вони обидва бачили, що вона близька до своєї межі.

"Лінда, ти не можеш померти! Ти не можеш померти заради мене. Ми повинні битися! Навіть якщо ти захищаєш мене так, вони просто вб'ють мене після цього! Вставай, ми повинні битися! Хіба ти не пам'ятаєш, що сказав Квін? Це не варте того, щоб ризикувати нашими життями! Ти збираєшся не послухатися його наказу!" - кричав Вевіл на повні легені.

"Мені шкода... вже занадто пізно", - схлипнула Лінда. - "Я навіть не можу поворухнути тілом".

"Тоді... я поворушу тебе!" - вигукнув Вевіл, сила, яка зникла з його тіла, повільно поверталася. Він відчув якийсь приплив сил, підвівся і рушив вперед. Він почав використовувати всю свою силу, піднімаючи гігантське тіло Лінди.

Він штовхнув з усіх сил, його м'язи напружилися.

"Я не знаю, як довго зможу залишатися в такому стані, але... я мушу переконатися, що принаймні Лінда виживе!" - подумав Вевіл, кричачи, щоб ще більше підбадьорити себе, змушуючи руки частково трансформуватися в руки Тигрового жука. Змінивши також ноги, він відштовхнувся від землі, підстрибнувши, і тіло Лінди піднялося і приземлилося збоку.

Він знову побачив синє небо і повернувся, щоб подивитися на Лінду, побачити, що з нею сталося, або чи потрібна їй допомога. Тепер вона лежала на животі, її тіло зменшувалося до звичайного людського розміру, але броня не змінилася, бо вона була занадто слабка, щоб навіть використовувати свої здібності тіні, але принаймні її очі не виглядали так, ніби вона померла.

Вевіл, дивлячись туди, де він був, побачив калюжу крові, це була не його кров, а вся вона належала Лінді. Вона віддала все, щоб захистити його.

"Ви, виродки!!" - закричав Вевіл.

Лінда простягнула руку... тихо вимовляючи слова...

"Тікай..."

На даний момент Вевіл був оточений приблизно дюжиною людей у масках. За іронією долі, він помітив, що той, хто весь цей час тримався позаду, також рушив вперед.

"Ха-ха, тепер ти виходиш!" - Вевіл тепер міг сказати, що цей хлопець був зовсім близько. Він відчував, що ця особа - людина. Він був саме тим, хто був потрібен їм обом з Ліндою, щоб битися трохи довше.

Використовуючи все, що в нього залишилося, Вевіл якимось чином зумів поворухнути ногами. Його трансформація тіла повернулася назад після того, як він підняв Лінду. Його кинджали були на землі, тому, кинувшись вперед, він міг лише вдарити кулаком, і в той же час усі інші кинулися, щоб перехопити його.

Рука Вевіла змогла увійти в контакт з чимось твердим, але це була не людина перед ним. Він відчув, ніби перед ним стіна.

"Я думав, ти просто звичайна людина, але в тебе, виродку, насправді була здібність, га?" - пробурмотів Вевіл, приймаючи свою долю. У нього не було енергії, він не міг чинити опір, поки люди в масках розривали його тіло.

Їхні руки пронизували його живіт, груди, стегна, кров текла з рота Вевіла. Як би він не хотів обернутися, щоб востаннє побачити Лінду, у нього не було на це сил.

"Дякую, Квіне... час... з тобою... я ... був ... щасли ... ви..."