Розділ 1333 — Слабкість тіні

Пріма Кілтон, один із Королівських лицарів Короля Брайса, був відомий як найшвидший вампір у поселенні, і інші могли в цьому переконатися, адже він пронісся через кімнату майже за секунду від дверного отвору аж до Артура.

Судячи з того, як дрижав його голос, він був явно засмучений, побачивши Кім на підлозі. Ерін, помітивши, скільки гніву було в голосі вампіра, могла лише здогадуватися, що Кім якимось чином пов'язана з Прімою.

Проте Сільвер знала, що те, що робив Артур, було неправильно. Люди, на яких він полював, також вбивали невинних, і з якої причини? Лише тому, що вони боялися. Вони навіть були тими, хто напав першим. Ось чому вона, та й, здавалося, інші, насилу могли поворухнутися.

Тіні навколо Артура почали рухатися, але здавалося, що Пріма став кращим, ніж коли вона востаннє бачила його в бою, оскільки він кинувся вперед ще швидше, дозволяючи кінчику клинка своєї рапіри пройти крізь тінь, перш ніж та встигла дістатися його зброї, щоб заблокувати атаку.

Все ж Артур ледь помітно змістився, змусивши атаку схибити, і здавалося, що тінь ось-ось наздожене його. Пріма швидко витягнув свій меч, перш ніж той встиг торкнутися тіні, і знову почав завдавати ударів один за одним.

Було дивно спостерігати за цим "двобоєм", оскільки все, що вони бачили - це тінь, яка повільно переслідувала Пріму, але кожного разу він змінював позицію і атакував у іншому місці. Артур міг просто покрити своє тіло тінями, але якби він це зробив, то не мав би можливості атакувати у відповідь.

"Швидкість Пріми зросла, а він ще навіть не активував свою здібність", - помітила Сільвер. - "Він також усвідомлює, на що здатна тінь, тому тримає дистанцію, стежачи за тим, щоб його зброя залишалася недоторканою. Пріма почав тренуватися після поразки від Сінді?"

Як би там не було, здавалося, що між двома сторонами виник глухий кут.

"Ти думаєш, я дозволю тобі торкнутися мене?" - запитав Артур. - "Я знаю, яка у тебе здібність".

Здібність Пріми дозволяла йому збільшувати швидкість після кожного успішного удару протягом певного часу, проте досі йому не вдалося завдати жодного удару Карателю, попри всю його швидкість.

"Давай подивимося, як ти впораєшся з цим", - сказав Артур, опускаючи свою тінь і тепер покриваючи нею всю землю.

Пріма почав відстрибувати назад, стежачи за тим, щоб не торкнутися жодної з тіней. Натомість він зробив випад вперед, вдаряючи по повітрю, і з кінчика свого клинка випустив те, що виглядало схожим на Кров'яний Удар, лише форма була іншою - він вилетів, наче стріла. Попри те, що вона була швидкою, Артур зміг ухилитися, здавалося, йому було легше уникати цієї кров'яної стріли, ніж самої рапіри.

Дехто з тих, хто спостерігав, не міг помітити різниці у швидкості, але така мінімальна втрата швидкості була очевидною для цих бійців високого рівня. Найсильніших із Вампірів.

"Цей чоловік сильний. Кажуть, я найшвидший вампір, проте прямо переді мною є хтось, хто може зрівнятися зі мною в швидкості. Цей титул, схоже, стосується лише нинішнього покоління. Єдиний спосіб атакувати його - це якимось чином минути його тінь і вдарити прямо мечем, але як?"

Саме тоді з'явилася червона нитка і обвилася навколо руки Артура. Річ була не в тому, що Каратель не бачив, як вона наближається, а скоріше в тому, що він ігнорував її, бо не відчував від неї жодної ворожості. Та й він не вважав це чимось серйозним, про що варто хвилюватися, порівнюючи з Прімою на іншому боці кімнати.

"Вибач, Артуре, я розумію твій біль, але я навчилася певним речам від інших. Можливо, у тебе є свої причини об'єднуватися з Далкі, але факт залишається фактом: твоя сторона зараз атакує замок моєї власної родини, а ти нічого не робиш, щоб це зупинити! У мене немає іншого вибору, окрім як врятувати поселення вампірів, мій дім!" - вигукнула Сільвер.

Сільвер смикнула за нитку, намагаючись принаймні придушити одну з рук Артура. На жаль, здавалося, що це ледь викликало хоч якийсь рух, хоча Пріма вважав, що він має бути принаймні трохи обмежений нитками.

Хоча він ще не з'ясував, хто саме ці загадкові люди, він радо прийме будь-яку допомогу в протистоянні з Артуром. Побачивши нитки, він зрозумів, що принаймні один із них із тринадцятої родини, які, як він вважав, були на їхньому боці проти Карателя.

"У мене немає образи на тринадцяту родину, але я також не дозволю їм стати у мене на шляху", - заявив Артур і смикнув за нитку, змусивши Сільвер спіткнутися і впасти в тінь. У той же час Артур підняв одну руку і створив Криваву стіну, блокуючи всі атаки, що летіли в нього від Пріми, який хотів скористатися можливістю, поки його увага була зосереджена на іншому.

Хоча тінь була повільною навичкою, що робило її певною мірою слабкістю, його кров'яні навички такими не були.

"Скільки часу минуло відтоді, як я востаннє використовував Кров'яні навички... або куштував людську кров?" - подумав Артур. - "Ну, гадаю, це не має значення".

З тіні на підлозі почали з'являтися вісім постатей. Вони мали людську подобу, але були повністю зроблені з тіні. Всі вони були Тіньовими клонами Артура.

Вони швидко почали оточувати Королівського лицаря. Пріма подумав, що це шанс: якщо він атакує тіла клонів, його здібність активується. Він пронизав першого своєю рапірою, очікуючи, що вона пройде крізь тіло, що й сталося, але тіло не кровоточило, натомість тіні просто пішли брижами.

Як тільки рапіра торкнулася першого тіла, виник ефект тіні, що почав розповзатися по зброї. Зброя дещо сповільнилася. Все ж Королівський лицар відчував, що ще може витягнути зброю силою.

Але перш ніж він встиг це зробити, інша тінь вдарила Пріму прямо в обличчя, відкинувши його назад і змусивши перевернутися в повітрі. Він швидко відновив рівновагу, приземлившись на підлогу навкарачки. З болем в обличчі він дивувався, що щойно сталося.

"Що відбувається? Ці клони можуть битися і атакувати мене, але чому тоді моя здібність не діє на них?" - Пріма був збентежений.

Проте Лео бачив, що сталося. Завдяки своїй здібності він помітив, що Артур помінявся місцями з одним зі своїх клонів, і його справжнє тіло тепер було в тому, що атакував. Тож удар, який був завданий, був ударом на повну силу від самого Артура.

Хоча Пріма не знав, що сталося, він ламав голову над тим, як саме протистояти Артуру. Підлога була вкрита тінню, якої він не міг торкатися. Будь-які атаки можна було заблокувати тінню, а тепер йому ще й допомагали клони.

Єдиний раз, коли Пріма був близький до того, щоб поранити Артура, був тоді, коли він мав допомогу, але навіть тоді Артур все одно мав на додачу кров'яні здібності.

Саме в цей момент певна особа кинулася атакувати одного з тіньових клонів, і вмить тінь розсіялася, а тіло клона зникло. Наступна людина вдарила червоним мечем, зробивши те саме з тим, що був поруч.

"Як? Як їхні Клинки не сповільнюються, коли торкаються клонів? Це якась особлива зброя?" - подумав Пріма.

Навіть Сільвер, яка тепер вибралася із зони тіні на підлозі, була вражена тим, що відбувалося. Один за одним клони були швидко знищені, а Артур повернув свою енергію назад на своє початкове місце в глибині тронного залу.

Дві Масковані особи, які розправилися з клонами, почали йти вперед, і здавалося, що їхні ноги ось-ось увійдуть у тіньовий простір на підлозі.

"Стійте, якщо ви торкнетеся цього, воно вас сповільнить!" - вигукнув Пріма, попереджаючи їх, думаючи, що, можливо, ці двоє мало знають про сили Карателя. Це б його не здивувало, зрештою, про їхнє існування забули всі, крім стародавніх Вампірів. Було б не дивно не знати, що саме тінь може, а чого ні.

Потім, ніби Пріма став свідком дива, коли двоє Маскованих ступили на тінь, він побачив, що навколо їхніх ніг з'явилося чисте коло. Тінь ніби не могла до них дотягнутися. Вони могли спокійно йти крізь неї, і тінь їх не торкалася.

Це було тому, що і Ерін, і Лео використовували третій етап Ци.

"Ти завдав шкоди хлопцю, якого я почав поважати і який мені дуже подобається. Колись ти був людиною, якою я захоплювався, але я не можу зрозуміти, що могло статися, щоб ти змусив цього хлопця пройти крізь те, що ти з ним зробив!" - заявив Лео, тримаючи свій меч обома руками.

Ерін також вирішила витягнути щось зі своєї спини - зброю Звіра демонського рівня. Коли вона тримала її в руках, іній почав огортати її руку і зброю.

"О, то це ви двоє", - зітхнув Артур, упізнавши голоси та стійку.