Розділ 1348 — Ганьба роду

Бої біля кожного із замків майже добігли кінця, і на відміну від першої атаки, цього разу вампіри були підготовлені, що призвело до зменшення кількості їхніх втрат. Однак це все одно залишило сім’ї з однією тривогою в думках.

Що саме їм тепер робити? Отримавши повідомлення від Джилл, усі вампіри були в розгубленості. Лідери не знали, до кого звернутися. Король зрадив їх - та сама людина, якій вони всі мали довіряти, на яку покладалися у важкі часи і яку власноруч обрали на цю посаду.

До того ж у цей час вони також мали проблеми з Артуром. Чи справді настав час скинути Брайса? Розібравшись із загарбниками, лідери вирішили щось зробити з цим питанням.

Далі сталося дивне явище. Усі вцілілі лідери колективно вирішили вирушити до певного замку. Між ними не було жодного зв’язку. Це було те, що, як вони знали, вони повинні зробити. Усі рушили до першого замку і чекали біля воріт замку першої сім’ї.

Замку, звідки був родом Брайс. Вони прийшли туди, щоб вимагати відповідей і підтвердити, чи правдиве те, що вони почули. Будучи суворими прихильниками традицій, вони відчували, що не можуть штурмувати замок Короля, тому це було найкращим рішенням у їхніх головах.

На той момент зібралися певні лідери: Джин Талон, Санні Кент, Джейк Маскат, Девід Скаттер та Лі Сангвін. Це були лідери 4-ї, 5-ї, 6-ї, 11-ї та 13-ї сімей. Інші сім’ї не наважилися прийти або просто не мали нікого, хто міг би бути присутнім у цей момент.

Зустрівшись, лідери обмінялися думками з цього приводу.

"Схоже, ми всі отримали те повідомлення від Джилл. Я досі не можу в це повірити, невже Король справді жертвував своїм власним народом?" - запитав Девід.

Мука першим кивнув.

"Ми вивчали це питання, і все сходиться. Якщо подивитися на восьмий замок, то зовні більше немає кристалів, які світяться. Її повідомлення, мабуть, було перерване Брайсом, який її вбив. Скажу чесно, ми підозрюємо, що певні вампіри допомагали йому".

"Ті... кого вбивав Артур", - сказав Джейк, зрозумівши все. - "Я вже знав. Коли інших лідерів усували, я пригадав, що це були ті, хто подорожував з моїм братом давним-давно!"

"Оскільки мій брат зник, я, звісно, залишився головним у сім’ї на певний час. Вадін Маскат уже був мертвий, тому Артур не міг переслідувати його, але я гадки не мав, що Брайс робить таке. Чому він це робив і де він зараз? Я не бачив його в зоні збору".

"Ось чому ми тут", - висловив очевидне Джин. - "Нам потрібні відповіді, і нам потрібно, щоб він був чесним. Брайс не скаже нам правди, але є хтось інший, хто має знати правду саме в цьому місці".

Не гаючи часу, Джин підготував свій щит, постукавши по його верхній частині, від чого невеликий клинок вилетів зсередини. Клинок облетів увесь щит, стікаючи кров’ю. Потім, кинувши його, він наблизився до воріт. Усі замки зачинили свої внутрішні ворота, боячись нападу, і перший замок не був винятком.

Єдине, чого вони не очікували, - це нападу з боку інших сімей. Щит почав обертатися, розкидаючи кров об стіну, і за лічені секунди пролунали численні вибухи. Коли вибухи вщухли, було видно, що стіна частково зруйнована.

"Що відбувається? О ні, ми знову під атакою?!"

"Ми тільки-но встигли позбутися Далкі та Маскованих! Це Каратель?"

Вони подивилися до входу і побачили, як інші лідери проходять крізь двері внутрішньої території. Вампіри, що були там, не знали, що робити, адже вони теж чули повідомлення, яке транслювали для всіх.

Зрештою, вони вирішили зробити єдине, що могли. Вони схилили голови в соромі перед лідерами. Вони тримали голови низько, а тіла під кутом 90 градусів, ніколи не підводячи їх, поки лідери проходили повз.

Навіть поранені вампіри залишалися нерухомими, дозволяючи своїм ранам кровоточити. Вампіри просто соромилися того, що зробив їхній колишній лідер, їхній нинішній Король. Їм не потрібні були пояснення, чому інші лідери тут.

Зрештою, їм навіть не довелося діставатися замку, бо двоє людей, з якими вони хотіли поговорити, чекали на них.

"Казз, Ніку", - покликала їх Санні. - "Обидва ви довгий час були під опікою свого батька. Казз як його довірений вампір-лицар, а Ніку як син, якого він виховував, щоб той перейняв його лідерську посаду".

"Я впевнена, ви розумієте, чому ми тут. Ми хочемо, щоб ви зараз розповіли нам, що зробив ваш батько. Будь ласка, підкоріться, інакше нам доведеться штурмувати замок і шукати докази по дорозі. У найгіршому випадку ми замкнемо вас, доки не зможемо привести самого Короля".

"Ви ідіоти!" - вигукнув Ніку, зробивши крок вперед. - "Мій батько ніколи б..."

Перш ніж Ніку встиг сказати щось ще, Казз впала на коліна, її обличчя було в сльозах.

"Я ніколи не думала... я ніколи не думала... що він робить щось неправильне. Він би не зробив цього... він би не зробив, якби не Артур".

Деякі лідери все ще сумнівалися, чи стоїть Брайс за цією справою, але це підтвердило в їхніх думках, що Король непридатний до правління.

"Ви розповісте нам, чому він жертвував членами нашої сім’ї? Їхні родини захочуть знати, чи мала їхня смерть хоч якийсь сенс..." - попросив Мука.

"Мій батько завжди був вірним своєму слову... він робив усе заради захисту... ні, він не захищав нас, усе, що він робив, було заради того, щоб позбутися всіх, хто володіє силою Тіні. Я знала це, і він робив це, використовуючи підлі методи, які зашкодили поселенню, яке він обіцяв захищати". - Говорячи це, Казз кусала губи. Вона навіть не помічала, що у неї тече кров.

Іронічно, але людиною, яка вбила їй у голову, як важливо дотримуватися правил, був не хто інший, як її власний батько. Саме тому вона знала, наскільки сильно він їх порушив. Після цього вона розповіла лідерам усе, що знала про те, що саме Король зробив із тими, кого забрав з інших сімей, і їхні очі розширилися від почутого.

Дехто з них почувався винним, що не помітив цього, хоча все відбувалося прямо в них під носом. Однак була одна річ, якої Казз не знала: що він зробив із тілами померлих.

Через це вони вирішили увійти до замку, і Казз повела їх, залишивши Ніку відповідальним за всіх на території внутрішнього двору замку.

Це був найгірший день в історії першої сім’ї.

--

Сам Брайс нарешті прибув до чотирнадцятого замку. Він увійшов у внутрішню зону замку, заповнену будівлями, які роками стояли покинутими, проте йому було байдуже. Не гаючи часу, він почав руйнувати все навколо себе.

Кров із зони збору він приніс із собою, і тепер на його руках постійно оберталися два великі вихори крові. Брайс стояв у центрі. Він подивився на замок.

"Артуре, покажись! Я знищу все в цьому місці, поки ти не з’явишся!" - вигукнув Брайс, випускаючи великі криваві вихори з обох боків, змушуючи їх вирости вдесятеро. Вони почали розривати будинки навколо за лічені секунди. Це виглядало так, ніби тисячі кривавих ударів знову і знову влучали в будівлі, і вони не могли встояти. Зрештою, обидва вихори зіткнулися, і кров зникла.

Однак разом із нею зникли й усі будинки у внутрішній зоні чотирнадцятого замку, тепер залишився лише сам замок. Сміючись, Брайс був на сьомому небі від щастя, бо людина, на яку він чекав, прибула.

"Ти мав бути останнім у моєму списку", - заявив Артур, стоячи перед замком, з тінню, що колихалася за його спиною. - "Бачу, було помилкою залишати тебе так надовго. Настав час тобі зникнути з цього світу".

"Ти знімаєш слова з моїх вуст!" - відгукнувся Брайс.

Битва між двома найсильнішими вампірами мала розпочатися, і все вампірське поселення відчувало те, що ось-ось станеться.