Розділ 139 — Допитливий Хлопчик

У майже цілковито темній тренувальній залі, певний хлопчик пробирався вперед до дверей. Він зупинився прямо біля входу, потім висунув голову в двері та зазирнув у кімнату, оглядаючись, щоб переконатися, чи ніхто його не помітить. І прямо над ним зависло щось, схоже на мініатюрного бика, трохи більшого за людський кулак. Хоча у цього ще були крихітні крила та два великі ікла на передній частині обличчя.

"Ти когось помітив, Хем?" - запитав хлопчик.

"Ні, але ти справді впевнений, що ми повинні це робити? Тебе можуть вигнати з сім'ї?" - відповів маленький літаючий бик, пурхаючи в повітрі.

"Та ніби таке колись могло статися. Мій тато один з тринадцяти лідерів сім'ї, і я той, хто стане його наступником." Хлопчик увійшов у велику залу, а Хем уважно летів за ним у повітрі.

З його зачесаним назад гелем чорним волоссям та темним одягом було майже неможливо помітити його вночі, але була одна відмінна річ, яка виділялася в хлопчику, вона дозволяла побачити його в темряві, навіть якщо ви були на досить великій відстані. Це були його червоні очі, що світилися, які видавали в хлопчику вампіра.

Його звали Фекс, і сьогодні він прийшов до зали в замку своєї родини з однією метою – потрапити у світ людей.

На спині в нього був досить великий рюкзак, напханий всілякими речами. Одяг, зубна паста, щітка і всілякі необхідні речі. Зрештою, він не знав, як довго пробуде у світі людей.

Раптом Фекс витяг з рюкзака маленьке срібне кільце з десятьма кристалами, вставленими всередину і навколо. Він підняв кільце в повітря, перш ніж поцілувати його.

"Я мушу ще раз подякувати тобі, Кровотворе, де б ти не був, завдяки тобі я нарешті можу покинути це місце". Потім він надів кільце на безіменний палець правої руки і нарешті був готовий іти. "Давай, Хеме, швидше".

"Зачекай, мені здається, я когось чую!" – сказав Хем.

Щойно Хем це сказав, почулися звуки кроків. Фекс швидко озирнувся на залу, яка була заповнена квадратною технікою на підлозі, кожна з яких була розташована на однаковій відстані одна від одної, і відстань між ними була досить великою.

Швидко нишпорячи у своєму рюкзаку, Фекс витяг щось схоже на клаптик паперу. "Ну ж бо, де ж воно, мені треба згадати цей код доступу!" Але нерви брали своє, і його пальці затремтіли, коли він випустив клаптик паперу на підлогу.

"Фекс, там, прямо там!" - промовив бик, помітно пітніючи.

"Що ж, будемо сподіватися, що я не потраплю кудись занадто погано!" Фекс кинувся до однієї з квадратних машин на підлозі і постукав по ній. Яскравий дисплей засвітився, запитуючи код доступу.

"Будь ласка, введіть правильний код доступу для вашого пункту призначення."

Він заплющив очі і спробував згадати одну з цифр з клаптика паперу, але йому було важко пригадати, яка з них куди веде. Зрештою, йому довелося просто ризикнути і ввести єдину, яку він зміг згадати.

"Код доступу прийнято."

Пристрій почав відкриватися, і почулися механічні звуки.

З коридору один з охоронців, який патрулював, почув механічні звуки з кімнати. "Хтось використовує телепорти, я не пам'ятаю, щоб на сьогодні планувалася екскурсія?" - подумав чоловік.

Він хутко забіг до кімнати, і якраз тоді, він побачив Фекса, який стояв перед круглим телепортом.

"Фекс, що ти робиш? Не заходь туди!" – вигукнув чоловік.

Фекс обернувся та подивився на чоловіка, він широко посміхнувся йому, перш ніж віддати честь. Він схопив Хема і стрибнув назад у коло телепорту. Як тільки Фекс пройшов крізь нього, машина автоматично вимкнулася сама по собі.

"Я знав, що цей малий завжди робив шалені речі, але це вже зайшло надто далеко", - сказав чоловік. "Я мушу негайно повідомити про це лідеру родини."

Тим часом, усередині телепорту, розум Фекса спотворювався, і все, що він бачив навколо, був яскравий масив різних кольорів. "Хеме, тобі потрібно трансформуватися, у людей трапиться припадок, якщо вони побачать, як ти літаєш наді мною!"

Навколо Хема з’явився маленький клуб чорного диму. Коли чорний дим розвіявся, на його місці з’явилося те, що виглядало як чорна сережка, що звисала, вона була круглою зверху з маленьким символом бика на ній. На відміну від цього, звисаюча частина була довгою та прямокутною внизу. Фекс швидко схопив її, перш ніж одягнути на праве вухо.

"Нарешті я тут, бувай темний похмурий світ!" — збуджено вигукнув Фекс.

Саме тоді тунель кольорів навколо нього, здавалося, закінчився, і тепер щось ніби тягло його на інший бік.

Коли Фекс розплющив очі, він опинився у великій куполоподібній будівлі, де по всій площі стін тягнулися цифрові знаки, що показували різноманітні рекламні оголошення. Але найбільшим з них був напис: «Ласкаво просимо до міста Токлон».

«Я нарешті дістався», — подумав Фекс.

Фекс зараз перебував у так званій міській станції на Землі. У центрі міста знаходився великий круглий пристрій, який яскраво світився білим кольором, і час від часу з нього з'являлися люди.

Крізь станцію проходили різні люди: одні носили будівельне спорядження, інші — костюми, а деякі були навіть мандрівниками, одягненими у звірину амуніцію. Міські станції зазвичай можна було знайти в більшості притулків на інших планетах, великі фракції також володіли ними, як і провідні корпорації.

Міські станції поділялися на два типи: станції прибуття та станції відправлення. Станції відправлення зазвичай піддавалися різноманітним перевіркам. Навіть приватні станції регулярно проходили огляд у людської федерації, яка навіть надсилала своїх людей для роботи в охороні. Якщо станція не відповідала певним стандартам, її просто виводили з експлуатації.

І, звісно, на кожній із цих станцій був код доступу, який потрібно було вводити. Цей код доступу зазвичай давали лише кільком людям, які працювали на міських станціях.

Фекс не міг відірвати погляд і з захопленням роздивлявся навкруги.

"Ти можеш у це повірити, Хеме!" - вигукнув Фекс. "Ми це зробили, і тут так багато людей. Вони майже такі ж, як і ми, хоча й неймовірно потворні." - Фекс сказав трохи занадто голосно.

Люди навколо почали дивно поглядати на Фекса, почувши ці слова, але водночас не могли відірвати від нього погляд. Хоч він і був підлітком, який виглядав років на шістнадцять, вони відчували певний шарм, який їх притягував.

"Фексе, тобі потрібно приглушити свої здібності," - сказав Хем.

"Ох, точно, я майже забув!" Фекс заплющив очі та зосередився, дозволяючи аурі, що оточувала його тіло, стиснутися всередині нього. Раптово люди, які дивилися на нього, більше не відчували потреби витріщатися.

На відміну від станції відправлення, на станції прибуття не було особливих перевірок безпеки, окрім кількох охоронців, які стояли біля дверей виходу. Адже всі перевірки були зроблені на іншому кінці, і тільки коли вони були впевнені, що це безпечно, вводився код доступу.

Там також було кілька людей, які, здавалося, чекали на своїх близьких.

Фекс попрямував до виходу, ніби не мав жодних турбот у світі, але щойно він досяг виходу, він побачив двері на вулицю, де сліпучо сяяло сонце. "Час випробувати цей перстень", - сказав Фекс.

Він заплющив очі і зробив один крок на відкрите сонце, і нічого не сталося. Не було ні свербіння, ні пекучого болю, як під час його тренувань. Все було так само, як коли він був у темряві.

З великою посмішкою на обличчі він продовжив йти вперед і почав досліджувати місто.

З міського вокзалу він міг бачити край далеко в далині. Місто було оточене великою стіною, майже вищою за всі хмарочоси навколо. На будівлях було також кілька реклам різних речей, але найбільше йому траплялися або компанії, що продавали книги здібностей, або ті, що вербували мандрівників приєднатися до їхньої фракції.

Пройшовши трохи, Фекс вирішив зайти до крамниці, яка виглядала як продовольчий магазин. Він побачив, як звідти вийшов чоловік з сумкою, повною їжі та напоїв.

"Можливо, я зможу купити цю штуку під назвою вино, напій, про який говорив мій дідусь, у цьому магазині", - подумав Фекс.

Зайшовши всередину, він почав оглядати магазин у відділі напоїв, шукаючи предмет з назвою "вино". Однак, поки він ходив по магазину, він помітив, що інші люди продовжують на нього поглядати.

"Моя здатність пригнічена, правда, Хеме?" - запитав Фекс.

"Так, я більше не відчуваю твоєї присутності".

"Тоді це, мабуть, просто моя природна врода".

Ігноруючи косі погляди людей, він зрештою знайшов напій з написом "вино".

"Їх так багато, думаю, всі вони однакові на смак, правда?"

Він схопив випадкову пляшку та поспішив до прилавка, чекаючи своєї черги.

"Я хотів би придбати це, будь ласка," - сказав Фекс, дістаючи свою грошову картку.

"Покажіть ID , будь ласка," - попросив продавець за прилавком.

" ID ?" - Фекс був збентежений. Сам того не знаючи, кожен громадянин Землі був зобов'язаний мати при собі ID . Якби Фекс уважніше слухав на уроках, то знав би, що отримає фальшивий, коли йому виповниться вісімнадцять.

"Скільки тобі років, малий?" - запитав продавець, оглядаючи Фекса з голови до ніг.

"Шістнадцять, хіба я не можу купити цей напій, у мене є гроші," - сказав Фекс з невинною посмішкою на обличчі.

"Ні, звичайно, можеш," - відповів продавець, посміхаючись, і продовжив оплату як зазвичай.

Потім, коли Фекс вийшов з магазину, продавець одразу ж відкрив свій екран і набрав номер 111. "Привіт, я хотів би повідомити про когось на вулиці Бадера... так, виглядає як студент, який ухиляється від призову... Чорне волосся... зачесане гелем назад... З сережкою. Здається, у нього також не було ID ."