Розділ 1459 — Бій зі спеціальним призом

Спочатку люди подумали, що це дивне запитання для Саманти, щоб ставити його на такій зустрічі. Чому когось із Групи Земнонароджених мають хвилювати лідери вампірів? Але в кімнаті була інша леді, яка зуміла здогадатися швидше за інших і не змогла стримати сміху.

"Десятий лідер? Чому вона хоче знати про десятого лідера?" - голосно запитав Фекс, трохи роздратовано. Саманта, проте, підвелася і почала дивитися в бік іншого столу. Зрештою, всі почали згадувати матч, який у них був. Саманта виступала проти десятого лідера у своєму бою… і хто міг забути фінал їхнього матчу.

"Я лідер Десятої сім'ї," - зізнався Вінсент, підводячись.

Саманта оглянула його з ніг до голови. Вінсент був одягнений у той самий одяг, що й її опонент, маска все ще закривала його обличчя. Оскільки вона також закривала його рот, було важко сказати, як він виглядав насправді, але він точно був схожий на персонажа з гри.

"Я хотіла запитати… чому ти сказав, що… я тобі подобаюся?" - вона насилу закінчила фразу.

Дехто в кімнаті почав відчувати ніяковість за неї і не міг не відвернутися.

'Яка смілива дівчина, але чи справді їй треба було робити це тут, перед усіма?' - дивувалася Мона.

"Ну, звісно, тому що ти вродлива жінка. Ти сильна, маєш гарні вигини, і твої-!" - впевнено відповів Вінсент, але раптом його перервав гучний крик.

"Ніііі!" - це вигукнув Фекс. "Що, в біса, ти верзеш?!"

Повернувши голову до джерела крику, Саманта зрозуміла, хто це - перший вампір, якого вона будь-коли зустрічала, але чому він так кричав?

'Що мені робити… Вінсент псує мій імідж, а що, як вона тепер почне симпатизувати йому, думаючи, що це він освідчився… але чи маю я вийти сюди перед усіма? Чи буде це великою справою?' Поки він панікував, до нього підійшов друг.

"Знаєш… після того, як Гелен померла, і я побачив відеоповідомлення, яке вона залишила, я дещо зрозумів. Ніколи не знаєш, що може статися, і ти можеш втратити шанс сказати комусь, що насправді відчуваєш… тому, чесно кажучи, тобі варто просто наважитися і сказати їй те, що хочеш," - прошепотів йому Квін. "До того ж, здається, я пригадую, як ти казав мені, що дослухаєшся до моїх порад щодо кохання, лише якщо я стану Королем. Проте, якщо ти занадто наляканий, можеш вважати це наказом."

Слова Короля, його друга, підбадьорили Фекса, і він підвівся зі свого місця.

"Ні, Саманто… той, хто бився проти тебе в тому матчі… так, це був десятий лідер, але правда в тому, що бився з тобою я. У той час я прикидався десятим лідером," - зізнався Фекс. Частині його хотілося відвести погляд від збентеження, але оскільки він вирішив сказати це, він подивився прямо їй в очі.

"Що тут відбувається?" - прошепотіла Санні Джину поруч із нею. "Мені здається, я дивлюся якусь драму чи щось таке."

Саманта прикрила рот рукою, коли правда відкрилася.

"Ти… то це ти був тим… хто сказав мені, що… гадаєш, що закоханий у мене?" - перепитала молода жінка, на що Фекс просто кивнув.

Незабаром почулися вигуки Генералів та інших.

"Відповідай сміливому хлопцю!"

"Але ж він вампір, чи можуть вампір і людина мати стосунки?"

"Ти все ще так думаєш? Ти відстаєш від життя."

"Що ти маєш на увазі під 'відстаєш від життя'? Це відбувається занадто швидко."

"Я думаю… можливо?" - Саманта не знала, що сказати, тому замовкла. Проте, перш ніж вона встигла сказати щось іще, люди почули гучний удар. Потім піднялася велетенська постать, а на столі перед ним залишився великий відбиток його кулака.

Ті, хто бачив, що ця постать робила на полі, не хотіли ставати у неї на шляху, і вони бачили, як вона повільно прямує до Фекса.

'О, гадаю, Оскар все ж таки матиме останнє слово у всьому цьому,' - усміхнувся Оуен під своїм віялом.

Королівський лицар підійшов, і дві постаті стали одна навпроти одної. Фекс дізнався, хто був під обладунками, і оскільки він практично попросив його доньку почати з ним зустрічатися, здавалося цілком справедливим, що він зіткнеться з її батьком.

"Е-е-е, ти не хочеш говорити?" - запитав Фекс.

Квін викликав ручку та аркуш паперу з Тіні, передавши їх Оскару. Натомість він отримав цінну скриньку, щоб потримати її. Схоже, Оскару було важко відпустити її, оскільки він міцно стиснув її.

"Я подбаю про неї," - пообіцяв Квін, і тільки тоді Оскар розтиснув пальці. З обома вільними руками Оскар написав щось на блокноті і повернув його, тицьнувши Фексу в обличчя.

"Якщо ти хочеш мою… жінку, то ти маєш довести, що зможеш захистити її," - прочитав Фекс написане вголос, із закресленим словом поруч зі словом "жінку". "Ти виграв ту гру, використовуючи тіло іншого. Тож тепер доведи, що ти достатньо сильний, щоб захистити її самотужки, тим, що… Ти хочеш, щоб я бився і переміг тебе?!"

Дехто з них ледь не злякався, почувши це, і навіть лідери вампірів поспівчували Фексу. Міфічний звір, Дуллахан, був вражаючішим за будь-кого з них, і вони були впевнені, що Фексу буде майже неможливо перемогти його.

"Я… я…" - Фекс роздумував, але йому потрібно було прийняти рішення. "Я приймаю. Ти правий. Мені потрібно довести, що я можу подбати про неї."

Обидві сторони були зацікавлені, оскільки, здавалося, вони ось-ось стануть свідками ще одного бою.

"Зачекайте!" - вигукнула Саманта, стрибнувши між ними двома, і вдарила обох чоловіків ногою по гомілці.

"Що ви, двоє ідіотів, робите? Хіба я не маю права голосу в цьому? Мені не потрібен якийсь незнайомець, що вигадує правила за мене! Я можу вирішувати сама," - заперечила Саманта. "Я можу симпатизувати кому хочу, і я можу обирати, з ким хочу бути, до того ж…" - Саманта повернулася до Фекса. "Ти вже одного разу ризикував життям, щоб захистити мене, тож… гадаю, я не проти спробувати…"

Інші бачили посмішку на її обличчі, сховану за червоними щоками, і ті, хто стояв осторонь, знову почали свистіти й аплодувати. Чи було це початком роману між людиною та вампіром, покаже лише час, але зустріч добігла кінця.

Поки узгоджувалися останні моменти щодо того, що має робити кожна людина, групи готувалися. По-перше, гібридних звірів потрібно було передати комусь із них, і їм потрібно було обговорити, коли і як інформувати одне одного про свої ситуації.

Це було доручено Сему, а тим часом Квін попрямував поговорити з певною особою. Він підійшов до столів у їдальні, де сиділи всі Безрангові, і звернувся до однієї людини.

"Ти Сера, чи не так?" - запитав Квін.

"О, лідер Фракції Проклятих і Король Вампірів прийшов привітатися зі мною," - сказав Сера. "Здається, той, з ким я бився в грі, був не ти. Ви двоє не відчуваєтеся однаково. Схоже, буде інший раз, коли ми зможемо поспарингувати одне з одним. Чим завдячую честю зустріти такого великого, як ти?"

Квін озирнувся і побачив, що інші ведуть свої власні розмови. Він не був упевнений, що тема, про яку він хоче поговорити, - це те, що мають слухати інші, тому вирішив дати йому натяк.

"Я хотів поговорити з тобою про деяких 'людей', яких ти можеш знати. До мене дійшла інформація, що ти можеш бути таким, як вони," - відповів Квін. "Чи не знаєш ти жінку на ім'я Блісс?"

Почувши це ім'я, Сера підняв брову. Це був чіткий знак того, що він знає, хто вона така.

"І… чи знаєш ти когось на ім'я Рей?" - запитав Квін. "Рей Тален?"

Це ім'я змусило Серу підвестися зі свого місця.

"Я думав, що в тобі є щось особливе. Чому б нам двом не побалакати під час прогулянки?"

Chapter 1460 - An Old Enemy

Розділ 1460 - Старий ворог

Лабораторія на головному космічному кораблі Далкі, який вони називали своїм домом, стала набагато жвавішою відтоді, як вони отримали Дракона з Острова Клинків. Клони Джима разом з іншими Далкі працювали над низкою різних речей.

Після отримання Звіра демонського рівня вони зосередилися на створенні нових Далкі. Вони мали уявлення про процес завдяки дослідженням Джима, а також існували клони, які мали його мозок і спогади з певного моменту часу.

Замість того, щоб просто створювати будь-який тип Далкі, вони створювали нову еру Далкі, як їх назвав Ґрем. Це були Далкі, засновані на певних особистостях людей, з якими вони билися.

Використовуючи їхню ДНК як базову структуру, вони змогли створити більш унікальних і сильних Далкі. Що стосується всіх тих, кого можна було вважати невдалим експериментом, їх відправляли до Ґрема та інших на тренування, хоча жоден із тих Далкі ніколи не повертався.

Тим не менш, саме через це лабораторія розширилася, збільшившись удвічі, оскільки взяла на себе більше проєктів. Деякі Далкі були створені виключно для допомоги в експериментах та інших завданнях.

В одній частині лабораторії було місце, яке, здавалося, забули через нові досягнення, на яких зосередилися Далкі. Була й інша причина його занедбаності... Раніше це була приватна лабораторія Джима. Усе необхідне з неї вже вивезли й розподілили по інших зонах.

У глибині лабораторії, за важкими замкненими дверима, було кілька камер. Небезпечних звірів, Далкі (хоча це траплялося дуже рідко, хіба що як експеримент), а також в’язнів поміщали за велику суцільну скляну стіну. Окрім двох із них, усі інші камери були порожні.

В одній із них постать почала кілька разів бити по склу. Він намагався привернути увагу двох осіб, які перебували зовні й виконували роль охоронців. Одним із них був клон Джима, а іншим - тришипий Далкі.

Певною мірою вони також стежили один за одним.

"Гей, що, чорт забирай, коїться назовні? Ми не отримували жодних оновлень. Годі, з моїми талантами я просто марную час у цій камері! Ідіть покличте справжнього Джима і скажіть йому, що Трудрім хоче з ним поговорити!" Людина, що була в камері, - це Джек Трудрім, колишній член Великої четвірки.

Не було жодної можливості дізнатися, скільки часу минуло в тій тюремній камері, але він знав, що ще ніколи не минало так багато часу відтоді, як справжній Джим заходив, щоб попросити їх щось зробити для нього.

Побачивши, що жодної реакції не було, Трудрім лише важко зітхнув.

"Він мертвий, чи не так?" - запитав Трудрім. "Ну, схоже, навіть ти можеш злякатися. Ну що ж, тепер я не знаю, хто перемагає у цій війні - Далкі чи люди, що ти думаєш, мій друже?"

"Я тобі не друг", - миттєво відповів інший чоловік. Він присів, погойдуючись вперед-назад. У нього були важкі мішки під очима і досить довге скуйовджене чорне волосся, що стирчало в різні боки. "Ти не можеш стверджувати, що Джим мертвий, поки ми не побачимо, що він справді мертвий".

"Божевільний, як завжди", - пробурмотів Трудрім з обмеженого простору своєї камери. "Тоді чому, на твою думку, він не прийшов нас провідати? Не те щоб у Далкі були причини казати нам, помер він чи ні. Чорт, ставлюся на те, що той божевільний Ґрем прикінчив його тільки тому, що Джим подарував йому гавайську сорочку чи щось таке".

Від інших трьох усе ще не було відповіді, і здавалося, що так буде ще довго. Зрештою, Трудрім вирішив повернутися до свого ліжка і теж прилягти.

"Я просто цікавлюся, чому ти взагалі такий відданий тому хлопцю?" - запитав Трудрім. "Нам тут нічого робити, тож ми могли б і поговорити, так? Тут ми не більше ніж лабораторні Щури, але ти був із ним ще до того, як я його зустрів... і навіть після всього цього часу ти, здається, все ще дбаєш про нього.

"Годі, з огляду на те, як ти крутився біля нього, можна було прийняти тебе за дівчину, яка була закохана у свого найкращого друга. Проте це виглядало дуже односторонньо. Враховуючи твою здатність, хіба ти не міг це змінити, зробивши так, щоб він пішов за тобою?

"Зізнайся, це принаймні спадало тобі на думку, раз чи два. З іншого боку, знаючи того хлопця, у нього мало бути запобігання цьому. Хіба не так? Ти намагався і зазнав невдачі, і тоді це вдарило по тобі?"

Зазвичай Трудрім не був таким балакучим, але він почав трохи божеволіти від неможливості ні з ким поговорити, тож тепер, коли у нього з'явився "сусід", це був потенційний приятель. Він також не очікував відповіді, тому й продовжував базікати, підбурюючи його.

"Він врятував мене", - зрештою відповів чоловік. "Я був просто ще одним голодним підлітком на вулиці, і він нагодував мене. Для мене цього було достатньо, щоб відплатити йому рештою свого життя і робити все, що він забажає.

"Моїм батькам було або байдуже до мене, або вони не могли нас утримувати, тому одного дня вони просто залишили мене на вулиці. Інші безхатченки були раді побити мене просто тому, що я був слабшим за них, і забирали ту мізерну їжу, яку мені вдавалося знайти. Усі інші просто заплющували очі, проходячи повз мене, ніби мене навіть не існувало. Єдиною людиною, яка цього не зробила, був він.

"Знаєш, я часто чув, як люди кажуть, що якби вони опинилися в такій самій ситуації, як я, вони б краще померли. Кожен день був болісним, чи то від голоду, чи то від побоїв інших, але для мене... ну, смерть завжди здавалася дуже страшною річчю. Я ніколи не міг думати про смерть, і все, чого я хотів, - це жити.

"Чому мені не дозволили жити? Тільки тому, що в мене не було грошей... тому що я був дитиною... тому що людям було байдуже до мене... Ну, він змінив це, він дозволив мені жити, тому я вирішив допомагати йому в усьому, що він забажає".

Настала тиша, перш ніж Трудрім відповів. Історія його сусіда по камері не була чимось особливим. Джек знав деяких людей зі своєї родини, які жили так само. Під час війни було чимало тих, кого покинули і не могли прихистити.

Особливо якщо вони не мали ніякої користі чи сили для здібностей.

"Звучить трохи підозріло, якщо питаєш мене", - прокоментував Трудрім, підвівшись зі свого лежачого положення. "Як думаєш, він міг обрати тебе тільки тому, що знав, яку силу ти маєш? Принаймні мені здається, що він просто використав тебе, щоб ти допоміг йому розібратися з усіма тими Вампірами? Я маю на увазі, що в нього немає інших людей поруч, крім нас двох.

"Гей, чому б тобі не сказати йому правду?" - звернувся Трудрім до клона Джима, який точно знав відповідь, подумав Трудрім.

"Навіть якщо це було так, чи має це значення?" - запитав чоловік у Трудріма, вперше подивившись на нього. "Зрештою, саме він витягнув мене з того пекла, чи то тому, що хотів допомогти мені, чи то через приховані мотиви, мені байдуже".

Знову ж таки, після цієї розмови між ними запала тиша, і Трудрім намагався думати... якщо Джим справді мертвий, то їм потрібно вибратися звідси.

"А як щодо тебе?" - зрештою перепитав чоловік. Це був перший раз відтоді, як вони були разом, коли той чоловік поставив Трудріму своє власне запитання.

"Ти з'явився одного дня поруч із ним, то яка твоя історія?"

Згадуючи те, що сталося того дня, Трудрім не зміг втриматися від сміху.

"Ха-ха-ха, ну, щодо мене, я зробив дещо неймовірно дурне. Ти, мабуть, не знаєш їх, але я вирішив виступити проти групи людей під назвою Сім'я Блейд... після цього... я думаю, можна сказати, що Джим врятував і мене.

"Якщо подумати, звідки ти знав?" - запитав Трудрім, дивлячись на клона Джима. "Звідки ти знав, що Сім'я Блейд прийде за мною того дня?"

Подивившись ліворуч, Джим пильно подивився на Далкі, перш ніж зробити крок вперед, і врешті-решт підійшов до скла, стоячи з іншого боку і зазираючи всередину.