Розділ 147 — Укуси мене або люби мене

Наказ генерала був абсолютним, і на тих, хто не підкорявся, чекало суворе покарання. Хоча не було багато правил щодо того, що відбувалося між самими студентами, цього не можна було сказати про тих, хто був вище за них.

Якщо ти порушував правила достатньо разів, то тебе вели до підземелля. Школа не могла просто тебе вигнати. Ті, хто туди потрапляв, майже ніколи не поверталися, а ті, хто повертався, ставали іншими людьми.

Також ходили чутки, що студенти, яких відправляли до підземелля, поверталися зовсім без здібностей.

Через це, навіть Ворден хвилювався йти проти генерала школи. Можливо, він міг би використати силу своєї сім'ї, щоб вплинути на рішення військових щодо Дюка, але для цього потрібні докази і набагато більше, ніж одне свідчення від Пітера.

Тож група не мала іншого вибору, окрім як виконати наказ Дюка.

"Що мені робити?" - спитав Пітер, повертаючись на військову базу з двома іншими.

"Ми йтимемо разом, наскільки це можливо, але якщо вони побачать тебе з нами, то подумають, що ти більше не на їхньому боці. Просто погоджуйся на все, що вони від тебе просять, а ми розберемося з цим пізніше", - сказав Ворден.

Якраз коли вони збиралися вийти з лісу, Ворден запропонував Пітеру йти попереду, а вони будуть слідувати за ним ззаду. Їм потрібно бути особливо обережними про всяк випадок, але перед тим, як Пітер покинув ліс, Ворден хотів дещо сказати.

"Пітере, цього разу я ризикую, довіряючи тобі. Я не знаю чому, але Квін, здається, повністю тобі довіряє, і хоч я тебе пробачив, це не означає, що я тобі довіряю. Поки що ні, або, можливо, ніколи."

Лейла штовхнула Вордена ліктем у бік. "Дай хлопцю перепочити, га?" прошепотіла вона. "Він пережив майже смерть, а тепер йому сказали, що він гуль . Не обов'язково озвучувати те, що він і так знає." Вона заохочувально посміхнулася Пітеру.

Однак, Ворден був абсолютно серйозним; він все ще бачив у Пітері тягар, і якби не Квін, він би вже давно позбувся його.

Вони нарешті дісталися до будівлі другого року, яка знаходилася у східній частині школи. З цього моменту Ворден і Лейла вже не могли йти далі, оскільки прямо перед входом стояли учні другого року, а у них не було поважної причини.

Проте, Пітеру вдалося пройти повз двох другокурсників, оскільки вони чекали на нього, але Ворден і Лейла знали, що їх би зупинили.

Пітер увійшов до будівлі і попрямував до кабінету Дюка.

"Будь ласка, заходь і сідай, Пітере," сказав Дюк, зачинивши за ним двері, перш ніж знову сісти у своє крісло.

"Схоже, нам не випадало поговорити після останнього завдання, яке я тобі дав." Дюк потім заліз під свій стіл і витяг звідти кілька книжок, які поклав на стіл. Це були три книги про здібності землі, пронумеровані від другої до четвертої.

"Хоча все пішло не зовсім за планом, ти все ж виконав свою частину угоди, і я не хочу здаватися людиною, яка не дотримується своїх обіцянок", - сказав він, посміхаючись.

Якщо Пітер не помітив цього раніше, то тепер він це точно міг помітити: в усмішці Дюка було щось зловісне.

"Чому він так сильно намагався позбутися Вордена?" - подумав Пітер. Хіба ми всі не на одній стороні, щоб боротися проти Далкі? Але Пітер згадав слова Вордена і взяв книги.

"Дякую, сер, чи є ще щось, що ви хотіли б, щоб я зробив?" - спитав Пітер.

"Наступного тижня у нас буде гість, і мені потрібно, щоб ти вивчив здібності землі до четвертого рівня. Саме тому я дав тобі ще й другу та третю книги. Тобі має бути легше швидко вивчити здібності, якщо ти будеш робити це крок за кроком. За пару тижнів повертайся і доповідай мені. Вільний."

Пітер схилився перед генералом, перш ніж покинути кімнату.

"Схоже, мені вдалося перетворити ще одного. Зрештою, всі хочуть бути на вершині," – подумав Дюк.

Коли Пітер виходив з кімнати, він помітив Ерла, який чекав одразу за дверима, щоб його покликали. "Чого витріщився, пес!?" – огризнувся він. Ерл досі не оговтався від того, що Ворден зробив з ним перед виходом, і оскільки він був слабшим за Вордена, він не міг зірватися на ньому. Тому він вирішив зірватися на Пітері натомість.

Почувши ці слова і побачивши Ерла знову, раптові образи почали з'являтися в його голові, неприємні образи, дуже неприємні.

"Гей, я знаю. Чому б тобі не почекати на мене ззаду після цього? У мене і хлопців є маленький сюрприз для тебе," – сказав Ерл.

"Як скажеш, Ерле," – відповів Пітер, таємно усміхаючись всередині.

Коли Пітер йшов коридором до заднього виходу зі школи, він не міг стримати усмішку, яка раптово з'явилася на його обличчі. "Я чекатиму на тебе, без сумніву."

*****

Поки інші були зайняті своїми справами, Ерін зрештою заспокоїлася після всього пережитого. Вона згадала минуле і мусила визнати, що навіть якщо Квін приховав свої сили, наприкінці він врятував їхні життя від Далкі, вона не могла довго сердитися через те, що не прийшла першою.

Коли вона згадала образ Далкі, її тіло почало неконтрольовано тремтіти.

"Заспокойся, Ерін, глибоко дихай," - сказала вона собі подумки.

Вона відновила самовладання, але тепер почала більше думати про Квіна. Ким же насправді є вампір?

Навіть попри те, що Лейла намагалася якнайкраще пояснити це, вона справді не могла цього збагнути. Це не було схоже на здатність, а скоріше на зовсім інший вид. Але найдивніше з усього - який вид може вижити, харчуючись лише людською кров'ю?

"Можливо, я можу думати про них як про гуманоїдних комарів. Так, це звучить правильно. Вони - гуманоїдні комарі," - Ерін намагалася переконати себе.

Якби не було людей, як би виживали вампіри, і що б сталося з Квіном, якби він не отримував крові? Хоча вона й не мала нічого проти збереження особистості Квіна в секреті, вона нервувала щодо забезпечення власної безпеки та цікавилася, наскільки насправді небезпечна ця "вампірська" штука.

Зрештою, це привело її до бібліотеки. Спочатку Ерін пішла до відділу наукової літератури, щоб подивитися, чи знайде вона щось, але там нічого не було. Не було жодних вампірів, і, здавалося, не було нічого, що хоч якось їх описувало.

Якщо цього не було в жодних офіційних записах, то їй поступово починало ставати зрозуміло, чому всі хотіли, щоб вона тримала це в секреті.

Це не залишило їй вибору, окрім як піти до відділу художньої літератури, і майже миттєво вона знайшла кілька романів про вампірів. Але, просто подивившись на обкладинки, їй було дуже важко зрозуміти, ким є вампіри.

"Вампір: Остання кров"

"Вкуси мене або кохай"

"Густіше за кров"

Деякі обкладинки, здавалося, навіть показували чоловіків у відвертих позах, а в інших книгах вампіри зображувалися як жорстокі вбивці. Але всі вони мали одну спільну рису – тематику крові. Ерін вирішила просто взяти одну з книг навмання.

Вона взяла книгу під назвою "Вкуси Мене або Кохай Мене"

Вона стояла там у проході та почала читати, але не встигла оглянутися, як не змогла відірватися від книги. "Боже мій, що вони роблять?" Тільки від читання роману її обличчя почало червоніти.

"Тож, тебе цікавлять вампіри, так?" – почувся голос хлопця зліва від неї.

Повернувши голову, щоб побачити, хто це, вона побачила студента, якого раніше не зустрічала, або, можливо, зустрічала. Ерін мала погану звичку пам'ятати лише тих людей, про яких вона піклувалася. Але дивлячись на цього хлопця, у неї було відчуття, що якби вона його бачила, то запам'ятала б, оскільки щось тягнуло її до нього.

"Я не очікував побачити тут таку красиву дівчину, як ти", – сказав хлопець, зачісуючи своє чорне волосся назад. "Мене звати Фекс. Приємно познайомитися."