Розділ 148 — Проблема

На відкритому полі біля будівлі для другокурсників Лейла і Ворден все ще терпляче чекали. Пітер зайшов туди вже деякий час тому, але тепер вони почали дивуватися, чому Пітер так затримується.

"Як гадаєш, з ним могло щось трапитись?" - спитала Лейла, дивлячись на двох другокурсників, які стояли прямо біля будівлі, наче сторожові собаки.

"Не знаю. Він не схожий на того, хто добре вміє брехати," - відповів Ворден на її питання. "З іншого боку, він же обдурив мене і Квіна колись, і ми навіть не здогадувались."

"Перестань вже бути таким кислим через це. Це вже дратує" - сказала Лейла, якій набридло те, що Ворден, здавалося, принижував Пітера кожного разу, коли вони про нього говорили. "Зараз ми всі намагаємось допомагати один одному. Так і повинно бути. Таким цей світ і повинен був бути з самого початку, до того, як з'явилися сили і все змінили."

Ворден відчув, що в словах Лейли відчувається якийсь біль. З іншого боку, це було нормально для людей з нижчих верств населення, бути незадоволеними існуючою системою. До заміни війни з Далкі, кожен мав право голосу в певному сенсі. Вони мали право голосувати і мали можливість щось змінити.

Але після війни все змінилося. Тепер, якщо ти з нижчого класу, то людям при владі байдуже, що ти думаєш.

"Не самі по собі сили винні, - відповів Ворден. - Винні люди на вершині, які створили поточну систему."

Зрештою, вони обоє відчули, що чекали надто довго. Вони дійшли висновку, що Пітер навряд чи вийде найближчим часом, у них було відчуття, що щось могло статися. Зважаючи на це, вони вирішили припинити чекати спереду і почали обходити будівлю ззаду. Ззаду не було входу до школи, оскільки будівля другого року прилягала до шкільних стін, які оточували весь військовий табір.

Але, можливо, вони могли б знайти якийсь інший вхід, або перелізти через якісь стіни, або якимось іншим чином.

Їм обом потрібно було бути обережними, щоб їх не побачили, коли вони підкрадалися, тому вони обидва використовували здібності Лейли, щоб у цьому переконатися. Коли вони обійшли будівлю ззаду, то побачили іншого студента, який стояв там на варті. Використовуючи сили Лейли, вони обидва підняли пару каменів і кинули їх, щоб відволікти студента.

"Ти готовий?" – запитала Лейла з усмішкою на обличчі. Коли вона зрозуміла, яке обличчя вона робить, то швидко зупинилася. Вона не могла повірити, що їй насправді було весело підкрадатися і створювати проблеми. І з Ворденом з усіх людей.

"Як я і думав, ти виглядаєш трохи мило, коли посміхаєшся", – відповів Ворден.

*****

Пітер терпляче чекав біля місця, яке запропонував. Чекаючи, Пітер почав озиратися довкола. Оскільки тут не було виходів, то й студентів тут не було багато. Тут також була звичайна стіна, але комусь було майже неможливо її подолати, якщо тільки у нього не було якоїсь здатності.

Коли Пітер продовжував дивитися на стіну, він міркував, чи зміг би він, у своєму нинішньому стані, зробити щось подібне. Але саме в розпал цих думок він почув голос ззаду.

"Гей! Гей, Пітере! Давненько не бачились, еге ж?" – сказав Ерл, підходячи ближче, а потім додав: "Знаєш, останнім часом Дюк звинувачує мене у всіх невдалих спробах проти Вордена, тому я не отримую жодної винагороди, як ти збираєшся це виправити для мене?"

Наближаючись до Пітера, Ерл подивився на те, що було в руках Пітера, а саме книги здібностей землі 2, 3 і 4 рівнів. Хоча Ерл вже був користувачем землі четвертого рівня і сам не потребував книг, він завжди міг продати їх на ринку, щоб заробити трохи грошей.

"Віддай їх сюди, шматку лайна", – сказав Ерл, вдаривши Пітера по обличчю, залишивши червоний слід.

Правда полягала в тому, що Ерлу насправді було байдуже до книг. І якби він попросив їх, то Пітер, швидше за все, віддав би їх йому. Все, що він хотів зробити, це вилити свої стримувані розчарування на когось, і Пітер був ідеальною мішенню.

Лише кілька хвилин тому Дюк не дав йому жодної винагороди за його зусилля, всупереч тому, що обіцяв. "Чи він провалив своє завдання?" - розмірковував Ерл. Зовсім ні. Йому вдалося переконати Пітера штовхнути його друга, як вони й просили.

З огляду на це, чому його не винагороджують за це? Крім того, після всього, через що він пройшов, його побила Ерін. Незабаром після цього його друзі покинули його, сказавши, що більше не хочуть йому допомагати.

Для них це було надто небезпечно, і вони також не хотіли постраждати від Ерін. Потім, пізніше, його ще й покарав Ворден. Він досі не міг заснути після того, що Ворден з ним зробив.

Пітер подивився на слід на своєму обличчі. Зазвичай, у такій ситуації, його руки тремтіли б. У минулому він був настільки зламаний морально, що навіть коли Ерл підіймав руки, він здригався... але не сьогодні. Щось відчувалося інакше.

Після того, як у його голові з'явилися сцени, як Ерлу виривають шию, у його голові почали з'являтися дивні думки. "А що, якби я міг втілити це в реальність?" - подумав Пітер.

Ерл потім продовжив бити Пітера ногою в живіт, перш ніж схопити його за комір і кинути на землю.

Пітер опинився у просторі між двома будівлями, а саме корпусом для другого року навчання та одним зі складських приміщень. Це було досить темне місце, і якщо хтось навмисно не обійде ззаду, щоб знайти їх, ніхто не дізнається.

"Ну що ж. Хіба це не тихе місце для нас двох, щоб продовжити нашу звичну справу?" – спитав Ерл з усмішкою.

Пітер потім підвівся і відповів з усмішкою: "Справді, так і є".

*****

Відволікаючи студентів, які стояли біля будівлі, за допомогою літаючих каменів, вони змогли поступово пробиратися до задньої частини будівлі для другого року навчання непоміченими.

Коли вони прибули, то нічого не побачили. Було зовсім порожньо, нічого не було, навіть ряд вікон, які вони бачили, були занадто високо, щоб до них залізти.

"Ходімо. Продовжимо пошуки," – сказала Лейла. "Має бути якийсь спосіб потрапити до школи."

Вони озирнулися, але на жаль нічого не знайшли… аж поки Ворден не помітив маленький провулок між будівлею для другого курсу та коморою. "Можливо, там є труба чи щось таке, щоб ми могли вилізти до вікон."

"Ти забагато дивишся фільмів про бойові мистецтва," – сказала Лейла.

Все ж, вони вирішили перевірити, оскільки вже були тут. Вони вже зайшли так далеко, і найменше, що вони могли зробити, це спробувати все, перш ніж здатися. Коли вони пробиралися до місця між двома будівлями, вони почали чути дивні звуки. Лунали певні тріскотливі та ковтаючі звуки, ніби якийсь дикий пес заковтував свою їжу.

Нарешті, вони завернули за ріг і побачили там Пітера. Проте він був не сам. Його руки та рот були в крові, а перед ним лежав мертвий труп в студентській формі.

У трупа студента були відірвані частини кінцівок, також виднілися деякі кістки з маленькими шматочками плоті, що ще лишилися, і вони виглядали так, ніби хтось жадібно вирвав м'ясо прямо з кістки.

"Пітере?" - сказала Лейла. "Що ти наробив?"