Розділ 1474 — Товстий Король

Битва навколо них здебільшого вщухла. Здавалося, фамільяри швидко зрозуміли, що їх переважають, оскільки ці новоприбулі не отримали жодної подряпини. Однак люди та Вампіри також відчули, наскільки швидше їхня енергія вичерпується у Світі Фамільярів.

Чесно кажучи, вони не були впевнені, як довго змогли б продовжувати битися з фамільярами. Лео помітив, що навіть Абдул, якого ніхто ніколи не вчив користуватися Ци, підсвідомо використовував її у своїх атаках, ось чому його стріли мали більше сили порівняно зі звичайним лучником. У цьому випадку це було не на добро.

Єдиним, хто майже не використовував Ци, був Оуен.

"Цей чоловік безперечно особливий, бути настільки могутнім і мати ще більше сили всередині себе, навіть не усвідомлюючи цього", - подумав Лео. "Цікаво, скільки сили він мав би, якби теж використовував Ци".

Коли бій почав вщухати, Вампір-лицар Десятої сім'ї подумав про щось цікаве, підходячи до лідера Групи Грейлеш. Тим часом, у задній частині групи, Саманта зупинилася на своєму шляху, дивлячись на щось на землі.

Причина, через яку вона зупинилася, полягала в тому, що за обрисами вона зрозуміла - це голова. Під час війни вона бачила, як людям відривало голови, як вони розліталися на шматки та знищувалися. Це було неприємне видовище, але те, до чого вона звикла.

Саманта зупинилася тому, що не бачила жодної причини, чому хтось мав би носити з собою голову, з усіх речей. Зрештою, вона вирішила йти вперед, бо щось тягнуло її до цієї голови, але вона не могла зрозуміти, що саме.

Підходячи все ближче і ближче, знайшовся хтось, хто бачив, що вона робить. Велика фігура хотіла закричати і наказати їй зупинитися, простягаючи руки, але жодного слова не можна було вимовити, і з якихось причин його сили теж не працювали.

Він спробував наказати Фамільяру рухатися замість цього, але було вже запізно, оскільки Саманта вже побачила, що це, і негайно потягнулася підняти голову. Зазвичай вона б не підняла голову, але, помітивши, чия вона, відчула, що мусить це зробити. Молода жінка впала на коліна, дивлячись на обличчя.

"Я… я… Що я наробила…" Саманта не могла стримати сліз, і навіть тоді продовжувала дивитися на голову, яка навіть зараз у цій ситуації посміхалася їй. Велика фігура більше не рухалася і просто стояла на місці, безпорадно слухаючи плач своєї доньки.

Інші, обернувшись, не були впевнені, що сталося. Лео та Оуен певною мірою здогадувалися, але інші не мали жодного уявлення. Вони залишалися там деякий час з поваги, нічого не кажучи, поки Саманта не встала з головою в руках.

Хтось міг би подумати, що вона запитає велику фігуру, чому він носить із собою голову, чому він став таким, але Саманта в глибині душі вже знала, коли йшла до фігури. Все це було через прохання, яке вона зробила певній особі. Вона обережно тримала голову, як немовля, і попрямувала до броньованої фігури, перш ніж повільно обійняти його, сльози продовжували текти по її обличчю, поки вона схлипувала.

Оскар поклав руки навколо своєї доньки, намагаючись дати їй трохи тепла, хоча це було неможливо в цьому його холодному тілі.

"Тепер я розумію… чому ти весь цей час доглядав за мною… Я не можу в це повірити. Справді не можу… Вибач мені… Мені так шкода… Я була занадто егоїстичною… Замість того, щоб поважати твоє бажання… дозволити тобі нарешті спочити… Я дозволила йому перетворити тебе на це… тільки тому, що хотіла повернути тебе… Я хотіла побачити тебе знову… Мені так шкода, батьку…" Вона продовжувала плакати.

Були дні, коли Саманта не могла чітко мислити. Вона завжди хвилювалася про рішення, яке прийняла, гадаючи, що сталося з її батьком, чи все з ним гаразд, і щодня шкодувала про свої вчинки. Тепер, побачивши його, вона відчула смуток, але водночас, хоч і знала, що це егоїстично, відчула радість від того, що може тримати його ось так.

Вона не знала, чи це через обладунки, але його дотик здавався холодним, його руки без обладунків здавалися холодними, що лише ще більше засмучувало її і нагадувало про те, що було зроблено.

Ті, хто не знав ситуації, підслухали плач Саманти і певною мірою зрозуміли, що відбувається, але все одно не могли повірити, що могло призвести до таких дивних обставин.

"Дуллахан, легендарна істота, - це батько людини?" - подумала Санні, спостерігаючи за ситуацією. "Цікаво, як це сталося… і цікаво, чи знав Квін щось про це".

Поки Санні думала про свого Короля, з боку лісу долинули гучні звуки. Усі повернулися, щоб подивитися в тому напрямку, і вони не помітили, але ці звуки лунали досить часто відтоді, як вони билися.

Тепер, коли бій припинився, вони могли чути це ще чіткіше. Вони спостерігали кілька секунд і роздумували, чи варто йти всередину. Зрештою, це був напрямок, у якому вони збиралися рухатися. Через кілька секунд вони побачили гігантську змію з темною лускою, з величезними рогами на голові та кількома очима вздовж боків, яка піднімала голову.

Здавалося, вона гналася за чимось у небі, і так воно і було. Маленькою фігурою, яку можна було побачити, був Квін. Змія була величезною, це був, безумовно, найбільший Фамільяр, якого вони бачили з моменту прибуття сюди, щось, що можна було назвати титаном.

Важко було сказати, чи була вона поранена, бо фамільяри, здавалося, не отримували ран на тілі. Їхня енергія просто продовжувала слабшати, перш ніж вони зрештою зникали, але це не мало значення, оскільки Фамільяр промахнувся повз Квіна, і він приземлився на верхівку його голови. Потім він щосили вдарив рукою вниз.

Це було майже повторенням того, що вони бачили, як робив Овін, тільки це була змія, яка була в двадцять разів більша і виглядала в двадцять разів лютішою.

"Гадаю, поки ми були зайняті тут, наш Король був зайнятий боротьбою з цим", - прокоментувала Санні.

Коли змія вдарилася об землю, все навколо здригнулося на кілька секунд, а потім частинки почали розсіюватися, точно так само, як це відбувалося, коли вбивали будь-якого іншого фамільяра.

"Ми повинні піти і побачити Квіна", - сказала Саманта, витираючи сльози. "Ми з тобою зможемо поговорити після цього, добре?"

Група була готова рухатися туди, де був Квін, навіть до цього він уже повернувся на позицію інших.

"Це було трохи важче, ніж я думав. На мить я подумав, що він четвертий Король".

"Стривай, ти хочеш сказати, що ЦЕ НЕ БУВ один із Чотирьох Королів?" Абдул був шокований. Бачачи, скільки було змій, він був упевнений, що лідер цього місця мав би бути тут. Якщо це не та гігантська змія, хіба це не означало, що поруч є ще більша?

"Я знаю, про що ти думаєш, але ні, той товстун - не змія", - прокоментував Овін. "У будь-якому разі, гарна робота, юначе, з цим, схоже, ти привернув увагу того хлопця".

Саме тоді вся земля почала здригатися ще раз, але це не було дрібним тремтінням, як тоді, коли щось вдарялося об землю. Натомість це було постійно і тривало довгий час.

"Що відбувається?" - запитала Лейла, трохи запанікувавши, коли кинулася схопитися за Квіна.

"Я не жартував, коли назвав його товстим", - уточнив Овін.

Удалечині вони бачили, як шматки гори падають, повільно відламуючись. Раптом пробилася велика рука, набагато більша за будь-яку, яку вони коли-небудь бачили.

"Думаю, він міг стати ще товстішим", - сказав Овін.