Розділ 1475 — Велетень…?

Гора була величезною. Вона анітрохи не була маленькою, а через відстань було ще важче осягнути, наскільки вона велика, але, безперечно, вона була не меншою за ті, що на Землі.

Проте вони бачили, як колосальна рука пробила гору. Вона рухалася неймовірно повільно для свого розміру. Тим не менш, гори каміння почали скочуватися з вершини гори, оскільки тремтіння під ногами всіх присутніх продовжувалося.

"Цей клятий товстун, невже йому байдуже до світу!" вигукнув Овін. "Він спить у тих клятих горах, виривається з них, і весь світ страждає через енергію, яка потрібна для відновлення. Таке враження, що йому навіть байдуже до енергії, яка навколо нас."

Хоча багато хто з них мав негативну думку про Овіна і завжди вважав дивним, як товстий кіт може називати інших товстими, було одне, у чому вони всі були впевнені. Він дбав про це місце.

"Може, це причина, чому Фамільяр ніколи нікого не брав під опіку, бо він дбає тільки про себе?" розмірковувала Санні.

Інші намагалися зрозуміти, що саме виходить із гір, але, маючи лише велику дивну руку з темною лускою, це було майже неможливо. Рука виглядала людською, але водночас була зовсім не такою.

"Давайте не стояти тут, а рушимо до Фамільяра," запропонував Квін. "Ми все одно збираємося з ним зустрітися, і схоже, що йому знадобиться час, щоб вибратися з гір."

Коли Квін зробив перший крок, решта пішли за ним. Однак Квін на секунду зупинився, вдивляючись уперед. Він помітив, що коробка, яку він зазвичай бачив із ними, більше не була там. Оскар тримався за свою голову з моторошною посмішкою поруч із ним. У нього більше не було її в коробці, в якій він зазвичай її носив.

Це означало, що Саманта без сумніву знала, хто ця велика постать. Поки вони пробиралися крізь ліс, Саманта та Оскар їхали верхи на коні, і вони вирішили під’їхати до Квіна.

"Я бачила погляд, який ти кинув, і вираз обличчя, який у тебе був тоді, Квіне," сказала Саманта. "Твоє обличчя справді видає всі твої почуття; ти погано вмієш приховувати свої думки."

Це був перший раз, коли Квін чув щось подібне, але, можливо, інші були занадто ввічливими, щоб сказати йому це. Невже завжди було очевидно, що він відчуває на своєму обличчі? Тепер він почав відчувати певну ніяковість.

"Я знаю, що ти щось знаєш; що сталося з моїм батьком і, можливо, навіть про людину, яка забрала його того разу. Я не буду питати тебе про це зараз, але було б найкраще, якби ти розповів мені все, коли ми повернемося."

Квін кивнув, бо також знав, що зараз невідповідний час, але дії Оскара були дивними. Наскільки він пам’ятав, Оскар не повинен був мати спогадів про те, що сталося, принаймні коли він запитав його про це, то так і було, то чому він пам’ятав Саманту і захищав її?

Можливо, відповіді на ці питання вони знайдуть згодом. Проходячи крізь ліс, здавалося, що там все ще багато фамільярів, і не всі вони були зміями, але всі вони поступалися дорогою групі, або, можливо, вони прямували назад до гірської місцевості.

"Якщо той Фамільяр завжди спить у такому стані, як він починає війни звідти?" запитав Абдул.

"Вони моляться горі, а він відповідає їм, я гадаю," сказав Овін. "Чесно кажучи, я намагаюся не втручатися в чужі справи, але, можливо, він змушує фамільярів просто жертвувати собою заради нього, стрибаючи на вершину, як у вулкан."

Було зрозуміло, що Овіну не подобається цей чоловік, але це не зупинило Абдула від наступного запитання.

"Отже, мені просто цікаво, з усіх фамільярів, хто з вас найсильніший? Я маю на увазі не ваших послідовників і таке інше… а в індивідуальному порядку."

Усі на мить глянули на Абдула, продовжуючи бігти вперед. Вони не могли повірити, що він ставить таке питання в такий час. Звісно, у всіх них була одна й та сама думка, але здавалося, що питати про таке - ну, грубо.

"Ти думаєш, ми влаштовували великий турнір і билися один з одним, щоб визначити такі речі?" поскаржився Овін. "Ми не такі дурні, як ви, люди… хоча, він може бути таким."

Кам’яні уламки гори продовжували падати, і нарешті з’явилася друга рука. Група була приблизно на півдорозі, коли вони зрозуміли, що б це не було, воно рухалося дуже повільно, але компенсувало це своїм розміром.

"Овініку, Данлаку! Бачу, ви особисто прийшли сюди!" прогримів гучний голос, від чого вся земля здригнулася.

Було незрозуміло, чи голос лунав із гори, з-під землі, чи передавався безпосередньо в їхні голови.

"Генбу! Подивися, що ти робиш, скількох фамільярів ти винищив? Ти робиш це лише тому, що заздриш?!" відгукнувся Овін.

Незабаром вони дісталися підніжжя гори і тепер могли побачити, наскільки вона величезна. Проте Фамільяр досі не вибрався з вершини гори.

"Заздрю тобі, який покинув це місце? Я той, хто найбільше дбає про це місце, саме тому я завжди залишаюся тут; я навіть сплю в цьому світі!" вигукнув Генбу, король Фамільярів.

"Відступіть!" крикнув Лео. Він відчув сплеск енергії, що йшов від гори через свій зір. Досі він відчував лише енергію в руках, які міг бачити, але тепер він відчув, як уся постать накопичує енергію всередині.

Коли Лео відійшов, інші зробили те саме, і вони побігли назад крізь дерева до гори на іншому боці.

Хоча Лео міг відчути енергію і був наляканий, здавалося, що Фамільяр ще не вибрався, навіть через десять хвилин, коли вони прибули до підніжжя іншої гори.

"Якого біса? Ти налякав мене, і я запанікував без причини!" обличчя Абдула скривилося. Він був не таким, як інші; для нього було неймовірно виснажливо щоразу бігти. У нього не було жодних особливих атрибутів, як-от техніка легкої ходи. У нього була сила вітру, яка дозволяла йому певною мірою не відставати від інших, але для нього це було дуже виснажливо.

"А, до біса це, просто виходь!" крикнув Абдул, дістаючи лук і вистріливши в бік гори. Інші не бачили, як вилетіла стріла, але знали, що він здійснив атаку, і наступної секунди вершина гори розсипалася, коли Фамільяр прорвався крізь неї. Він з’явився як руйнівний масивний монстр.

Каміння злетіло з істоти, і тоді вона впала на живіт. Фамільяр не міг стояти рівно на задніх лапах, а тепер, із зруйнованою горою, він більше не міг утримувати рівновагу і почав падати.

Інші трохи злякалися, що він може розчавити їх, але Овін виглядав спокійно, оскільки знав, що вони в безпечному місці. Фамільяр врізався в землю, знищуючи всі дерева та ліс під собою.

А тепер його голова, майже розміром із Бліпа, дивилася на групу перед собою.

"Це і є Фамільяр!" сказав Абдул, дивлячись у його очі. Трохи здалеку можна було побачити все його тіло. У нього була велика луска на руках і ногах, маленький хвіст, що стирчав ззаду, і довга шия з головою на верхівці, спрямованою в їхній бік. Але найвизначнішою особливістю істоти був фіолетовий панцир, який він мав на всьому тілі.

'Це черепаха!' подумали всі.

"Ви зробили неправильний вибір, прийшовши сюди. Тепер усі ви повинні залишити цей світ. Я продовжуватиму захищати і бути охоронцем світу Фамільярів як його єдиний король!" вигукнув Генбу.