Розділ 1490 — Все починається тут (Частина 2)

У кожної кістки в тілі Бонні була тремтіння, і на те було більше, ніж одна причина. Сама репортерка не була впевнена, чи це від страху, чи від передчуття захопливого репортажу. Озираючись навколо, вона все ще не розуміла, що саме викликає в неї ці два суперечливі почуття.

Приміщення було заповнене всілякими істотами, але її думки мчали вперед, намагаючись осягнути, що вони можуть зробити з ними після того, як їй щойно розповіли. Замість того, щоб дивитися на те, що було безпосередньо перед нею.

Войд багато разів бачив цей вираз обличчя у Бонні. Це був один із її шармів, але часом це змушувало їх обох стикатися з непередбачуваними небезпеками.

"Я ж казала, що мала рацію", - прошепотіла Бонні, штовхнувши Войда ліктем у бік. Однак її друг здавався надто розсіяним, щоб відповісти. Він міцно тримав камеру в руках і, здавалося, беззвучно шепотів слова або повторював їх знову і знову.

'Ти просто знімаєш фільм, це все, що відбувається. Ти просто знімаєш фільм', - постійно нагадував собі Войд, фіксуючи все навколо на плівку.

Все ж Бонні не дозволила своєму напарнику змусити її занепасти духом. Схоже, її інстинкти не підвели, і ось-ось мало статися щось масштабне. Звісно, вони не могли розповісти їм про атаку заздалегідь, про всяк випадок, якби ті вирішили злити інформацію надто рано.

"Тут так багато істот, що виглядають по-різному", - вигукнула Бонні.

Істот, або підвидів вампірів, тримали за армованим склом. Дещо схожим на те, що використовували на заході. Скло розділяло різні зони, де утримувалися небезпечні підвиди. Певною мірою це було схоже на відвідування зоопарку на Землі... тільки все, що було всередині, могло і прагнуло вбити вас.

Більшість відсіків, у яких зберігалися істоти, були однаковими - просто клаптик землі з кількома деревами, але були й такі, що суттєво відрізнялися. Вони мали дизайн, схожий на печери, або навіть великі водойми.

Мабуть, деяким підвидам потрібне більш унікальне середовище.

"Дійсно", - кивнула Санні. "І ми використаємо їх усіх, щоб допомогти нам у цій майбутній битві".

У першому контейнері, до якого вони підійшли, Бонні побачила високих, худих істот. Їхня шкіра була блідою, майже сірого кольору. Очі були запалими, і всі вони були лисими.

На їхніх тілах не було м’язів, що надавало їм вигляду скелетів, але найжахливішими були очі - суцільні білі плями.

"Вендіго", - відповіла Санні, хоча ніхто не питав, принаймні поки що. "Ці істоти мають неймовірні здібності до регенерації, і, попри свій вигляд, мають достатньо сили, щоб підкріпити це. Це найпоширеніший тип, і вони складуть основну масу нашої армії".

Дивлячись на те, наскільки великим був об’єкт і скільки тут було підвидів, Бонні оцінила, що в такому місці загалом близько 10 000 істот. Звісно, це ніщо порівняно з чисельністю людства, але проти Далкі їм потрібна була сила, а не кількість.

Саме тоді один із Вендіго почав дряпати скло, стукати по ньому, і ще кілька підбігли, втупившись у Бонні та Войда. Схоже, маленька мантра Войда більше не діяла, бо оператор здригнувся і почав повільно відступати.

"Не хвилюйтеся, вони не достатньо сильні, щоб розбити це. Відійдіть!" - крикнула Санні, і з якихось причин здалося, що вони її послухалися.

Все ж Войд, переляканий, продовжував відступати крок за кроком, аж поки не почув гучний удар позаду. Він підскочив і ледь не впустив камеру. Проте він був професіоналом і швидко її вхопив. Як тільки він це зробив, він обернувся, щоб побачити, що його налякало.

Велика істота, яка, здавалося, складалася лише з плоті, стояла на чотирьох лапах. Час від часу вона відкривала пащу, яка розщеплювалася на кілька частин. Найстрашнішим було те, що виглядало як черепи на їхньому животі.

"Плювач, швидкий, спритний, і вони мають особливий туз у рукаві для певних супротивників. Ходімо, продовжимо цю невелику екскурсію", - пояснила Санні, продовжуючи показувати їм місце.

Двоє людей швидко пішли за нею, оскільки трохи хвилювалися, залишаючись далеко від єдиної істоти, яка, здавалося, могла їх контролювати. Наступним праворуч у скляному контейнері було кілька дерев.

Це виглядало як ліс, але стовбури дерев були великими і, здавалося, всі були злегка порізані. Наблизивши камеру, Войд зміг краще розгледіти, що це таке, і побачив істоту, яка обхопила коліна. Вона була вкрита темним хутром, її голова нагадувала совину, проте тіло було схоже на людське.

Вона розгойдувалася вперед-назад, і було видно великі крила позаду.

"Вони будуть частиною наших Повітряних сил, Стрига. Але будьте обережні: якщо вони зможуть вас спіймати, то з’їдять ваше тіло зсередини, залишивши шкіру наостанок. Вони мають схильність прикидатися людьми. Вони не можуть повноцінно говорити, але можуть складати кілька речень тут і там, подібно до папуги".

"Чи всі істоти тут небезпечні?" - запитала Бонні, згадуючи, як поводилися Вендіго, і базуючись на тому, що сказала Санні.

"Так, проте я можу їх певною мірою контролювати. Моя здатність дозволяє мені спілкуватися навіть з їхньою людською стороною, або вампірською. Звичайні голоси, здається, не досягають їх, але мій - так. Однак, коли вони бачать людей, їхня жага до крові, до плоті бере гору.

"Саме тому вони ідеально підійдуть проти Далкі".

Повернувшись до протилежного контейнера, Войд намагався розгледіти інших істот. Вони були тут уже якийсь час, і він відчув більше впевненості, що прориву не буде. Саме тоді він помітив щось схоже на козу з великою головою, як у коня. Поки що це була найнормальніша істота з усіх, що він бачив.

Для цього кадру він підійшов досить близько до скла, намагаючись зафіксувати кожну деталь. Коли він наблизився, істота відкрила пащу, і її язик вистрілив, вдарившись об скло. Він розправився, як тіло восьминога, і почав пульсувати.

"Вам пощастило, що скло на місці. Це Сігбін. Як і більшість інших істот, він харчується кров’ю, але насправді може поглинати вашу кров навіть крізь скло, тому я б була обережною", - попередила Санні.

Екскурсія продовжувалася, Санні пояснювала все про небезпечні підвиди - загалом п’ятнадцять різних видів. Жоден із них не був нормальним, а те, що вони могли робити, могло б викликати в дітей жахіття на місяці.

Коли екскурсія закінчилася, здавалося, що двоє помічників Санні пішли працювати, і вони почули звуки космічних кораблів, що запускалися зовні.

"Ви двоє прилетіли сюди на власному космічному кораблі, чи не так? Як і минулого разу, найкраще було б, якби ви знімали цю битву з висоти. Як я вже сказала, я не можу контролювати їх, коли поруч люди. Природно, я сподіваюся, що ви зможете вирізати ці деталі зі свого репортажу. Ми не хочемо лякати людей", - попросила Санні.

"Ми розуміємо", - кивнула Бонні, чекаючи, що скажуть ще щось, але єдине, що послідувало - це незручна тиша між ними.

"Вам двом варто рушати зараз. Тому що за секунду всі ці істоти будуть випущені. Це був мій сигнал сказати вам, що ми йдемо в бій прямо зараз, і було б добре, якби ви могли почати знімати з цього моменту", - посміхнулася Санні.

Їй не довелося казати це двічі: і Бонні, і Войд кинулися бігти, прямуючи геть з об’єкта, але посмішка не сходила з обличчя Бонні.

'Далкі, вони навіть не знатимуть, що на них чекає!' - подумала Бонні.