Розділ 1508 — Гігантський Далкі

Величезна ступня з гуркотом врізалася в землю, здіймаючи сніг та шматки ґрунту. Було зрозуміло, що змінився не лише розмір Однорога, але й його сила значно зросла.

Більшість інших похитнулися, оскільки удар був неочікуваним, і коли вони піднялися зі снігу, Саманта подивилася в бік снігу і побачила посмішку Однорога.

"НІІІІІ!" закричала Саманта і примружила очі. "Я… я…"

Вона боялася, що знову втратила батька. Це був біль, який довго загоювався, і Саманта навіть не була впевнена, чи справді вона його переборола. Бачачи, як Оскар з'явився у своїй новій формі, яким він був з нею, вона відчула, ніби частинка її самої повільно повертається.

Саманта все ще відчувала провину за вибір, який зробила тоді, але не могла заперечити, що їй подобалося проводити час з Оскаром, навіть у тому вигляді, в якому він був зараз…

Заплющивши очі, вона відчула гострий біль у серці. Раптом вони почули гучне іржання вдалині. Подивившись угору, вона побачила, що Оскар тепер верхи на своєму Фамільярі. Великий чорний Кінь випускав зелений туман зі своїх ніздрів.

"Він…"

"Все ще живий", - закінчила речення Мона, подаючи Саманті руку і допомагаючи їй підвестися. "Але того потрібно вбити".

Не треба було бути генієм, щоб зрозуміти, про кого говорила Мона. Лідер Далкі, якого тепер могли бачити навіть ті, хто був усередині Притулку. Вигляд величезної голови змусив тих, хто патрулював стіни, тремтіти від страху.

Битва відбувалася приблизно за двісті метрів, але представники Групи Земнонароджених завмерли на місці.

"Якби цей Далкі стрибнув звідти сюди… він би знищив Притулок за пару ударів", - промовив один із них на стіні.

На щастя, здавалося, що Однорога набагато більше турбують навколишні "мурахи". Побачивши, що Оскар усе ще живий, він подумав, що, мабуть, йому здалося. Піднявши ногу, він побачив лише великий відбиток на землі з кількома розчавленими шматками зброї, але ніякого тіла.

Це означало, що фігура на коні була саме тією, з якою він бився досі. Розгніваний, Одноріг спробував відмахнутися від Коня, проте Фамільяр перестрибнув через величезну руку, рухаючись зі швидкістю, що перевершувала навіть більшість лідерів вампірів.

Його ноги ледь торкалися землі, він наче ковзав. Однак сила атаки Однорога була настільки потужною, що створила порив вітру, який зумів вирвати дерева на певній відстані.

"Як… як нам вбити щось подібне?" Фекс важко ковтнув, дивлячись на Далкі. Він повернув свою чорну голку, уявивши, що Мона просто втомилася від того, що з неї висмоктують кров, і тепер натомість він ввів її собі. Королівський лицар одразу відчув приплив сили й почав перебирати пальцями, змушуючи свою червону нитку переплітатися знову і знову.

"Що ти замислив?" - запитав Сач, підходячи до нього.

"Це займе час, але я вірю, що зможу створити нитку, достатньо товсту, щоб принаймні втримати його на місці… Чесно кажучи, я не маю способу вбити його. Я можу лише зв'язати його і змусити спіткнутися чи щось таке, і він, можливо, все одно вирветься", - відповів Фекс. "Все ж таки, утримання його на місці може допомогти решті з вас якось розібратися з ним".

Інші також важко роздумували, але нічого не могли придумати. Бачачи стан Фекса, вони відчули, що не можуть просто сидіти склавши руки, не спробувавши допомогти.

Тим часом, поки інші думали, Оскар діяв - він дістав кістяний батіг. Скачучи верхи на своєму Фамільярі, він спробував швидко обмотати його навколо великої ноги Однорога. Потягнувши за нього, кістки пробили його тверду луску, і зелена кров забарвила сніг.

На жаль, здавалося, це нічого не дало, оскільки Одноріг просто підняв ногу і знову тупнув. Кістяний батіг зламався, проте вони все ще не наблизилися до рішення.

Натомість здавалося, що Одноріг збирається діяти. Він відвів обидві руки назад і невдовзі з силою опустив їх на землю одну за одною. На відміну від тупання ногами, ці удари зовсім не були повільними.

Кожен кулак вдаряв по землі, створюючи великі кратери, а шматки землі підлітали вгору. Здавалося, що вся планета здригається від кожного удару. Зрештою, один із ударів навіть призвів до того, що в кратері утворилася калюжа води.

Інші намагалися вийти з радіуса атаки, оскільки Одноріг, здавалося, був зосереджений виключно на Оскарі. Дуллахан постійно рухався і все ще уникав ударів Однорога, але потім Кінь зробив дещо інше. Уникаючи одного з ударів, він ніби поскакав самим повітрям.

Вдаряючи по повітрю, він створив хмару зеленого диму зі свого копита. Він продовжував рухатися вгору, наче йшов по твердій поверхні. Кінь якимось чином летів, насправді не літаючи. Тепер, наблизившись, він поставив Однорога в дещо незручне становище. У руці Оскар сформував досить великий кістяний спис, але сталося щось дивне: здавалося, ніби сама кістка перестала формуватися до того, як спис був готовий.

Знову Оскар не міг покладатися на свої кістяні сили. Дещо схоже на те, як у користувачів здібностей закінчувалися МС-клітини. Проте він жбурнув незавершений спис так сильно, як міг, у бік Однорога. Трохи нахилившись, Одноріг дозволив йому влучити собі в чоло, якраз збоку від того місця, де мав бути Ріг.

Він пробив шкіру, але зупинився. Все ж таки, схоже, це завдало йому більше болю, ніж він очікував, оскільки він замахав крилами від гніву.

"Досить відтягувати неминуче!" - закричав Одноріг від роздратування.

Побачивши це, Кінь почав іржати у відповідь. Ніби він боявся або намагався щось сказати. Повернувшись на землю, спостерігаючи за всім і не маючи змоги втрутитися, сережка Фекса почала світитися, і через кілька секунд з'явився маленький бичок Хем.

"Господарю, господарю, маю термінову справу. Це Король Коней хоче попросити вас усіх про послугу!" - терміново сказав Хем. "Він каже: тримайте великого монстра зайнятим. Дайте йому трохи часу, і він зможе його перемогти. Знайдіть спосіб втримати його на місці!"

Вислухавши ці слова, інші подивилися один на одного. Це була єдина надія, яку вони мали. Тепер, закриваючи обличчя від важкого пилу та вітрів, вони бачили, що Одноріг переслідує Фамільяра в повітрі.

Кінь швидко розвернувся і почав бігти крізь повітря, залишаючи після себе хмари зеленого диму, проте лідер Далкі Одноріг слідував за ним.

"НІ!" - вигукнув Сач. "Це… вони прямують до Притулку!!!"

Інші швидко кинулися навздогін, але були надто повільними, щоб встигнути за такими істотами, як Одноріг та Король Коней, навіть для групи суперістот.

Через деякий час, все ще перебуваючи в дорозі, земля здригнулася безліч разів. Вони могли лише уявити, що відбувається, а коли наблизилися, то побачили це на власні очі. Звідусіль було чути крики, але їх заглушували гуркіт та вибухи сили.

Зрештою група прибула, але це було вже не те місце, з якого вони прийшли.

Стіни були зруйновані, мертві тіла лежали в снігу на землі, їх було забагато, щоб порахувати. Здавалося, що жодна людина не вижила. Посеред усього Притулку. Проходячи крізь стіни, вони бачили, що жодна споруда не залишилася цілою, і було важко уявити, що хоч хтось із їхньої армії у п'ятдесят тисяч осіб пережив цю навалу.

Однак у центрі були дві істоти: Одноріг більше не летів, і Оскар також був там.

"Чому… чому він прийшов до Притулку? Він мав знати, що всі тут?" - подумав Сач.

Слухаючи це, а також те, що Кінь втік у цьому напрямку і що їм було наказано, вона мала певні здогадки, але не хотіла їх озвучувати. Вона не хотіла казати те, що думала, про всяк випадок, якщо це неправда.

"Давай, Сач, ти наш Верховний Командувач! Ми повинні вбити Однорога раз і назавжди! Ми не можемо дозволити, щоб жертва всіх цих людей була марною! Візьми себе в руки, і зробимо ту роботу, заради якої ми сюди прийшли!!"