Розділ 152 — Підроблений Пітер

У темному провулку подалі від сторонніх очей, вони двоє стояли в шоці, спостерігаючи, як Пітер бенкетує людським тілом. Навіть попри те, що вони були лише за кілька футів від нього, Пітер продовжував відривати шматки плоті від тіла і запихати їх собі до рота, наче його тижнями позбавляли їжі.

Побачивши це шокуюче видовище, Лейла більше не могла цього терпіти. Вона відвернула голову і відчула, що її зараз знудить, але перш ніж це сталося, Ворден схопив її, повернув назад і подивився їй в очі.

"Не блюй, тримай у собі. Ми не можемо тут нічого лишати. Це дасть їм підказки, що ми тут були". Коли Ворден це говорив, на його обличчі було щось схоже на паніку.

Побачивши майже паніку на обличчі Вордена, Лейла заплющила очі і почала уявляти. "Думай про своє щасливе місце, Лейло. Просто думай про свої щасливі місця".

Неприємне відчуття в її шлунку почало вщухати, і коли вона знову розплющила очі, то побачила, що Ворден прямує до Пітера. Але коли вона знову побачила понівечене тіло, відчуття в її шлунку повернулося.

"Думаю, я просто вийду з провулку на трохи і подивлюся", - сказала Лейла, швидко вибігаючи.

Здавалося, останнім часом Лейла переживає все більше і більше жахливих речей. Коли вона побачила ту голову, яку в них кинув Далкі, у неї не було часу це усвідомити, перш ніж страх бути вбитою взяв над нею верх.

Але це було інше; вона могла повністю усвідомити картину того, як Пітер їсть іншу людину прямо перед нею. Бачачи, що робить Пітер, вона раптом почала сумніватися щодо того, чи варто Квіну перетворювати її на вампіра. Чи це те, з чим вона справді зможе впоратися? У книгах це здавалося набагато простіше.

"Пітере!" - сказав Ворден агресивним, але тихим голосом, "Пітере!"

Раптом Пітер, здавалося, вийшов з якогось заціпеніння. Він подивився на тіло на підлозі, а в його руці був шматок червонувато-рожевої плоті. Він гадки не мав, з якої частини тіла він походить. Він негайно кинув те, що було в руці, і почав задкувати в провулок.

"Це був я?" - сказав Пітер, згадуючи те, що сталося лише мить тому.

****

Коли Ерл вигукнув йому і штовхнув його в провулок, його охопила якась лють.

Коли Пітер стояв там, дивлячись на обличчя Ерла, всі спогади про те, що з ним зробили, знову почали спливати. Все, що з ним сталося, лише тому, що він був слабким. Що ж, Пітер більше не був слабким.

Ерл приготував руку і замахнувся, щоб знову вдарити по обличчю.

Пітер схопив її в повітрі та, використовуючи всю свою силу, розтрощив пальці Ерла. Поки Ерл кричав від болю, образ, який раніше виник у Пітера, втілився в реальність, перетворивши його руку на подобу кігтя, і, використовуючи всю надприродну силу, він встромив кігті в шию Ерла, одним махом вирвавши вену.

Невдовзі після цього Ерл став смачною закускою для Пітера.

Пітер хотів би сказати, що був не в собі, не знав, що робить, але він знав, що це все брехня. На кожному кроці Пітер точно знав, що робить.

В ту ж мить, як Ерл вдарив його, він знав, що планував зробити. Нарешті він може отримати солодку помсту, всіх людей, які зрадили його, він позбудеться. Вони все одно не потрібні в людському суспільстві.

Єдине, чого Пітер не планував, це того, що сталося потім. Побачивши тіло Ерла на підлозі, його очі, здавалося, були прикуті до чогось. Це була не кров, а те, що лежало під нею. Рожева смуга м'язових волокон і жирових клітин.

Пітер знав це і вгризався.

****

Зараз, перед Ворденом, Пітеру потрібно було продовжувати грати дурника. Він надто хвилювався про те, що про нього подумають інші, якщо дізнаються, що він точно знав, що щойно зробив.

"Я....Я... Щойно вбив когось," - сказав Пітер.

"Досить дурниць," - відповів Ворден. "Зараз не час вдавати з себе невідомо кого, скільки часу він мертвий?"

"Що ти маєш на увазі?" - відповів Пітер.

"Я спитав, скільки часу, це важливо, Пітере. П'ять хвилин, десять хвилин?" Паніка в голосі Вордена здавалася дедалі більшою.

"Я не знаю, можливо, десять хвилин, я б сказав," - відповів Пітер.

Тоді Ворден кинувся до тіла, якщо це ще можна було так назвати, оскільки воно було повністю розірване на маленькі шматочки. Важко було розібрати, що є що, окрім основних частин тіла, але потім Ворден знайшов те, що шукав. Наручний годинник. Використовуючи свої сили, він підняв годинник у повітря, а потім кинув його в випадковому напрямку якомога далі.

Не гаючи часу, він схопив Пітера за руку і витягнув з провулку. "Ми повинні негайно звідси забратися," - сказав він з тривогою в голосі.

Коли вони вдвох бігли, то швидко побачили Лейлу, і вона теж побачила Пітера, у якого вся форма була в крові. "Що відбувається?" - спитала Лейла.

"Нам треба йти, зараз же!" - вигукнув Ворден.

Вона більше нічого не питала, і вони втрьох швидко побігли геть від будівлі другокурсників. Як тільки вони вибралися звідти, то швидко попрямували до парку, де були раніше, але цього разу не поспішали.

Ворден йшов попереду, час від часу вибігаючи вперед, прохаючи інших двох залишатися позаду. Коли місцевість була вільною, вони знову йшли, поки нарешті не повернулися на відкрите місце в лісі, де вони нещодавно тренувалися.

"Знімайте одяг зараз же", - сказав Ворден.

"Що, але ж тоді всі побачать мене голим", - відповів Пітер.

Тоді Ворден підійшов до Пітера і почав зривати з нього одяг, до цього моменту він втратив терпіння до Пітера. Він знав, що щось подібне рано чи пізно станеться.

"Відвали!" - сказав Пітер. "Я можу зробити це сам." Обома руками він штовхнув Вордена з чималою силою, але Ворден встояв на ногах.

Зробивши крок назад, Ворден дозволив Пітеру зняти з себе одяг.

"Чого так поспішали, ми просто покинули тіло в провулку, хіба школа не дізнається, що студент помер?" – запитала Лейла.

"У нас не було вибору," – відповів Ворден. "Можливо, якби ми прибули трохи раніше, ми могли б щось зробити, забрати тіло з собою. Але як тільки годинник знімають або він не виявляє ознак життя, він відправляє повідомлення в школу.

"На щастя для нас, годинник чекає повних п'ять хвилин, перш ніж відправити щось подібне, тому я і поспішав. Якби нас побачили, ми б нічого не змогли зробити. Принаймні, тепер нас не спіймають."

"Але що з тілом, хіба вони не будуть шукати того, хто це зробив?"

Щойно Лейла це сказала, почувся звук шарудіння листя на підлозі, коли ще одна людина увійшла в цю частину лісу. Це був студент з парасолькою в руці.

"Про яке тіло ви, народ, говорите?" – запитав Квін.