Розділ 1510 — Велика ціна

Відтоді, як Одноріг збільшився в розмірах, група постійно думала, як його вбити. Його величезні розміри були не просто для вигляду. Він набув неабиякої сили, і на додачу до цього будь-які атаки, які вони на нього спрямовували, були для нього не страшнішими за укус комара.

Зрештою, їм усім довелося покластися на Дуллахана, Оскара, який стверджував, що він, або принаймні його Фамільяр, має вихід. Це здавалося божевіллям, але який ще був вибір?

Тепер, бачачи, який козир був у рукаві в Оскара, вони дивилися на велетенського воїна-скелета і не могли не відчути крихту надії, що цього достатньо, щоб впоратися з Однорогом, просто тому, що обидва були схожі за розміром.

"Тримайте його міцно!" - вигукнула Мона, зістрибуючи зі спини Однорога. Вона використала свої списи та нитки, щоб максимально заплутати крила, але їх все одно потрібно було якось притримувати руками, і вона не була впевнена, що впорається з цим.

На щастя, вузли та переплетення ниток зробили більшу частину її роботи, і вона відчула полегшення лише від того, що нитка якось трималася.

"Ми повинні дозволити цьому велетенському Скелету розібратися з ним! Тільки з ним ми зможемо перемогти!" - знову закричала Мона.

Коли дія зеленого диму почала згасати, Одноріг помітив Гігантського Солдата перед собою і почав приходити до тями. Він спробував поворухнути ногами, але Лінда та Саманта доклали всіх зусиль, щоб утримати його.

Вони міцно вп’ялися пальцями в луску, тягнучи донизу, наскільки могли. Якби вони хоч на мить втратили концентрацію, то злетіли б разом із ногами Однорога.

Гігантський солдат рушив мечем перед собою. Потім він прийняв стійку і наступної ж секунди почав бігти через підлогу Притулку. Скелет був дуже важким, тому з кожним кроком земля здригалася і трощила все під його ногами.

Він кинувся вперед і встромив меча прямо в груди Однорога, але була одна річ, якою Одноріг все ще міг досить добре рухати і яка не була зв'язана, - це його руки. У потрібний момент Одноріг з усієї сили вдарив ними, стиснувши кулаки, з обох боків по мечу.

Але інерція Скелета взяла гору, і меч продовжував просуватися вперед, пронизуючи груди Далкі. Величезна кількість зеленої крові бризнула назовні, вперше хлинувши на поверхню.

Однак Одноріг посміхнувся, коли меч зупинився і більше не просувався в його грудях.

"Думаю, ви всі щось забули!" - вигукнув Одноріг. Його голос був таким гучним, що у них заклало вуха: "Навіть у цій формі, чим більше крові я втрачаю..., тим сильнішим я СТАЮ!"

Одноріг відштовхнув меч від своїх грудей, все ще тримаючи його руками. І якраз тоді, коли він збирався завдати удару у відповідь, він раптом відчув щось дивне на своїй нозі - вони застрягли в землі, і він не міг ними рухати.

Зі зв'язками і двома дівчатами він ледве міг поворухнутися.

"ЗАБИРАЙТЕСЯ ВІД МЕНЕ!" - закричав Одноріг, намагаючись силою підняти ногу.

Товсті нитки, здавалося, були на межі своєї Макс напруги, і кілька з них почали рватися.

"Моя... нитка", - сказав Фекс, падаючи на землю. Він занадто багато використовував свою здатність і був виснажений біганиною навколо ворога.

У той же час Скелет-солдат зробив ще один замах, і Далкі викинув кулак. Він злегка поворухнув ногами, намагаючись надати більше сили своїм ударам, але ті двоє на землі продовжували міцно триматися. Їхні кінчики пальців кровоточили, коли вони терлися об тверду луску.

"Продовжуйте триматися!" - вигукнула Лінда.

Меч зіткнувся з кісточками пальців Далкі, злегка порізавши шкіру, але не зміг дістатися до кістки, перш ніж Одноріг знову відкинув його.

"Нам потрібно якось завдати чистого удару", - подумала Мона, дивлячись угору.

Саме в цей момент на частку секунди пальці Саманти втратили хватку. Тепер, рухаючи ногою трохи вільніше, Одноріг порвав ще більше ниток, піднімаючи ногу.

"НІ!" - закричала Саманта. Вона підскочила, знову вхопилася за ногу і спробувала потягнути її вниз.

"Забирайся з моєї ноги!" - вигукнув Одноріг. І він негайно тупнув по землі, стрясаючи всю територію і змушуючи Саманту втратити рівновагу і впасти на спину. Одноріг зрозумів, що йому знадобиться повна інерція, щоб перемогти цього Скелета.

Маючи намір позбутися однієї з тих, хто завдавав йому клопоту, він підняв ногу і з гуркотом опустив її на тіло Саманти. Вона підняла руки і відштовхнула стопу. Вона бачила луску, але з якоїсь причини сила не здавалася такою великою, як вона очікувала.

"ЗАБИРАЙСЯ ЗВІДСИ!" - вигукнув Сач.

Він був під стопою. Кров'яне затвердіння вкривало його руки, а з рота капала кров. Його очі були майже Кривавий постріл червоними. Його кістки і його сила були єдиним, що підтримувало тіло. Така маленька фігура робила так багато.

"Я сам не розумію, як мені це вдається. Може, це схоже на ситуацію, коли мати піднімає машину, щоб врятувати свою дитину! У будь-якому разі, забирайся звідси; це прямий наказ твого Верховного Командувача!" - вигукнув Сач.

Саманта не хотіла йти, але потім подумала, що, можливо, зможе штовхнути ногу Однорога збоку, якщо вибереться. Вона швидко перекотилася вбік і встала, готуючись штовхнути ногу.

Однак, побачивши Сача, вона помітила посмішку на його обличчі. Тепер, коли вона була в безпеці, вся його сила волі повільно зникла. Так довго тримати ногу Однорога вже було дивом. Навіть з його здатністю і тілом вампіра тиск розтрощив його кістки, і зрештою стопа притиснулася до землі, розчавивши Сача.

"НІООО!" - закричала Саманта, зібравши всю силу в кулаці і вдаривши по нозі Однорога так сильно, як тільки могла. Це змусило її злегка здригнутися, і Одноріг подивився вниз, відчувши несподіваний удар.

"Наскільки вона сильна?" - подумав Одноріг, що йому потрібно спочатку позбутися її, але в цій секундній ваганні Скелет кинувся вперед, намагаючись знову завдати того самого удару.

Меч був уже близько до нього і мав ось-ось пробити його груди, а потім прямо серце. Мить відволікання призвела до його падіння, і зупинити це було неможливо.

"Якщо я сьогодні помру тут... то заберу вас із собою!" - вигукнув Одноріг, рухаючись вперед з усією силою, розриваючи всі нитки і відштовхуючи Лінду.

Він налетів прямо на меч, дозволивши йому пронизати свої груди і серце, але не раніше, ніж використав власну руку, спрямовану прямо в груди скелета, і пробив їх наскрізь. Кістки миттєво розлетілися, і маленька фігура була викинута назад, пролетівши через Притулок.

Весь Скелет почав руйнуватися і падати на землю, і інші відчули, що їхня надія перемогти Однорога зникла в ту мить. Однак тіло Однорога почало хитатися через кілька секунд.

Решта групи відійшла вбік, коли він впав на спину, гуркочучи своїм велетенським тілом. Він зробив свої останні кілька вдихів, поки, зрештою, не перестав дихати.

"Це... кінець?" - порушив тишу Фекс.

"Думаю, так", - сказала Мона. "Питання в тому... якою ціною..."

Притулок навколо них був зруйнований; здавалося, жодна людина в ньому не вижила. Саманта кинулася до Сача, бо хотіла побачити його стан... або те, що від нього залишилося, поки сльози текли по її обличчю.

"Ми... втратили Сача", - зрештою сказав Фекс у розпачі. Вони недовго знали один одного і не проводили багато часу разом, але, борючись пліч-о-пліч з кимось таким сміливим і сильним, як він, Фекс ненавидів програвати Сачу. Але тепер... останній пішов вперед.

"Не думаю, що це єдина втрата", - сказала Мона, дивлячись удалечінь, куди впало тіло Оскара.