Розділ 1517 — Постійна внутрішня боротьба

Змішані почуття. Чесно кажучи, коли Ерін вирішила покинути інших і піти своїм шляхом, подалі від друзів, у неї на душі було дуже боляче. Вона вже одного разу втратила свою сім'ю, і через це природно відштовхувала від себе інших.

Проте, поступово деяким людям вдалося знову оселитися в її серці, і Ерін стала трохи м'якшою до них. Вона вирішила стати сильнішою, бо хотіла захистити тих, хто був поруч, але єдине, чого вона ніяк не очікувала - це того, що їй доведеться битися з найближчими людьми.

Це була думка, яку вона не могла витримати, те, що вона не могла собі уявити, і зрештою вона вирішила залишити поселення. Телепорт у десятому замку був використаний, щоб відправити Ерін назад на Проклятий корабель.

Коли Ерін дісталася місця призначення, вона не привіталася з іншими й не повідомила їм про свої наміри. Замість цього вона вирішила зробити дещо інше: забратися якомога далі від усіх. Було кілька речей, які вона дізналася про себе, наприклад, те, що, подібно до вампіра, Ерін також могла використовувати навички Впливу на людей.

Хоча здавалося, що це було не так сильно, як у її колег, цього вистачило, щоб переконати відповідального за кімнату телепортації.

"Я мушу втекти від Фракції Проклятих і будь-кого з Вампірів. Навіть на цьому кораблі я все ще відчуваю це", - подумала вона.

Зрештою, вона пройшла крізь телепорт. Після кількох переміщень вона опинилася на одній із трьох планет Земленароджених, які вважалися безпечними. Планета здавалася досить спокійною, ледь постраждавши від атак Далкі, і в Притулку було багато людей.

Насправді людей було так багато, що Ерін почувалася трохи в пастці. Зрештою, багатьом з інших Притулків довелося прийти сюди, включаючи цивільних. Зрештою, Групі Земнонароджених довелося побудувати два притулки на планеті, щоб розмістити всіх.

Один - для звичайних цивільних і загону чоловіків для охорони місця. Тоді як початковий призначався для основної частини військових. Вони побудували Притулки відносно близько один до одного; якщо виникне якась біда, військові зможуть прийти на допомогу.

Перш за все, вони вважали це безпечним лише тому, що атаки Далкі були такими рідкісними.

Одного дня, загорнувшись у сірий плащ, Ерін йшла вулицею і зайшла в таверну. На відміну від Вампірів, їй потрібно було їсти звичайну їжу.

Згодом підійшов офіціант і подав гарячу страву. Витягнувши грошову картку, вона спробувала розрахуватися кредитами, але при спробі оплати сталася помилка.

"Так, вибачте, але схоже, що оплата не пройшла. Можливо, у вас є інша грошова картка?" - ввічливо запитав чоловік.

Грошова картка, яку вона використовувала, була її власною, і ці гроші були тими, що вона отримувала, будучи частиною Фракції Проклятих. Втім, їм майже ніколи не доводилося ними користуватися з двох причин: близькість до лідерів Проклятих означала, що їм майже неможливо було за щось платити, а якщо гроші були потрібні, у них був член Сім'ї Ґрін, який із задоволенням поповнював їхні картки, коли це було потрібно.

Однак вона більше не була на планетах Проклятих, у Вампірському поселенні чи на зв'язку з Лоґаном, щоб отримати його допомогу. Зараз, щоб вибратися зі скрутного становища, у неї не було іншого вибору, окрім як зняти каптур і подивитися чоловікові в очі.

Побачивши її гарне довге світле волосся і гарне обличчя, чоловік ледь не почервонів, просто дивлячись на неї.

І саме тоді, коли вона збиралася використати свої сили.

"Все гаразд, вечеря за рахунок закладу", - чоловік раптом усміхнувся і відійшов.

Вона залишилася одна в кутку зі своєю їжею і досить швидко почала їсти.

"Я не можу продовжувати використовувати свої сили ось так... це здається неправильним", - подумала Ерін. "Але це означає, що мені доведеться знайти спосіб заробити трохи грошей".

Закінчивши їсти, вона врешті-решт побачила, що очі всіх прикуті до екрана. Що ж до того, що вони дивилися, то це був не хто інший, як Квін. Він повернувся зі Світу вампірів, і зараз вони прямували до бази Фракції Дейзі.

Вона продовжувала дивитися кожну хвилину цього, оскільки Квін був сповнений гніву і з легкістю вбивав Далкі. Люди в закладі не могли перестати говорити про всю цю подію. Коли трансляція закінчилася, вони продовжували обговорювати це годинами, поки Ерін залишалася наодинці зі своїми думками.

"Квін, ти став таким сильним. Я думала, можливо, я зможу стати такою ж сильною, як ти... але тепер я трохи боюся того, що станеться, якщо я це зроблю".

Зараз вона не відчувала того потягу, але це було тому, що вона могла сказати, що в Притулку, де вони зараз перебували, не було жодного вампіра. Можливо, якби вона прожила успішне життя подалі від Вампірів, подалі від них усіх, з нею було б усе гаразд.

Тим не менш, у глибині душі було щось, що ятрило її потроху, навіть якщо там не було жодного Вампіра. На щастя, завдяки тренуванням Лео, вона могла контролювати це, принаймні настільки.

Накинувши каптур, Ерін продовжувала блукати наступні кілька днів, але це було не все, що вона робила. Вночі вона блукала вулицями, хоча й не знала, навіщо це робить, але це було так, ніби вона щось шукала.

Потім однієї ночі, блукаючи вулицями, її наче хвилею накрило. Неймовірне відчуття промайнуло в її голові, і спина вкрилася потом. Як радар, вона могла швидко визначити, звідки виходить це відчуття. Пробігши дорогами Притулку, вона звернула в провулок і побачила два червоні очі, що світилися.

Не роздумуючи ні секунди, вона витягла свій менший, схожий на катану, Блейд і кинулася вперед, рубаючи вампіра. Атака була стрімкою. Вампір навіть не встиг відреагувати і був убитий на місці, розрубаний навпіл.

Людина тремтіла від страху на вулиці внизу провулка.

"Дякую... велике дякую, той чоловік з'явився нізвідки".

Обернувшись, Ерін подивилася на людину, молоду жінку. Рухаючись вперед, вона мала найширшу посмішку на обличчі.

"Нема за що. Я рада бачити, що ти в порядку".

Жінка не знала чому, але, підвівшись, вона негайно втекла і попрямувала додому. Чого Ерін не знала, так це того, що її посмішка не виглядала як посмішка щасливої людини, а як посмішка того, хто насолоджувався моментом.

Торкнувшись свого обличчя, вона відчула, що кутики її губ не опускаються.

Побачивши, що людина втекла від неї в той момент, Ерін впала на коліна.

"Чим я стала... що це... але це відчуття, я не можу забути це відчуття", - пробурмотіла Ерін. Вона знала, що насолоджувалася раптовим відчуттям вбивства вампіра.

Вона боялася, що навіть якщо вирішить жити в усамітненні, вона врешті-решт програє і знову шукатиме це відчуття. Коли вона вирішувала, чи готова здатися, чи ні... але в голові промайнуло усміхнене обличчя певної людини.

"Лейла... я сумую за тими днями, коли просто розмовляла з тобою; я сумувала за тим, як ти пускала слину на того ідіота Квіна; я сумую за боягузом Пітером і харизматичним Ворденом. Я просто хочу повернутися в ті дні. Невже це забагато просити?" - зітхнула Ерін.

Підвівшись на ноги, вона зробила глибокий вдих і прибрала свій Блейд.

"Я маю контролювати цей потяг, і я повинна це зробити, якщо хочу колись повернутися до них. І я знаю, що подолаю це".

Знаючи, якими були плани Квіна: союз між людьми і Вампірами. А вона була істотою, яка могла потопити цей план, тому, попри все, їй потрібно було контролювати свої пориви, якщо вона хотіла допомогти в цій війні.