Розділ 153 — Без доказів

Щойно дивне відчуття, яке охопило тіло Квіна, зникло. З'явилося повідомлення, в якому йшлося про те, що один з членів його сім'ї став сильнішим. Не було потреби питати систему, що означає це повідомлення, тому що він міг це відчути.

Дивне відчуття і зв'язок між ним і Пітером. Це було схоже на те, коли він поглинав кров, але це не він ставав сильнішим, а Пітер.

"Вибач, Логане. Дякую за всю твою допомогу, але в мене зараз немає часу розмовляти, мені треба йти!" - вигукнув Квін. Він підійшов до манекена, на якому були маска та костюм, і негайно поклав їх у свою просторову порожнечу, і, як і з іншим його звірячим спорядженням, вони були зареєстровані з його тіньовим екіпіруванням, тож він міг одягати і знімати костюм, коли захоче.

Але щойно Квін збирався вийти за двері, він обернувся і подивився на робочий стіл. На ньому було кілька різних дизайнів масок, усі трохи відрізнялися один від одного. Це були різні дизайни, які він і Логан розробили, поки не відчули, що один з них найкращий.

"Гей, Логане, якщо тобі не складно, чи не міг би ти закінчити інші ескізи масок для мене?"

Логан хмикнув собі під ніс. "Ти жартуєш? Я можу закінчити їх усі до кінця дня, якщо захочу."

Квін усміхнувся у відповідь і, дивлячись на мішки під його очима, зрозумів, що Логан наполегливо працював над костюмом і навіть не відпочивав після його завершення. "Логане, я обіцяю, що колись віддячу тобі за все це. Як тільки дізнаюся щось про цю ситуацію, одразу ж тобі повідомлю."

З цими словами Квін побіг коридором і вниз сходами, поспішаючи туди, де був Пітер. Хоча він і гадки не мав, куди Лейла і Ворден його забрали. Здавалося, що система або частина всередині нього підказувала йому, де Пітер. Якщо він ішов у правильному напрямку, зв'язок ставав сильнішим. Якщо ж він прямував у неправильному напрямку, то відчував слабкість.

Це було схоже на гру в гаряче-холодно.

Не сповільнюючись, Квін збіг сходами і вибіг у коридор, ігноруючи всіх, повз кого пробігав. Але вперше в його ніс вдарив дивний запах. Це було незвично для Квіна, адже він ніколи раніше такого не відчував.

З тих пір, як він став вампіром, усі його почуття, здавалося, покращилися, окрім смаку, але можна було сказати, що в інших сферах вони просто загострилися. Але цей запах був зовсім не схожий на запах усіх інших навколо, і він не знав, чому.

Якби він не був у такому поспіху і паніці, він би обернувся, щоб подивитися, від кого йде такий дивний запах.

Вийшовши зі школи, він схопив випадкову парасольку біля входу. Часто люди забували свої парасольки після дощового дня, залишаючи їх сушитися, що значно полегшувало життя Квіну.

Покинувши академію, він продовжив слухати своє тіло, прямуючи за зв'язком, який зрештою привів його до парку і, нарешті, до лісу.

Коли він прибув, то встиг почути останні кілька слів, які сказала Лейла. Однак, судячи з системного повідомлення, Квін міг здогадатися, що вже сталося, тож і питати не було про що. А побачивши закривавлений одяг у руках Вордена і сліди засохлої крові на руках і роті Пітера, він і так усе знав.

Пітер їв людську плоть і, скоріш за все, в процесі когось убив. Хоча Квін хотів звинуватити Пітера у його діях, він насправді не міг. Квін був тим, хто перетворив його на цю істоту, і він точно знав, що це таке.

Коли Квін перетворився на вампіра, він також не міг контролювати свою жагу до крові і в підсумку вкусив Лейлу в процесі. Просто так сталося, що для Пітера його потребою була людська плоть, що зазвичай закінчується смертю для людини, яку їдять.

Коли Ворден виходив з лісу, куди пішов Квін, він прошепотів Квіну на вухо: "Тобі потрібно щось з ним зробити, і швидко."

Щойно він вимовив ці слова, він продовжив виходити з лісу з одягом у руках, вигукуючи: "Я позбудуся цього, ви там доглядайте за Пітером".

"То чи може хтось мені пояснити, що трапилося?" - запитав Квін.

***

Тим часом Ворден зробив усе можливе, щоб приховати одяг. Загорнутий і складений у згорток, він легко приховав більшість слідів крові. Він непомітно зайшов до школи і попрямував назад до кімнати в гуртожитку, де поклав увесь закривавлений одяг у поліетиленовий пакет, включно зі своїм власним.

Потім із шаф своїх і Пітера він дістав змінний одяг. На щастя, школа забезпечувала їх достатньою кількістю уніформи, головним чином через те, скільки бійок відбувалося в школі. Хоча, якщо ти витрачав занадто багато, зрештою тобі доводилося платити за це самому.

З новим комплектом одягу для Пітера в одній сумці та закривавленим одягом в іншій, йому потрібно було знайти спосіб позбутися доказів.

Тільки-но він йшов коридором і думав, що з цим робити, він помітив когось, хто значно полегшить йому життя.

"Гей, Берґ!" – сказав Ворден. "Як справи?" Переклавши сумку з лівої руки в іншу, він торкнувся плеча Берґа та успішно скопіював його здібності до полум'я.

"О, Ворден," – сказав Берґ з фальшивою усмішкою на обличчі. "Так радий тебе бачити, емм, щодо тих кристалів, тобі не варто хвилюватися про те, щоб їх повертати. Вважай це подарунком від моєї родини твоїй."

"О, дякую, я просто хотів перевірити, чи ти не проти," – відповів Ворден.

Але поки Ворден щосили намагався підтримувати фальшиву розмову, він помітив, що багато студентів у коридорі про щось пліткують.

"Ти чув, що вони знайшли?" – сказав один зі студентів.

"Ти маєш на увазі ту штуку, яку вони знайшли за будівлею другого курсу?" – відповів інший.

"Так, усі студенти зараз на вулиці, поки шкільна слідча група намагається з'ясувати, що сталося."

"Я думаю, можливо, студента вбили?"

"У школі, хіба це вже не другий випадок цього року? Можливо, нам варто почати хвилюватися, чи не пролізла якась істота через портали, чи щось таке."

Ворден скористався цією можливістю, щоб відірватися від Берга та податися туди, де його не побачать. Біля будівлі першого року стало тихіше, оскільки більшість студентів перебралися до будівлі другого року. Вони намагалися розгледіти, що відбувається, або, якщо не могли підійти близько, розпитували інших студентів про це.

Скориставшись нагодою, Ворден зміг прослизнути у відокремлене місце та спалити всі докази, ніким не помічений.

"Я лише сподіваюся, що ми нічого не забули".