Розділ 1525 — Хто я є

Пошуки на величезному полі бою, серед нескінченних трупів, можливо, зайняли б тижні, а то й більше, якби це робила одна людина, але завдяки вампірським чуттям Нейта він міг почути будь-яке серцебиття серед них; іншими словами, йому не потрібно було перевіряти кожного окремо.

Все ж таки, сморід крові почав пробиватися до його носа тепер, коли він більше не бився. Він мусив стримувати себе.

Спочатку він планував зробити так, щоб ті, хто вижив, допомагали йому в пошуках, аби полегшити завдання. Зрештою, обов'язково мали бути ті, хто був при смерті або потребував невідкладної медичної допомоги.

Він уже відправив одного з уцілілих, який був у доброму стані, назад до корабля, щоб той схопив медикаменти та повернувся якнайшвидше, але решта врятованих не хотіли відходити від нього ні на крок.

Вони все ще були налякані, оскільки бій тривав, і хотіли залишатися поруч із Нейтом. Він був одним із небагатьох, хто пережив битву, і вони знали, що він достатньо сильний, щоб протистояти цим монстрам.

Зрештою, Нейту вдалося врятувати групу з близько п'ятнадцяти майже неушкоджених людей. Деякі з них навіть прикидалися пораненими, ховаючись серед мертвих.

"Ти покидьку! Як ти міг, мій друг пожертвував собою, поки ти, ти-!" - вигукнув один із чоловіків і схопив іншого за комір уніформи.

"Припиніть!" - крикнув Нейт. - "З усіх часів, зараз точно не час битися між собою".

Продовжуючи пошуки, вони навіть знайшли кількох людей, у яких бракувало кінцівок. Все ж таки вони робили все можливе, щоб допомогти, і навіть розчистили місце для поранених за межами великого кратера, обережно поклавши їх на землю і чекаючи на прибуття допомоги.

Використовуючи силу щита звіра, Нейт все ще мав велику міць, разом зі своїми вампірськими здібностями, щоб швидко пересувати речі, і час від часу він споживав кров Далкі, щоб відновити власну енергію.

Зараз група людей щойно поклала свого десятого пораненого, але ще живого солдата в розчищеній зоні.

"Командире Нейт", - озвався перший молодий чоловік, якого знайшов Нейт, на ім'я Джеррі. - "Як ви гадаєте, чи зможемо ми справді виграти цю війну... як на мене, зараз це здається чимось неможливим. Ми навіть не на їхній головній планеті чи базі, а їх було лише сотня".

"Можливо, я виглядаю молодо... але я також був там під час першої війни, і вважаю, що ви були занадто молоді, щоб брати участь. Ця битва, те, як нас так легко здолали і ми нічого не могли зробити, крім як безпорадно спостерігати, як наші здібності виявилися неефективними проти ворога, дуже нагадувала стару війну".

Нейт розумів, що, мабуть, крутилося в голові у хлопця, бо мав такі ж думки.

"Я думаю так само", - чесно відповів Нейт. - "Проте бувають моменти, коли я бачу людей, які змушують мене думати протилежне. Подивіться на це". Нейт повернувся до поля бою.

Вони стояли на краю величезного кратера, і внизу бачили, що бій все ще триває. Це була Ерін, яка не здавалася і щойно заблокувала атаку своїм довгим Блейдом, встромивши його в землю.

Невдовзі вона витягла свій маленький кривавий Блейд і ланцюги, продовжуючи рухатися, притягуючи Далкі й розбиваючи їх один об одного, одночасно розрізаючи зі швидкістю. Вона швидко прибрала одного і поспішила назад до свого великого меча в землі.

Вона вдарила по руків'ю меча так сильно, що той вилетів із землі й злетів у повітря. Потім, схопивши його на льоту обома руками, вона змахнула ним, розсікаючи Далкі навпіл у полум'ї.

Це було схоже на споглядання затятого, вправного і могутнього воїна, який знищує Далкі одного за одним. Це було не так, як Квін, який перемагав їх силою... цей бій викликав інші відчуття. І в очах людей та інших те, що робила зараз Ерін, здавалося досяжним.

Спостерігаючи за боєм, вони раптом побачили велику Тінь, що впала на кратер. Це сталося тому, що Генбу щойно збільшився у розмірах, але Тінь швидко зникла, коли він почав зменшуватися.

Через кілька хвилин спостережень група дещо усвідомила, дивлячись униз.

"Бій припинився... більше немає Далкі! Ми перемогли... ми перемогли!" - Джеррі першим відреагував, і незабаром решта вцілілих закричали на повні легені й попадали на коліна. Це було полегшення, вони відчули щось більше, ніж просто радість, усвідомивши, що їм вдалося пережити цю війну.

--

Внизу, на землі, Генбу все ще був у своєму людському розмірі, а Оуен лежав плазом, не рухаючись ні на мить.

"Ха... ти слабкий... але достатньо сильний для мене. Не хвилюйся; ти не мертвий. Якби був, мене б тут уже не було", - пробурмотів Генбу.

Оскільки небезпеки не було, Генбу почав зникати, і фіолетове татуювання у вигляді блискавки знову з'явилося на руці Оуена.

Помітивши, що битва завершилася, група почала спускатися в кратер, щоб перевірити Оуена та інших.

Ніку рухався швидко. Більшість Вампірів у групі вже загинули, залишивши лише його та трьох інших, які були так само поранені й стікали кров'ю.

"Не можу повірити, що ці кляті ящери були такими сильними, але не допомогло й те, що всі інші так швидко загинули", - сказав Ніку, важко дихаючи.

Що його вразило ще більше, так це Ерін. Вона прибула за такий короткий час і знищила більшість із двадцяти п'яти Далкі, що залишилися, вбивши майже дванадцять із них. Мало того, вона зробила це зовсім сама.

"Пане, чи бажаєте ви, щоб ми зібрали Вампірів і доповіли в поселення?" - запитав один із Вампірів, стоячи на коліні, все ще відчуваючи біль.

"Ми, мабуть, маємо зібрати наших полеглих. Вони билися пліч-о-пліч з нами. Потім ми відправимо їх до поселення для належного поховання, але це не поразка", - сказав Ніку, озираючись навколо і помітивши Оуена, що лежав на підлозі, перемігши Далкі Нового Покоління.

"Це перемога для нас... ні, це перемога для раси вампірів і людей!" - вигукнув Ніку з посмішкою.

Ніку був впертим. Він мав відразу до людей, але звідки вона взялася? Це було здебільшого від повчань його батька і почуттів, які певною мірою передалися йому, але чи справді він так відчував?

З невеликих взаємодій з ними він відчув, що люди не такі вже й погані. Побачивши, як Оуен переміг ворога, якого він сам не зміг здолати, Ніку відчув лише повагу до нього.

"Можливо, колись... вампіри та люди зможуть працювати разом".

Відвернувши голову від Оуена, він раптом побачив спалах червоної крові перед очима. Це було раптово, і Ніку не мав жодного уявлення, що відбувається, але коли кров впала, він побачив, що всі троє його підлеглих мертві, а в руках у когось - закривавлений меч.

Це була та сама дівчина, і її очі були лютими жовтими, коли вона йшла до нього.

"Дампір!" - крикнув Ніку, розкриваючи рот і вишкіривши ікла на жінку. Він спробував дістати свій меч, але ледь міг поворухнути рукою, і перш ніж встиг щось зробити, раптом втратив зір, коли його голова відскочила від землі.

Нейт та інші, які були трохи далі, але достатньо близько, щоб побачити все, завмерли в шоці.

"Ерін!!! ЯКОГО ДІДЬКА ТИ РОБИШ!" - вигукнув Нейт на повні легені й підняв свій щит, готовий захистити всіх навколо.

Вона обернулася і посміхнулася їм усім зі сльозою на обличчі.

"Вибачте, але це просто те, ким я є... Я мушу йти".