Розділ 1553 — Козирна карта Далкі

Група людей прямувала до Вампірського поселення, де зараз відбувалася битва. Вони летіли на космічному кораблі, а не через телепорт. У будь-якому разі, до прибуття залишалося небагато часу, та й була інша причина, чому Сем вирішив летіти кораблем.

"Чи є у нас якісь збіги показників енергії Далкі, окрім тих, що на Вампірському поселенні?" - запитав Сем у своєї команди, очікуючи на звіт.

"Ні, вибач, Сем. Я знаю, ти намагаєшся знайти Ґрема, але ми ніде не можемо його виявити", - відповів Чакі. "Востаннє ми чули про нього і знали, де він перебуває, коли він протистояв Санні. Вампіри, які залишили планету, повернулися, і ось що вони доповіли".

Зараз вони дивилися відеозапис на екрані, зроблений маленьким бойовим кораблем. Рокен залишив Санні позаду згідно з її вказівками, але зрештою це стало для нього занадто. Він відчув провину і переконав свого напарника розвернути корабель, щоб спробувати врятувати Санні.

Однак усе, що вони могли побачити, було те, на що зараз дивився Сем. Це була зруйнована пустка, гігантський кратер у землі, який виглядав так, ніби його спричинила ядерна бомба, але найдивнішим на відео були підкласи. Ніде не було жодних ознак підкласів, лише їхня кров, і не було жодних ознак тіла Санні.

"Куди поділися всі тіла… Я не розумію. Чи Ґрем з’їв їх, як з’їв свій власний народ?" - запитав Сем, не очікуючи відповіді.

"Ми не впевнені, але на цей момент ми повинні припустити, що вона мертва. Пристрій для зчитування енергії, який був розміщений на планеті, також був знищений", - додав Чакі до звіту.

Це не означало, що Сем вірив, ніби вони зможуть перемогти Ґрема, але, можливо, вони змогли б його сповільнити. Сем знав, що їм потрібно закінчити цей бій; якщо Ґрем приєднається, усьому поселенню може прийти кінець. До того ж, звіт від Квіна свідчив про те, що останній ще не закінчив свої справи.

"Мені прикро це говорити, Квін, але якого біса ти робиш?! Стільки людей загинуло в цій війні. Який був сенс тобі отримувати цей кристал, якщо ти збирався просто вийти з усієї війни?" - подумки промовив Сем, ледь не вириваючи волосся. Це був перший раз, коли він так критикував Квіна, нехай навіть у себе в голові.

Наслідки війни тиснули на нього; їм довелося нелегко, і вони наближалися до кінця, проте навіть після всього, що вони зробили, він усе ще відчував, що їм потрібно покладатися на Квіна більше, ніж будь-коли.

Посеред цих думок Сем раптом отримав оновлення від Лоґана. Він повідомив Сему про своє відкриття в лабораторії. Його очі загорілися, і він втратив дар мови. Обернувшись, він почав роздавати вказівки.

"Гаразд, припиняйте ці пошуки; ми повинні негайно повертатися до поселення. Ми мусимо допомогти їм зараз, поки не стало надто пізно".

---

Десь у вампірській сонячній Системі, на болотистій планеті звірів, група Вампірів стояла виснажена, оточуючи регіон і дивлячись назовні. Битися зі звірами було легко, але вони не могли уявити, скільки їх ще насувається.

Звірі накопичувалися один на одному, плаваючи у воді. Вони вбили стільки, що іншим звірам доводилося перестрибувати через тіла або прориватися крізь них, якщо вони хотіли продовжувати атакувати Вампірів біля корабля.

Тим не менш, на щастя, п’ята і четверта сім’ї разом із цими двома групами могли відпочити, а що стосується інженерів, то вони нарешті полагодили корабель. Навіть кількість звірів тепер зменшувалася.

"Мені здається, ми щойно вбили кожного звіра на цій планеті", - заявив Граф Ронстен, і справді, здавалося, що так воно і є, оскільки нарешті, після того, як пазуриста рука прошила голову звіра, останній у цій зоні впав. Єдиним, хто залишився живим, був звір Джеск, який весь цей час допомагав їм.

Ніби на знак їхньої перемоги, Джеск почав бити себе в груди всіма своїми руками і заревів так голосно, як тільки міг. Питання було в тому, що їм робити далі. Більшість сіли на корабель, тоді як інші залишилися зовні, щоб захищати його. Вони були вартовими на випадок, якщо в цьому районі з’являться ще звірі.

Останнє, чого вони хотіли, - щоб двигун був знищений одразу після того, як інженери його відремонтували. Тепер усі віконти та Граф Ронстен дивилися на Квіна, який сидів у центрі командного пункту корабля.

"І… він увесь цей час був таким?" - запитав Віконт Норвік.

"Ні, було кілька разів, коли я заходив сюди, і він кричав від болю. Я бачив це; його тіло змінювалося, проходячи через щось. Я не знаю що, але припускаю, що це пов’язано з Кристалом Гнізда", - відповів Ронстен. "Справа в тому, що сяйво навколо і енергія значно розсіялися. Що б він не робив, це нарешті добігає кінця".

З цим група прийняла рішення. Настав час повертатися до Вампірського поселення. Вони сумнівалися, що просто рух корабля потривожить Квіна, а Вампіри на той час уже точно мали бути атаковані.

Крім того, якщо Квін хотів швидко повернутися до інших, у нього завжди була його Тінь, але було одне, щодо чого в інших не було жодних сумнівів... він майже закінчив усе, заради чого сюди прийшов.

--

На Планеті Дейзі битва тривала, і з приєднанням лідерів до сутички здавалося, що Вампіри нарешті отримують перевагу над Далкі. Однак була проблема. Звісно, як і у випадку з кожним Далкі, чим більше вони були поранені, тим сильнішими ставали і тим більше чинили опір.

По-перше, вони відправили на війну більшість найкращих бійців серед Вампірів, тому втратили значну частину своїх сил. До того ж самі вони були досить виснажені. Постійно б’ючись, використовуючи свої сили крові та здібності, вони вже один раз виштовхнули свої тіла до межі, і тепер робили це знову, експоненціально збільшуючи ризик виснаження.

Хоча вони намагалися не показувати цього, було зрозуміло, що щось відбувається. А потім сталося найдивніше.

Гуманоїдний Далкі обернувся і почав відступати, і в наступну мить решта Далкі послідували за ним. Вони бігли назад до корабля.

"Що нам робити? Чи варто переслідувати і атакувати? У нас перевага", - запитала Сільвер.

"Ні", - похитав головою Лі. "Це може бути пастка з більшими силами або навіть самознищення корабля. Не найкраща ідея переслідувати. Також нам потрібно відновитися і зібрати тіла Вампірів, які пожертвували своїми життями в цій битві".

Озирнувшись, Сільвер помітила, що самі лідери виснажені. Це була перша сутичка, і здавалося, що вони вбили близько третини сил Далкі, тоді як ударна група Вампірів також втратила приблизно стільки ж у відсотковому співвідношенні.

Через мить з’явився корабель, який вони впізнали, і почав приземлятися. З корабля зійшли Сем і Вінсент, а разом з ними було підкріплення. Оскільки людей із Фракції Проклятих відправили геть, як підкріплення була лише група з п’ятдесяти або близько того Вампірів із Десятої сім’ї.

Коли вони вийшли з корабля, лідери та інші поспішили привітати Сема. Побачивши їх, деякі Вампіри занепокоїлися, бо, не побачивши прибуття своїх лідерів разом з іншими, вони подумали, що, можливо, ті прийдуть із Семом.

"Я ніде не бачу лідера першої сім’ї? Де Ніку?" - запитав один Вампір.

"Зараз не час для цього!" - вигукнув Сем, і разом із Вінсентом він швидко поквапився до поля, де були решта лідерів. Усі вони дивилися на материнський корабель Далкі вдалині.

"Що не так… що з твоїм обличчям?" - запитала Сільвер.

І Вінсент, і Сем бачили, як Гуманоїдний Далкі посміхається біля корабля Далкі, і вони знали чому.

"Усі, готуйтеся до бою будь-якої миті. Повідомте всіх Вампірів за стінами - бийтеся за свої життя!" - закричав Сем на повний голос, залишивши Вампірів гадати, чому він так стурбований.

"Схоже, вони нарешті готові", - посміхнувся Гуманоїдний Далкі.