Розділ 1576 — Один з нас

Оскільки всі й так поводилися з Квіном дивно, він вирішив переконатися, чи правильні його відчуття. На відміну від Лео та Ерін, він не мав здібності, яка б дозволяла йому бачити речі безпосередньо. Коли повз нього проходила наступна людина, він швидко схопив її за руки й спробував зосередитися, спостерігаючи за Ци всередині її тіла.

Він обрав незнайомця, бо хотів дізнатися, чи це стосується лише когось одного, чи багатьох. На жаль для Квіна, він схопив за руки дівчину.

"Що ти робиш, збоченцю?" - вигукнула вона і спробувала вдарити його відкритою долонею, але Квін швидко відступив і досить легко уникнув удару. Навіть якби його сили не відновилися повністю, він не дозволив би вдарити себе чимось подібним.

"Вибач, я подумав, що ти хтось інший; будь ласка, пробач мені", - Квін посміхнувся, а дівчина кинула на нього погляд і швидко пішла геть.

У цій короткій взаємодії він підтвердив свої здогадки. Справа була не лише в тому, що всі люди мали Ци. Крім того, вони вивчили аж до другого етапу, і таким чином могли використовувати Ци в області мозку. Хоч би якою сильною була Навичка Впливу Квіна, вона не могла обійти Ци, накопичену навколо мозку.

"Є лише одна причина, чому вони могли б таке зробити", - подумав Квін. – "Це має бути для того, щоб Вампіри не могли використовувати на них Навичку Впливу"

"Ну, я маю на увазі, що нам тепер робити? Ніхто не хоче з нами говорити; ми не можемо їх змусити. Гадаю, ми могли б побити їх або продовжувати запитувати, поки не дізнаємося," - запропонував Пітер.

" Ні, не бий незнайомців!" - крикнула Мінні на Пітера, вичитуючи його.

"Ну, саме лише знання того, яке сьогодні число або на якій ми планеті, мало що змінить", - відповів Квін. – "Важливіше дізнатися, що сталося за час нашої відсутності, і побачити, чи зможемо ми когось знайти."

Вони прогулювалися вулицями, намагаючись знайти хоч якусь інформацію, але всюди були лише реклами різних компаній - від елітного одягу до реклам святкових подорожей.

Атмосфера була досить спокійною, і, звісно, не було відчуття загрози війни, що було приємною зміною, принаймні цього разу.

Зрештою, зайшовши в магазин, Квін нарешті побачив сьогоднішню дату; проте сама дата взагалі не мала для нього жодного сенсу.

" Вони знову змінили систему?" - сказав Квін, ніяково дивлячись на дату, а двоє інших зробили те саме, чухаючи потилиці.

"Ми що, подорожували в минуле?" - запитав Пітер.

"Це неможливо, дурню!" - сказала Мінні.

Хоча те, що сказав Пітер, було вкрай малоймовірним, він розумів, чому той дійшов такого висновку. Рік, у якому вони перебували, був приблизно 2670-й. Проте дата вказувала на 1016 рік. Або планета, на якій вони були, не дотримувалася загальноприйнятих норм, або це було щось інше.

Вийшовши з магазину, вони зупинилися, не знаючи, що робити. Вони вже давно зрозуміли, що термін дії їхніх грошових карток минув і їх ніде не приймають. Тож вони не могли нічого купити, а тим паче отримати корабель, який їм зрештою знадобиться, але кудись дістатися без грошей було б складно.

"Зараз я справді шкодую, що Лоґана немає поруч зі мною", - подумав Квін. Цей маленький винахідник точно б швидко в усьому розібрався.

"Можливо, нам варто просто піти в бібліотеку чи щось таке; там має бути інформація про те, що сталося, і це в будь-якому разі краще, ніж запитувати людей", - зітхнув Квін.

Проте в ніс йому вдарив запах; це був дуже знайомий аромат. Він повернув голову і на мить широко розплющив очі, перш ніж раптово почав бігти крізь натовп людей.

" Квіне, що таке?" - запитав Пітер.

"Це… це один із нас" - відповів Квін, не бажаючи вимовляти слово вголос. – "Вони пахнуть точно так само, як ми."

Це було достатньою підказкою для Пітера, щоб зрозуміти, про що говорить Квін. Ті, хто пахнув інакше, ніж люди - це був вампір, Квін міг відчути запах вампіра.

Він продовжував іти за запахом, але через таку кількість людей на вулицях йому було важко визначити, хто саме це, але нарешті, коли площа трохи спорожніла, Квін опинився біля великої квадратної будівлі.

Вона виглядала як гігантський куб і була суцільно чорного кольору. Сам колір нагадав Квіну матеріал, який використовували Вампіри та Далкі в минулому. Дивним у цій території було те, що вона розташовувалася посеред відкритої площі.

Інші хмарочоси та будівлі були розкидані подалі від неї. Тут був відкритий простір, і він був повний тих, кого Квін підозрював бути Мандрівниками. Вони розмовляли, розмахували мечами й були зайняті своїми справами.

"Та дівчина! Та, що біля дверей!" - сказав Квін, коли двері розсунулися, щоб впустити її, і вона зайшла всередину.

Троє швидко пішли за нею.

"Якщо це вампір, ми можемо запитати, що сталося з іншими лідерами та рештою, якщо вони ходять серед них, вони повинні щось знати, я маю на увазі, я був їхнім королем... вони принаймні повинні пам'ятати мене, внести в свої підручники з історії чи щось таке, так?" - подумав Квін.

Коли вони увійшли до дивної будівлі, то помітили, що всередині Мандрівників було ще більше, ніж зовні. Вони зібралися групами й були зайняті розмовами. Це був великий відкритий зал, і попереду була стійка реєстрації. Цього разу, на відміну від квартири, замість робота, що обслуговував людей, за стійкою був справжній чоловік, а жінка, яку Квін відчув раніше, була на рецепції.

Квін кинув погляд на її зовнішність збоку, цікавлячись, чи це справді вампір. На вигляд їй було близько 5 футів 10 дюймів, вона мала довге блискуче чорне волосся і звичайну фігуру; у ній не було нічого дивного; насправді вона досить добре вписувалася в загальну картину.

Це ускладнило Квіну можливість її впізнати; те, що він щойно описав у себе в голові, було схоже на те, як виглядали більшість Вампірів у поселенні. Водночас це не означало, що Квін спілкувався з кожним вампіром у поселенні.

Все ж таки була одна річ, яку він помітив - це колір її очей; з того місця, де він стояв, він побачив, що в неї очі кольору лісового горіха.

Ходячи навколо і підходячи ближче, Квін удавав, що розмовляє з Пітером, підслуховуючи її розмову з адміністратором.

"Вибачте, міс Кларк, але ми вже неодноразово казали вам, що ви не можете скласти іспит самостійно. Ви повинні проходити його групою з п’яти осіб," - сказала адміністраторка ввічливим тоном.

"Це не має жодного сенсу. Ви вимірюєте наші індивідуальні здібності, але чи потрібно нам робити це групою? Я могла б пройти тест сама, то чому такі суворі вимоги? Це лише для того, щоб зупинити нас від того, щоб стати Мандрівниками? Ви добре знаєте, що буде важко знайти когось, хто об'єднається зі мною в команду!" - вигукнула вампірка у відповідь.

"Вибачте, але правила існують не просто так, і я не можу їх змінити. Якщо ви вампір, то завжди можете пройти через програму підтримки, де ми помістимо вас в анонімну групу для складання тесту. Ми знаємо, що вампірам у наші дні важко сформувати групу," - відповіла адміністраторка.

"Але я не хочу групу! Якщо ви помістите мене у випадкову групу, вони лише сповільнюватимуть мене, або ще гірше - вони навмисно намагатимуться завадити мені отримати гарний рейтинг!" - зрештою, здавалося, вампірка зрозуміла, що сперечатися більше немає сенсу, і пішла геть.

"Це було цікаво" - подумав Квін.

З їхньої розмови стало зрозуміло, що адміністраторка знала про те, що дівчина - вампір. Крім того, вона, здавалося, не боялася цього факту, навіть попри те, що була людиною. Світ знав про В, але вампір, який подорожує сам по собі - це було щось нечуване. Дізнавшись про це, Квін ще більше зацікавився тим, що сталося зі світом.

Крім того, він зрозумів, що місце, де вони перебувають, схоже на центр Мандрівників, де вони проходять тест, щоб подати заявку або підвищити свій ранг.

Підходячи ближче і відходячи, Квін не хотів випускати її з поля зору, але він думав, що, можливо, їх тут більше, і роздумував, як підійти до неї та що сказати. Потім раптово, після кількох вдихів, вона обернулася.

Вона зупинилася і втупилася прямо на Квіна з насупленими бровами. Тепер, коли Квін добре розгледів її, він зрозумів, що не обидва її ока кольору лісового горіха; навпаки, лише одне з них. Інше око було блакитним. Це був перший раз, коли він бачив щось подібне.

"Ти... чому ти йдеш за мною? Ти з ними?" - запитала жінка-вампір. – "Якщо так, то вважайте це попередженням. У вас будуть великі неприємності, якщо ви спробуєте щось вигадати."

Інші в кімнаті повернули голови й подивилися на Квіна та інших. Проблема полягала в тому, що Квін не мав уявлення, що відбувається або як відповісти на запитання, не перетворюючи це на бійку.