Розділ 159 — Надто голодний

"Та заспокойся ти нарешті?!" - вигукнув Ратен.

Ворден безперервно ходив туди-сюди, спостерігаючи, як Сіл перебирає на себе контроль у чорній кімнаті. Це траплялося рідко. Сіл зазвичай виходив у часи небезпеки, і навіть тоді, коли небезпека минала, він повертався назад у свій темний куток. Але чомусь Сіл, здавалося, трохи змінювався з тих пір, як Ворден вперше зустрів Квіна.

Вордену подобалася ця зміна, і він думав, що Квін зрештою матиме на нього добрий вплив. Але зараз був не час. Вони були в напруженій ситуації, і у Квіна і так було достатньо турбот. Ворден міг лише стояти там. Він боявся, що якщо наблизиться до Сіла, той може злякатися і залишатися при владі весь час.

"Вордене, з тобою все гаразд?" - прошепотів у відповідь Квін.

Сіл швидко заперечливо похитав головою. "Я ж казав, мене звати Сіл. Я чекав на зустріч з тобою, Квіне."

Квін не знав, як на це реагувати. Він заспокоївся і почав думати. Як Вордену вдалося вислизнути з допиту з дівчиною? Чи це пов'язано з його силою? Або з чимось зовсім іншим? Зараз Ворден стверджує, що він інша людина. Якби людина перед ним не виглядала точнісінько як Ворден, він би йому повірив.

"Можливо, це здатність, яку він скопіював перед тим, як прийти сюди?" подумав Квін. "Здатність до обміну розумами, яка дозволила Вордену обдурити дівчину. Вордене, ти геній."

"Радий познайомитися, Сіле," - посміхнувся у відповідь Квін. "Дякую, що допоміг нам там, ми твої боржники."

"Жодних проблем." – сказав Сіл. Він підняв руку й почав гладити кучеряве волосся Квіна, ніби він був милим песиком. Квіна почали гризти дивні відчуття з цього приводу. Якби вони були самі в кімнаті, він би відсторонився або навіть відштовхнув Вордена, ні, Сіла назад. Але за ними все ще стежили, і він не хотів влаштовувати сцену. "Якщо тобі коли-небудь знадобиться допомога, ти завжди можеш мене покликати."

У чорній кімнаті Сіл покинув крісло і пішов геть. Проходячи повз Вордена, він сказав: "Дякую, схоже, він все ж не стане ще одним Кейзером".

Почувши це ім'я, Ворден і Ратен згадали про погані спогади, але зараз не час про це думати. Ворден швидко кинувся до крісла і взяв усе під контроль. Поруч із Ворденом стояв Квін, проте його рука все ще була на волоссі Квіна. Його обличчя почервоніло, коли він відсмикнув руку.

"Вибач за це... це було... це було..." – почав затинатися Ворден.

"Я одразу зрозумів, що то не ти," – відповів Квін. "Добре придумав з цією заміною розумів. Поки ніхто з нас не був помічений того дня, нам нема про що турбуватися."

Щойно Квін промовив ці слова, він відчув, як щось покидає його тіло. Він втрачав важливу частину себе, зв'язок з чимось обривався, і він точно знав, що це було.

"Що трапилось?" – запитав Ворден.

Схопившись за груди, Квін відповів: "Думаю, це Пітер. Він голодний. Я не зможу контролювати його ще довго. Я вже втрачаю зв'язок."

"Але ж він наївся тільки вчора," – сказав Ворден, намагаючись не підвищувати голосу.

"Я знаю. Мабуть, нам просто не пощастило. Якщо він не отримуватиме цього щодня, він продовжуватиме голодувати. І боюся, коли він голодний, я не зможу контролювати його так, як раніше."

Почувши слова Квіна, Ворден згадав час, коли він ще не прийшов до офісу Нейтана. Коли він увійшов до кімнати, він пам'ятав, як Лейла націлювала стрілу на Пітера.

"Невже все почалося ще тоді?" – подумав Ворден.

Вони вже майже дві години сиділи в кімнаті для допитів. Коли вони подивилися назовні, сонце вже зайшло, і його замінило темне нічне небо.

"Квін, нам треба звідси тікати!" - сказав Ворден, хапаючи його за руку. "Я думаю, що Лейла в біді".

У кімнаті пролунав сигнал, двері відчинилися і увійшов Нейтан, за ним - Фей і Гейлі.

"Схоже, нам пощастило, і хтось щось знайшов", - сказав Нейтан з посмішкою.

Відразу за ними до кімнати увійшов ще один студент.

****

У кімнаті гуртожитку Пітер з'їв кожен шматочок сирого м'яса, який знайшов у холодильнику, але це зовсім не втамувало його голод. А біль у животі починав посилюватися.

"Пітере, будь ласка! Ти справді починаєш мене лякати", - сказала Лейла.

Він зараз зігнувся на підлозі, тримаючись за живіт. "Лейло, будь ласка, просто йди звідси!" - вигукнув Пітер.

"Я не можу! А що, як ти знову когось вб'єш? Давай, ти можеш з цим боротися. Я сиділа на дієтах в десять разів гірших за це. Якось я пила тільки сік без їжі. Повіриш?" Лейла продовжувала базікати, сподіваючись заспокоїти як нерви Пітера, так і свої власні.

"Я б краще вбив того, хто на це заслуговує, ніж тебе," - сказав Пітер, дивлячись на неї з землі. "Це ти навчила мене, яким я був покидьком, але зараз я інший." В ту мить він відчув, ніби хтось простягнув руку в його шлунок і намагається витягнути всю їжу, яку він щойно з'їв, на підлогу.

Через кілька секунд все, що Пітер з'їв, повернулося разом із зеленуватою рідиною.

"Пітере, з тобою все гаразд?!" - запитала Лейла зі стурбованим виразом обличчя.

Коли Пітер підняв голову, його очі світилися яскраво-червоним кольором. Його два передні ікла збільшилися. Вони тепер стирчали над його нижньою губою. Він повільно підвівся з землі і попрямував до Лейли.

"Пітере, мені шкода," - сказала Лейла, коли Пітер підійшов ближче до неї. Вона відпустила натягнуту стрілу, цілячись у коліно Пітера.

Стріла влучила в ціль. Це не мало жодного значення, оскільки Пітер навіть не спробував ухилитися від стріли. Він витягнув стрілу з коліна і зламав її одним ривком. Слід, залишений стрілою, миттєво загоївся.

Це було все. Вона з усіх сил намагалася контролювати його, але було зрозуміло, що Пітера більше немає. Він був просто черговим монстром. Вона потягнулася до дверей і спробувала їх відкрити, але гучний звук, ніби хтось щойно розбив скло, змусив її зупинитися.

Обернувшись, вона побачила, що вікно в спальні розбите. Вона кинулася до вікна, обминаючи розбите скло. Коли вона подивилася назовні, жодного сліду Пітера не було. Вони зараз були в триповерховій будівлі. Якби людина стрибнула звідси без підтримки, вона б зламала собі ноги. Але Пітер більше не був людиною.

Пітер шкутильгав у темряві до лісу. Падіння зламало йому ноги, але навіть коли він йшов, вони продовжували гоїтися. "Я нікому з вас не зашкоджу. Я обіцяю", - сказав собі Пітер. "Але я мушу щось зробити, щоб позбутися цього голоду."