Розділ 1589 — Занадто багато змін

Не лише Квін, а й усі троє настільки старанно тренувалися, що не почули і не відчули, як корабель уже приземлився. Дивлячись на інших двох, Квін відчув певну гордість, адже вони поставилися до поточної ситуації серйозно.

"Правильно, Пітер?" - гукнув Квін, уже підвівшись, тоді як інші двоє все ще сиділи на ліжках. - "Ви ж просто тренуєтеся, а не витаєте в хмарах чи щось таке, так?"

Тепер, коли він замислився, Пітер опанував цей новий талант - очищати свій розум, ніби під час медитації, навіть не помічаючи, як минав час.

"Можеш відпустити це, плейбою?" - Пітер посміхнувся і підвівся з ліжка.

Коли вони вийшли з корабля, то помітили, що ті, хто прибув разом із ними, незабаром вирушать назад до останньої планети, на якій вони були. Корабель піднявся в повітря ще до того, як Квін встиг попрощатися, залишивши його з двома дівчатами. На Квіна та його групу чекали інші члени сім'ї Ґрейлаш. Проте ніхто з них не носив білих шат, які Квін бачив у свій час. Натомість усі вони були одягнені у важкі обладунки, подібні до тих, що носили охоронці в будівлі Мандрівників на останній планеті.

Озираючись навколо, було важко сказати, чи вони на кораблі, чи на планеті, і Квін посміхнувся цьому факту, бо це був той аспект сім'ї Ґрейлаш, який, здавалося, не змінився. Окрім практичного космічного корабля, який можна було використовувати для космічних битв, вони обрали той, що більше нагадував дім.

Це було так, ніби вони опинилися на гігантському шматку рухомої землі. Також було чути шум води, птахів, що літали серед дерев, і храми вдалині. Зараз вони були на нижньому рівні, а корабель мав власні відкриті ділянки з будівлями та ландшафтами на різних рівнях, схожими на багатошаровий весільний торт.

Тільки ці рівні могли підтримувати значну кількість людей. Сім'ї Ґрейлаш вдалося вижити протягом багатьох років і зберегти значний Вплив, проте Фракція Проклятих - ні; щось серйозне мало статися.

"Люсія, ми раді, що ти повернулася", - сказав чоловік, злегка вклонившись їй.

"Дякую, Джерарде. Я одразу перейду до справи, чому я тут", - сказала Люсія. - "Поруч зі мною один із Вампірів-Першородних. Я хочу попросити про зустріч між Лідером Зіноном та цими гостями, що зі мною. Я впевнена, що лідер зацікавиться, оскільки цей Вампір-Першородний стверджує, що брав участь у великій війні тисячу років тому".

Почувши це, члени Ґрейлаш перезирнулися, і нарешті Джерард, який стояв попереду, прийняв рішення.

"Я повідомлю наших керівників, і вони передадуть послання Лідеру Зінону; а поки що, чому б нам не провести вас до вашого дому на другому рівні".

"Не потрібно, я сама можу їх провести", - відповіла Люсія, що викликало в інших нервові погляди. - "Я можу гарантувати вам, що вони не Дампіри. Якщо вони нападуть на це місце, я візьму на себе повну відповідальність".

Знову чоловікам довелося приймати рішення, але зрештою вони дозволили їй робити те, що вона хоче. Інші залишили відкриту зону, що означало, що вони певною мірою залишилися самі. Однак вони ніколи не були по-справжньому самі, тому що гігантський космічний корабель був як планета, де всюди рухалися й тренувалися люди, не кажучи вже про охоронців навколо, які завжди тримали очі та вуха напоготові.

Дивлячись на тих, хто тренувався, Квін помітив, що багато хто з них використовував зброю, практикуючи здатність блискавки. Хоча члени Ґрейлаш і використовували зброю свого часу, це було зовсім інакше. Здавалося, зброя була головним акцентом.

Зараз група йшла крізь те, що виглядало як місто в стародавньому стилі. Вони ловили на собі погляди інших, але зрештою люди не звертали на них особливої уваги і поверталися до своїх справ.

Під час прогулянки дехто вітався і з Люсією. Деякі привітання були щирими й офіційними, тоді як про інших Квін міг чути, як вони шепотілися про неї.

"Чому інші досі ставляться до неї так, ніби вона якась королівська особа сім'ї Ґрейлаш? Її сім'я і особливо вона сама давно не зробили нічого особливого для групи".

Квін не був впевнений, чи чула вона це, але навіть якби почула, здавалося, для неї це було звичним явищем.

"Традиційний одяг Ґрейлаш, чому вони позбулися його? Або, можливо, мені варто запитати, чому ти єдина, хто досі його носить?" - нарешті запитав Квін. Це не давало йому спокою, особливо тепер, побачивши всіх інших.

"Я знала, що ти інший", - посміхнулася Люсія. - "Ти сказав, що підійшов до мене через мій одяг, але небагато хто знає, що це був старий одяг сім'ї Ґрейлаш. Бачиш, моя сім'я в минулому була досить близькою до лідера сім'ї Ґрейлаш.

Я чула, що сім'я Ґрейлаш пишалася своєю здатністю, називаючи її найсильнішою у світі. Легка тканина, виготовлена зі спеціальних звірів, була розроблена для того, щоб вільно використовувати наші сили. Однак сім'я забула про цей факт з часом. Тепер вони використовують обладунки та зброю, щоб підсилити свої сили ще більше, ніж у минулому. Гадаю, можна просто сказати, що моя частина сім'ї - традиціоналісти.

Проте наш Вплив усередині сім'ї Ґрейлаш уже не такий глибокий, оскільки наша власна сила ослабла, але я хочу це змінити".

Почувши їхню попередню розмову, Квін зрозумів, що нинішнього лідера звати Зінон. Він підготував себе до того, що Оуен уже не живий, але водночас плекав слабку надію, бо підтвердження того, що Оуен мертвий, можливо, означало б, що й інші теж мертві.

Квін збирався поставити ще кілька запитань, але саме в цей момент він побачив на найнижчому ярусі посеред міста статую себе в повний зріст, навіть більшу.

"Я чула, що сім'я Ґрейлаш була близька до героя. Він мав глибоку повагу до героя, тому на кожній із планет ви знайдете його статуї", - посміхнулася Люсія. - "Ми всі виросли, слухаючи чудові розповіді про нього, і саме тому ми такі рішучі слідувати його бажанню - зробити світ місцем, де кожен зможе жити в гармонії".

Хоча Квіну не зовсім подобалися великі статуї самого себе, він справді цінував те, що Оуен намагався зробити світ кращим місцем, і багато в чому це справді був кращий світ, ніж той, у якому виріс Квін. Це створювало відчуття, що перемога була не даремною.

Минувши перший ярус, вони досягли другого, і тут було набагато менше будинків і людей, що блукали вулицями. Очевидно, що на самому верху, де проживав нинішній лідер, людей було б ще менше.

Їх привели до самого краю другого ярусу, де можна було побачити будинок, схожий на Храм. Він був великим, але не надто доглянутим. Увійшовши в дім, вони не відчули там нікого іншого.

"Це ваш сімейний дім?" - запитав Квін.

"Так, не хвилюйтеся, можете заходити. Уся моя сім'я… вони всі мертві", - сказала Люсія, продовжуючи посміхатися, промовляючи ці слова. Інші перезирнулися і хотіли розпитати більше, але це могло бути нечемно, тому вони стрималися.

"Почувайтеся як удома, або якщо хочете розім'ятися, ззаду є сад, з якого відкривається вид на весь корабель. Це гарне місце для відпочинку, і вибачте, у мене немає крові, але я буду рада дозволити вам поласувати моєю, якщо хочете", - сказала Люсія.

"Я в порядку", - відповіла Джессіка. - "Ми в Корпусі Вампірів практикуємо тривале утримання від крові, тому вам не варто про це хвилюватися".

Це був перший раз, коли Квін зустрів людину, яка так відкрито пропонувала свою кров. Це, безумовно, було дивно і, можливо, потребувало часу, щоб звикнути.

"Ми впораємося", - відповів Квін за решту. - "Ви, мабуть, втомилися, поспіть, а я хотів би піти в той сад, про який ви щойно говорили, якщо ви не проти".

Інші вирішили піти назовні разом із Квіном. Прямуючи туди, вони зайшли в приміщення, схоже на тренувальну залу, де на стінах висіло кілька фотографій певних людей у рамках: чоловіків, жінок та інших.

Розглядаючи їх усіх, Квін зупинився на одній, бо впізнав його.

"Робін Ґрейлаш… отже, це сім'я, до якої ти належиш..."

Робін Ґрейлаш справді був високопоставленим членом сім'ї Ґрейлаш у минулому. Його призначили допомогти Фракції Проклятих здолати Звіра демонського рівня, і під час того завдання Робін був захоплений. Зрештою, у Квіна не було іншого вибору, окрім як розправитися з ним власноруч, але він ніколи не очікував, що знову зіткнеться з кимось тут.

'Чи це моя провина, що ця сім'я втратила своє місце…' - подумав Квін, продовжуючи шлях назовні.

Хай там як, він мусив перемогти того Звіра демонського рівня.

Коли вони вийшли назовні, це виявилося не зовсім садом; більшість висаджених квітів зів'яли, а земля була твердою і кам'янистою - суцільно жовтою. Це місце більше нагадувало пустелю, ніж сад.

Вони могли бачити численні удари на землі, сліди та інше. Схоже, Люсія використовувала це місце для тренувань більше, ніж будь-де інде. Територія була достатньо великою, навіть величезною, а крім того, краєвид був справді красивим, оскільки можна було бачити ярус землі під ними та людей далеко внизу.

"Мені так нудно! Коли ми підемо шукати матусю?" - запитала Мінні. Це була розмова, яку Квін досі не провів із нею.

"Якщо тобі нудно, спробуй попрактикувати те, чого я тебе вчив-"

Квін помітив Тінь, що впала зверху, через що він замовк. Це виглядало як гігантський птах, що летів до них. Як тільки він опинився достатньо близько, молодий чоловік із довгим прямим волоссям почав спускатися і приземлився прямо перед ними.

"Я чув, що тут є вампір-першородний; я прийшов якнайшвидше, щоб перевірити, чи це правда", - сказав молодий чоловік.

Його крила гордо розкинулися на спині, але вони не виглядали як частина тіла; натомість здавалося, що вони прикріплені до обладунків на його грудях. Обладунки були темного кольору, темно-сині, а крила вкриті хутром, проте на вигляд були важкими та твердими, мов сталь.

Квін витріщився на юнака, і на його голові виступили вени.

"Чому моє тіло почувається так дивно..." - сказала Мінні, схрестивши руки на грудях і тремтячи. Пітер підійшов і став поруч із нею, ніби намагаючись закрити її. Але не лише вона відчувала дивне; Джессіка теж це відчувала. Поколювання було по всьому тілу, ніби кров з силою пульсувала в її жилах.

Пітер бачив, що Квін розлючений понад усяку міру: очі останнього спалахнули червоним, коли він побачив юнака.

"Відповідай мені!" - вигукнув Квін громовим голосом, випускаючи ауру Ці, від якої здригнулася вся поверхня під їхніми ногами. Навіть юнак, що щойно з'явився, вкрився потом; побачивши це, він відчув, як його тіло німіє просто від того, що він стоїть перед цією людиною.

"Де ти взяв ці обладунки Демонічного рівня?!" - запитав Квін.