Розділ 160 — Загадкова сім'я

З-за спин вчителів вийшов студент. Квін не був з ним знайомий, проте Ворден знав його досить добре. Як тільки студент увійшов і подивився на них двох, він також помітив Вордена. Студентом був Берг Саншилд. Побачивши Вордена, його долоні раптово почали пітніти. Після зустрічі з ним на планеті Каладі, Берг вирішив спробувати зібрати більше інформації про нього та його родину.

Він повідомив членам своєї родини, що зустрівся з одним із Блейдів. Миттєво їхній тон голосу змінився, і його батько сказав зробити все можливе, щоб Блейди не розсердилися на них. Це була дивна реакція. Хоча його батько не мав високого рангу в його родині, його все одно поважали як члена однієї з великої четвірки. Це був перший раз, коли він бачив, щоб він так поводився при згадці чийогось імені.

Ще дивнішим було те, що коли Берг спробував знайти інформацію про сім'ю Блейдів, він нічого не зміг знайти. Зовсім нічого про те, які у них здібності, нічого про їхній внесок у війну. Навіть коли він запитував у друзів, жоден з них, здавалося, ніколи не чув про сім'ю Блейдів. Тож реакція його батька стала ще дивнішою.

Згодом, однак, страх його батька став його страхом, і таємниця, що оточувала Вордена , зростала в його свідомості.

"Отже, Берг тут сказав, що в день події він бачив студента, який в паніці бігав коридорами", - сказав Нейтан . "Люди - дивні створіння, знаєте, і вони люблять попліткувати. Поки всі інші прямували до будівлі другого курсу, щоб подивитися, що відбувається, один студент біг у протилежному напрямку. За збігом обставин, опис Берга, здається, збігається з одним із вас, кучерявим чорноволосим хлопчиком..."

Квін мовчав, не було жодного способу засудити його лише за підозру. Проблема була в тому, що тепер у них був свідок, і оскільки вони підозрювали його, вони, ймовірно, пильніше стежитимуть за ним відтепер. Це лише створить більше проблем у майбутньому, особливо тепер, коли Пітер бешкетує в його лавах. Він вирішив, що найкраще наразі – просто тримати рота на замку, якщо він щось скаже, буде легко обмовитися і зробити все ще гірше.

Ворден тоді почав сміятися поруч з ним.

"Ти справді думаєш, що Квін це зробив?" – сказав Ворден. "Та ну, вони навіть не відвідують однакові заняття, крім того, ти знаєш, скільки кучерявих студентів з чорним волоссям є в цій школі?"

"Розумієш, Ворден, саме тому ми привели його сюди, щоб він міг підтвердити, кого він бачив того дня".

Того дня Берг бачив, як Квін біг коридорами. Щойно він увійшов до кімнати, він впізнав його, але, побачивши, як Ворден так раптово його захищає, він зрозумів, що тут щось не так.

"Це не той хлопець, якого я бачив того дня", – сказав Берг. "Я майже впевнений, що це був хтось інший".

"Що!" – вигукнув Нейтан. – "Ти впевнений? Підійди ближче і подивись ще раз."

Берг зробив, як його попросили, і підійшов ближче, уважно дивлячись на Квіна, намагаючись триматися якнайкраще. Він кинув швидкий погляд на Вордена, мабуть, йому це все здавалося, бо він бачив і відчував дивну силу, що йшла від нього, але ж це неможливо.

"Я впевнений, це точно не він," – сказав Берг. – "Ви не заперечуєте, якщо я піду?"

Тоді Нейтан опустився у своє велике офісне крісло, подивився у вікно і побачив, що небо стало зовсім чорним, і лише місячне сяйво пробивалося крізь нього. Зітхнувши, він відкинувся на спинку крісла і поклав ноги на стіл. "На сьогодні досить. Схоже, я змарнував час усім тут без жодної причини," – сказав Нейтан. – "Вільні йти додому і не забудьте добре відпочити."

Квін не був певен, що щойно сталося, можливо Берг справді побачив когось іншого, хто біг цими коридорами, і це був не він, але в будь-якому разі тепер вони були вільні йти. Квін і Ворден подивилися один на одного та швидко вийшли з кімнати. У них було бажання побігти, але вони намагалися йти повільно та нормально, інакше інші помітять, що щось не так.

Ворден обернувся і сказав. "Дякую, Берг, я твій боржник."

"Просто пам'ятай це на майбутнє", - відповів Берг.

****

Ззовні Пітер йшов лісом, він більше не кульгав, оскільки його ноги тепер повністю загоїлися. Однак біль у животі все ще не зник. Це було дивне відчуття, розум Пітера був повністю при ньому, це був він і він міг контролювати своє тіло, але все, про що він міг думати, це про поїдання сирої людської плоті, він продовжував думати про те, який смачний був Ерл.

Не бажаючи зашкодити жодному зі своїх друзів, він намагався піти якомога далі від школи, і, перш ніж він усвідомив це, він знову опинився в парковому лісі. "Я помру, якщо нічого не знайду? Емм, нікого..."

Він поволі пробирався крізь ліс, аж поки нарешті не дістався стежки. Стежка огинала околиці лісу та парку, доки не виявила вхід і вихід. Один вів до міста, а інший – назад у напрямку школи. Але була пізня ніч, і мало хто йшов би парком, щоб дістатися центру міста, бо всі крамниці вже мали бути зачинені.

Єдине, що ще працювало, це магазини шагової доступності, розташовані трохи перед парком. "Чи не піти мені до крамниці? Може, я знайду когось і піду за ним, затягну їх у ліс", – промовляв до себе Пітер.

Щойно Пітер подумав про те, щоб втілити свою пропозицію в життя, він помітив когось, хто йшов стежкою. Його тіло хотіло кинутися на цю людину, але Пітер намагався боротися з цим, залишаючись у лісі.

Раптом людина зупинилася і завмерла.

"Я відчуваю твою жагу до крові звідси", – сказав хлопець. – "Виходь, гуле, і скажи мені, де, в біса, твій господар".

Очі хлопчика спалахнули червоним у темряві, коли він дивився прямо в очі Пітеру.