Розділ 1600 — Нагорода

Як і казав Квін, політ у повітрі був набагато спокійнішим, ніж раніше, і він навіть вирішив не летіти на повній швидкості, попри те, як сильно йому хотілося випробувати межі можливого. Все ж таки Мінні чудово проводила час, усміхаючись, поки її коротке волосся майоріло на вітрі.

Проте була одна людина, якій це зовсім не подобалося.

"Мені справді стане зле", - сказала Люсія, схиливши голову до Джессіки, продовжуючи триматися.

"Нам справді треба приземлятися. До того ж я була частиною підрозділу Корпусу вампірів Землі, тому я не знаю, де знаходиться база!" Джессіці довелося кричати через свист вітру, хоча Квін і так все добре чув.

Зрештою, Квін помітив, що вони в’їжджають у передмістя. Воно виглядало досить заспокійливо: вулиці були залиті червоним та помаранчевим світлом. Люди були на вулиці, їли біля вуличних торговців, сміялися та пили.

Важко було сказати, чи влаштовувало це містечко якийсь фестиваль, але одне було зрозуміло: тут панував спокій. Побачивши великий пагорб, з якого відкривався вид на містечко, вони приземлилися на нього. Інші трохи розім’ялися, щоб повернути звичне відчуття, тоді як Люсія пішла вивертати шлунок.

"Чи безпечно нам заходити в місто? У людей є ті кільця, і я хвилююся, що ми можемо спричинити паніку", - запитав Квін.

Джессіка глянула на Люсію, цікавлячись, чи буде з тією все гаразд. Під час цієї подорожі вони досить зблизилися з багатьох причин. Обидві вони були чужими в цій групі, і те, що вони певною мірою мирилися з ситуацією, було лише однією з багатьох причин.

Побачивши, що її нова подруга нарешті перестала блювати, Джессіка знову заспокоїлася.

"Земля, на якій ми зараз перебуваємо, має бути територією Корпусу вампірів. Тож ви маєте бачити тут лише вампірів та людей", - відповіла Джессіка. "Коли ми наблизимося до бази, там буде більше вампірів, сімей вампірів, які не є частиною корпусу, але живуть у цьому районі. Тож проблем бути не повинно; що стосується бази корпусу, то її буде легко знайти, коли ми її побачимо. Я думала, що якщо ми вирушимо на територію, то зможемо її помітити, але місцевість виявилася більш горбистою та гірською, ніж я думала.

"Тож буде простіше, якщо ми просто запитаємо когось із місцевих".

Все це звучало добре, але, звісно, Квін не міг не хвилюватися. Можливо, він просто переймався через загрозу війни, що раніше нависала над ними, а потім через участь у самій війні. Тепер, коли війни не було, чи вигадував він уявних ворогів, чи люди, включаючи Лоґана, справді полювали на нього?

Коли вони зрештою увійшли до міста, то побачили, що воно таке ж жваве, як і згори, а перебуваючи тут особисто, воно здавалося ще живішим. Люди були одягнені в якісь суцільні вбрання, що закривали все тіло, поки вони насолоджувалися відпочинком.

Водночас вони помітили, що в цьому районі було чимало Мандрівників. Це пояснювалося тим, що в кожному містечку чи місті, незалежно від розміру, був центр мандрівників. Фактично, Квін навіть бачив удалині зачинену велику стіну.

Потрібно було пред’явити свій ID Мандрівника, щоб вийти на відкриту територію, де блукали звірі. Хоча, наскільки було відомо Квіну, на Марсі не було звірів, якщо тільки вони якимось чином не почали з’являтися тут або люди не зробили чогось такого.

Попри це, оскільки на вулиці були Мандрівники, Квін був змушений повірити, що звірі теж існують.

"Це місце таке гарне, вогні виглядають так мило, а напій, який вони п'ють, змушує людей поводитися як діти", - Мінні вказала на кількох п'яних чоловіків, які танцювали.

"Так, Мінні, той напій перетворює людей на дітей, тому тобі не потрібно його пити; інакше ти просто станеш молодшою", - серйозно відповів Пітер.

Йдучи, вони не зупинялися біля жодних ресторанів чи закладів, бо шукали щось, або, точніше, когось. Вони пройшли повз кількох вампірів, але ті, здавалося, не хотіли спілкуватися, і саме тоді вони нарешті побачили першого вампіра, який посміхнувся їм. Це була жінка, одягнена в таке саме суцільне вбрання, як і інші. Вона спокійно теревенила з іншими людьми.

Приємно було це бачити; приємно було бачити, як вампіри та люди ладнають між собою.

"Чи варто нам запитати її, де зона корпусу?" - замислилася Джессіка.

Квін не відповів, і вона здивувалася, чому саме.

"Ти хіба не помітила?" - відповів Квін. "Відколи ми прийшли сюди, хоча звичайні люди не дивилися на нас так дивно, Мандрівники... вони витріщалися на нас".

Це було те, що повністю вислизнуло від уваги Джессіки, і, чесно кажучи, вона не розуміла, у чому проблема. Мандрівники завжди дивилися на вампірів дивно.

'Стривай, це трохи дивно. Люди тут нормально ставляться до вампірів; ми щойно це бачили, то чому вони дивляться на нас? Чи тому, що ми чужинці? Чи ми виглядаємо настільки недоречно? Ні, не може бути'.

"Вони також ідуть за нами", - зауважив Пітер. "Що змушує мене думати, що вони можуть бути тими додатковими людьми, про яких ти говорив раніше".

Група продовжувала рухатися, ігноруючи цей факт, і вирішила не підходити до вампіра перед ними. Насправді вони просто йшли за Квіном, а він вирішив, що якщо вони полюють на нього, то цілком можливо, будуть думати, що кожен вампір, з яким вони розмовляють, допомагає їм.

Зрештою, інші теж це побачили. Квін не вигадував, і деякі мандрівники навіть не приховували, що дивляться на них дивно, навіть вказуючи пальцями та обговорюючи це.

"Якщо так поводяться лише Мандрівники, можливо, нам варто зайти до центру мандрівників тут і перевірити самим", - запропонувала Люсія.

---

Група увійшла до центру мандрівників, де було не дуже людно. Зрештою, була вже глибока ніч. Мало хто намагався пройти оцінювання чи здати свій Квест, але Мандрівники навколо них раптово ахнули, коли помітили групу.

Ходячи навколо, Квін та інші були напоготові до того, що могло статися в будь-яку мить. Деякі мандрівники всередині центру навіть виглядали наляканими, що трохи спантеличило Квіна, поки він не почув тихий голос.

"Гей... дивіться, це фальшивий ти!" - Мінні вказала в певному напрямку, все ще сидячи на голові в Пітера.

Підійшовши ближче, щоб побачити, на що вказувала Мінні, вони побачили величезний цифровий екран. Зображення кожного з них, крім Мінні, і на кожному подібна нагорода: грошей достатньо, щоб дозволити будь-якому з мандрівників навколо них жити кілька життів без жодних турбот.

"Що... що це таке?!" - сказала Джессіка, ляснувши себе по лобі від невіри. "Чому... хто... у кого взагалі є така сума грошей?"

На мить вона навіть подумала про те, щоб здатися заради такої суми. У будь-якому разі, здавалося, група зрозуміла, чому інші Мандрівники так дивилися на них.

'Це клопітно; я можу подумати лише про одну людину, яка мала б силу зробити це, але навіщо так старатися заради нас... чужинців', - подумав Квін. 'У будь-якому разі, я радий, що Мінні не внесли в цей список. Так чи інакше, ми з Пітером можемо змінити свою зовнішність, коли забажаємо, але Пітер може створити лише одну Грязьову маску. Дівчат тепер втягнули в усю цю халепу через нас.

'З такою кількістю грошей високопоставлені мандрівники точно зроблять свій хід. Ніхто досі цього не зробив через розмір винагороди. Вони, мабуть, припустили, що ми або небезпечні, або сильні, щоб мати таку величезну нагороду, та ще й у такому місті'.

Прислухавшись уважно, Квін почув кілька дзвінків. Схоже, мандрівники, можливо, розмовляли зі своїми впливовими друзями.

"Давайте швидко забиратися з цього міста; ми самі знайдемо зону Корпусу", - сказав Квін, прямуючи до виходу, але тепер він сумнівався, чи це взагалі гарна ідея. Як тільки вони вийшли за двері, Квін був готовий використати свої крила.

Але в цей момент -

"Гей, ви, хлопці!" - хтось гукнув їх.

Попереду, біля іншого входу до центру Мандрівників, вони побачили ту саму жінку-вампіра.

"Та нагорода, вона за ваші голови, бо вони здогадалися, так?" - тихо вона підбігла до боку Квіна і прошепотіла. "Це тому, що ви частина Червоних вампірів, так? Не хвилюйтеся, я теж, і я можу вам допомогти".

Підтягнувши сукню, вона оголила частину стегна, де було червоне татуювання одного ока з крилами.