Розділ 1603 — Хто ти такий?

Після того, як вони розійшлися з Квіном та його групою, решті трьох потрібно було вирішити, що робити далі, тож Люсія та Мінні втупилися в Пітера, очікуючи на відповіді.

"Ну, ми не знаємо, коли вони повернуться, тому, гадаю, найкраще, що ми можемо зробити - це залишитися в цьому місті". Сказавши це, стоячи посеред жвавої вулиці, Пітер схрестив руки на грудях.

Дві дівчини чекали деякий час і помітили, що деякі Мандрівники все ще дивляться в їхній бік - хтось із них перевіряв щось на своїх наручних годинниках та інших пристроях, можливо, порівнюючи плакати з винагородами за голови з обличчями трьох незнайомців.

Зрештою, дівчата перезирнулися, а потім подивилися на Пітера, наче очікуючи, що він щось зробить, але він не зрушив з місця; ба більше, він навіть не кліпнув. Він просто стояв там зі схрещеними руками.

"Він що, помер?" - прошепотіла Люсія, на що Мінні знизала плечима і почала підбігати до Пітера, вилазячи йому на спину, поки зрештою не всілася йому на плечі. Для такої юної дівчини це було досить дивно, але потім Люсія згадала, що вона, зрештою, вампір.

Постукавши Пітера по лобі, Мінні чекала на реакцію, але так і не змогла нічого від нього домогтися.

"Добре, я більше не можу це терпіти, всі ці люди витріщаються на нас... Мені потрібно зайти в магазин і купити трохи одягу, щоб прикритися", - сказала Люсія і попрямувала до магазину одягу, не переймаючись тим, чи йде Пітер за нею.

"Гей, дядьку Пітере, думаю, нам варто піти за нею. Пам'ятаєш, що сказав татко Квін? Що ми повинні захищати себе якнайкраще. Думаю, це стосується і її також", - сказала Мінні своїм дитячим голосом.

"Можливо, ти й маєш рацію; зрештою, саме в неї є гроші".

Зайшовши до магазину одягу слідом за Люсією, вони помітили, що одяг був схожий на той, що носили люди в місті. Це був цільний виріб, що закривав ноги та верхню частину тіла, з елементом, який зав'язувався навколо талії.

Хоча всі вони виглядали однаково, дизайн і візерунок на кожному з них були різними. Навіть кольори, серед іншого, мали варіації, і були також моделі з каптурами, саме такі, які Люсія тримала в руках.

Крім того, підійшовши до столу, вона вже обрала ще два, які, здавалося, підійдуть і Мінні, і Пітеру. Обернувшись, вона здивовано завмерла, побачивши, що Пітер зійшов зі свого місця і пішов за нею.

"Я думала, ти стоятимеш там, навіть якби світ закінчився", - пожартувала Люсія, простягаючи йому вбрання.

"Це для нас? Я не просив тебе про це, і ти ж не знала, що ми в магазині, але все одно купила?" - відповів Пітер.

"Звісно, купила!" - сказала Мінні, хапаючи свій одяг. "Люсія - добра тітонька".

"Думаю, ти мала на увазі сестру, але я пропущу це повз вуха", - посміхнулася Люсія.

Це був перший раз, коли Пітер бачив її посмішку, і, природно, дивлячись на її обличчя, він вирішив посміхнутися їй у відповідь.

"О, зомбі вміє посміхатися".

Почувши ці слова, посмішка Пітера швидко зникла. Хоча він знав, що вона не мала на увазі нічого поганого, оскільки Люсія гадки не мала, ким є Пітер, це змусило його знову усвідомити, що він більше не людина.

Усі троє швидко переодяглися, і Пітер, як і раніше, обережно поклав свою броню та зброю у відділення для рук. У броні він виглядав масивнішим, але водночас це не робило занадто очевидним той факт, що він Мандрівник.

Вийшовши з примірочних, Пітер побачив Мінні, яка вибігла в червоній сукні із золотими драконами, що піднімалися догори. Вона не одягла свою маску, оскільки нещодавно навчилася контролювати свої сили Тіні й поки що сховала її, але Пітер мусив визнати, що червона сукня разом із маскою - це досить стильний комплект.

Потім вийшла Люсія. Чесно кажучи, одяг не надто відрізнявся від того, що вона носила зазвичай. Однак сукня була більш обтислою. Водночас вона була білою із золотим візерунком Дракона, що йшов з обох боків. Здавалося, вона також трохи впорядкувала своє волосся. Розчесавши його, вона дозволила йому спадати з боків.

"Як я виглядаю?" - запитала Люсія.

"Ти виглядаєш... добре", - сказав Пітер, і більше нічого, що чомусь трохи збентежило Люсію, і вона швидко покинула магазин, а слідом за нею попрямувала Мінні. Пітер на мить затримав погляд на виході, а потім теж вийшов. Незабаром усі троє прогулювалися вулицею.

Вони не збиралися залишати місто, але тепер, в іншому одязі, вони могли трохи погуляти без пильних поглядів. Пітер також дивувався, куди саме подівся попередній одяг. Запитавши Люсію, Пітер дізнався, що вона використовує каблучку для зберігання.

Вона мала обмежену місткість, але працювала подібно до Вимірного Простору Квіна. Вона дозволяла зберігати предмети всередині каблучки, намиста чи чогось іншого. Це стало досить поширеним явищем після відкриття нового кристала у сонячній Системі вампірів.

Зрештою, під час прогулянки вони раптом почули бурчання.

"Ти зголодніла?" - запитав Пітер. Він забув, що Люсія була людиною; іншими словами, вона могла піддаватися таким речам.

"Ну, я б не відмовилася перекусити", - відповіла вона.

Троє зайшли у великий ресторан, що мав два поверхи. Там було близько п'ятдесяти круглих столів, більшість з яких були зайняті відвідувачами, і навколо панувала метушня з їжею та напоями. Все ж таки їм вдалося швидко знайти місце, оскільки Пітер підбіг до одного, щойно воно звільнилося, перш ніж це зробив хтось інший, і зайняв його.

На них кинули кілька невдоволених поглядів, але Мінні посміхнулася їм, вибачаючись, що дозволило іншому відвідувачу ігнорувати групу і займатися своїми справами. Переглянувши меню, Люсія замовила їжу для себе, а офіціант із маленьким блокнотом у руці записав замовлення Люсії, а потім глянув на двох інших.

"Я в порядку, дякую. Я нічого не буду", - відповів Пітер.

"І я теж!" - сказала Мінні з посмішкою.

"Я не думала, що ви двоє змусите мене їсти на самоті. Це досить незручно", - додала Люсія. "Знаєте, у цьому закладі подають кров. Часи змінилися; на вас не дивитимуться дивно через те, що ви п'єте кров".

Хоча Пітер бачив кров у меню, він не міг знайти нічого, що міг би з'їсти. Водночас, навіть якби це було в меню, це було не те, що він хотів би їсти перед Люсією, хоча й не знав, чому подумав про це.

"Я не п'ю кров, і я не вампір", - відповів Пітер. "Якби я почав їсти перед тобою, це б просто викликало в тебе нудоту".

"Не вампір, то хто ж ти такий?" Щойно Люсія закінчила ставити своє запитання, вона помітила великого чоловіка, який ішов до їхнього столика, височіючи над ними. Він уже замахнувся своїм молотом, який був над його головою, і рухався в їхній бік занадто швидко, щоб вона встигла зреагувати.

Саме тоді вона побачила, як молот влучив прямо в бік Пітера, розтрощивши кістки в його плечі та руках, і наступної секунди він зник з її поля зору. Він пробив кілька столів і влетів прямо в стіну ресторану на іншому боці.

Коли спостерігачі подивилися на Пітера, вони побачили, що удар повністю розтрощив праву частину його тіла. Звідусіль долинали крики, бо всі були впевнені, що він мертвий, і не тільки це, але й кілька людей, у яких він врізався, також загинули.

Було зрозуміло, що чоловік із молотом був не звичайним, а позаду нього були й інші люди.

Піднявши голову, Люсія помітила червоні племінні татуювання, що спускалися по його обличчю і тяглися до зап'ястя.

"Ні... це група Мандрівників рангу "ААА"... Бегемоти", - сказала Люсія, тремтячи від страху.

Групи Мандрівників мали ранги, призначені їм, як і до війни, і хоча вони не були великими фракціями, як у минулому, їхні ранги давали приблизну оцінку їхньої сили.

"Саме так", - усміхнувся великий чоловік із молотом. "Ми не могли повірити, що ті, за кого призначена така велика винагорода, прийдуть у таке місто, як це, і тепер, коли ви прийшли, як ми можемо просто втратити таку можливість?"

Люсія подивилася на Мінні, яка все ще сиділа за столом. Вона задавалася питанням, що робити; навіть той справжній вампір, якого вона боялася, не зміг би протистояти такій групі, якби був тут.

"ААА!" Саме тоді всі почули крик з іншого боку кімнати. Повернувши голови на частку секунди, вони побачили, що чоловік, якого вдарили молотом, підводиться біля стіни, і водночас, прямо на їхніх очах, його тіло почало зцілюватися.

Розтрощені кістки та розірвана плоть поверталися до норми, за винятком одягу на його тілі; це призвело до того, що халат тепер прикривав лише три чверті його тіла.

"Як це можливо? Хто він такий?" - прошепотів хтось, але в тиші, що запала, кожен почув це.

Кинувши погляд на чоловіка, який щойно вдарив його, Пітер кинувся вперед, його кулак був охоплений дивною аурою, і перш ніж хтось встиг зреагувати, він врізався прямо в обличчя великого чоловіка, проштовхнувши його крізь кілька столів, стільців і стіну будівлі.

Вони побачили велику діру, коли подивилися туди, куди відлетів чоловік - він пройшов крізь будівлю і тепер лежав на іншому боці вулиці.

"Просто думай про мене як про Зомбі", - промовив Пітер, відповідаючи на попереднє запитання Люсії, поки останні подряпини на його руці загоювалися.