Розділ 1605 — Захист - це наказ

Було б перебільшенням сказати, що Люсія була просто вражена побаченим, адже вона спостерігала, як один чоловік протистоїть кільком високоранговим Мандрівникам одночасно.

У той момент Пітер підняв чотирьох людей, яких він встиг вбити під час бійки. Потім він наказав двом із них триматися ближче до Люсії та Мінні, щоб захистити їх і не дати втрутитися в бій. Водночас двоє інших мали підтримувати Пітера під час битви.

Сильний потік льодяної енергії понісся на нього з правого боку, але перш ніж він встиг влучити, один із його Менших Віхтів пожертвував собою, прийнявши удар на себе. Побачивши це, Пітер, не вагаючись, розтрощив лід, у якому був його Віхт , і з силою кинув частину тіла в того, хто керував льодом, цілячись у нього високо на одному з дахів будівель.

Наступної секунди він підбіг до іншого чоловіка і вдарив його ногою, відправивши в політ до будівлі навпроти, при цьому зруйнувавши стіну. Було зрозуміло, що зараз тут немає нікого, хто був би сильнішим чи швидшим за Пітера.

Проте, з огляду на величезну кількість присутніх Мандрівників та те, що вони працювали разом, будучи членами одних фракцій, вони мали свої методи.

"Зараз!" - вигукнув один із них, і в ту ж мить під ногами пролунав вибух. Вибух підняв хмару пилу перед Пітером, закривши йому огляд. Саме тоді ті, хто використовував далекобійну зброю, відкрили вогонь по хмарі пилу, а ті, хто мав здібності дальнього бою, додали свої атаки до шквалу, що розпочався.

Уникнути цього було неможливо, навіть з його швидкістю. Проте, коли дим розсіявся, вони побачили лише те, як Пітер тримає іншого Мандрівника за голову, використовуючи лише силу пальців.

У той же час тіло Пітера повільно загоювалося в місцях, куди він отримав поранення. Кинувши тіло на землю, Пітер почав витягувати те, що виглядало як звіриний болт, який пройшов крізь його руку.

"Завжди захищай голову", - пробурмотів Пітер собі під ніс. "Добре, що я насправді послухався цього правила. Звіриний болт зміг пробити мою руку досить глибоко".

'Цікаво, чому хтось призначив такі великі нагороди за наші голови', - нахмурилася Люсія. 'Спочатку я думала, що це помилка або непорозуміння, але тепер здається, що це не так'.

'Нагорода була за нього і того вампіра. Ці двоє... хтось мусив знати їхню справжню силу. Я знала, що щось не так, коли той інший отримав обладунок Зінона . Напад у готелі... був спрямований на них, але чому... чому хтось призначив нагороду за їхні голови?'

У цей момент потужний удар влучив у Фамільяра перед нею, змусивши меншу істоту впасти на землю. Кілька стовпів шипів Землі почали підійматися з-під землі, і Люсія швидко підстрибнула, уникаючи їх усіх.

Вона відчувала гуркіт під ногами і діяла швидко. Під час стрибка вона також схопила Мінні.

"Мені шкода", - вигукнула Мінні, почуваючись досить марною, майже на межі сліз.

"Це не твоя провина. Це ці люди, засліплені жадобою грошей. Поглянь, що коїться", - відповіла Люсія.

Саме тоді вони помітили, що навіть люди, які не брали участі в бійці, були поранені. Власники ресторанів та інших будівель були близькі до того, щоб вирвати волосся від відчаю, спостерігаючи за станом своїх закладів. Водночас перехожі, що залишилися, тремтіли від страху.

Проте в неї не було часу турбуватися про це. Були ще справи, які їй потрібно було зробити. Готуючи свій спис, вона спрямувала його вперед на Мандрівника , який стояв найближче до неї. Зі списа зірвався удар блискавки, але виросла стіна Землі , заблокувавши атаку.

Попри це, блискавка, посеред шляху, здавалося, отримала другий приплив сили, прискорилася і пробила стіну Землі . Удар продовжив рух і влучив чоловікові в груди, змусивши його впасти на землю і безконтрольно здригатися.

'Користувачам Землі завжди було важко протистояти користувачам блискавки. Тому мені довелося використати трохи свого Ци в цій атаці. Але я не можу постійно використовувати Ци . Інакше я виснажуся'.

Посеред її думок, перш ніж вона встигла зреагувати, її підняли з землі, і наступної миті, тримаючи її під пахвою, з’явився Пітер. Мінні, яка вже була непритомна, була в руках Люсії.

"Моя робота - захищати вас обох. Я ледь не забув про це, вибачте", - пояснив Пітер. "Я, мабуть, міг би перемогти всіх цих хлопців сам, але ви - пріоритет".

Стрибнувши з виступу, Пітер опинився на одному з дахів. Найкращий спосіб для інших не постраждати - це втекти з ситуації або дістатися зони, де Пітер міг би легше з ними битися.

Проте на даху було кілька Мандрівників, ніби вони чекали на них. У одного була здатність супершвидкості, він побіг прямо до Пітера з двома кинджалами і стрибнув на тріо.

Пітер також стрибнув у потрібний момент і, все ще тримаючи двох інших, вдарив ногою по руці Мандрівника , що наближався, миттєво ламаючи її, і кинджал випав з рук останнього.

Як тільки нога Пітера торкнулася землі, він знову підняв її і вдарив Мандрівника в живіт, від чого з рота того хлинула кров.

"Тобі варто поставити нас на землю; це полегшить тобі бій!" - попросила Люсія. "До того ж ти швидше втомишся, якщо продовжуватимеш у такому дусі".

"Я не втомлююся", - відповів Пітер, продовжуючи бігти вперед, стрибаючи з боку в бік, уникаючи різних здібностей. Коли вони приземлялися на дахи, черепиця під їхніми ногами тріскалася і розліталася в усі боки.

Відчувши якийсь тип невидимої стіни, здібність одного з Мандрівників, він не зупинився і побіг вперед на повній швидкості. Пітер розбив бар'єр, але при цьому сповільнився, і тепер вони оточили його.

"Я знаю, що ти сильний, але кількість Мандрівників, що прибувають сюди, незліченна. Ми нічого не можемо вдіяти! Забирай дитину і тікай звідси!" - крикнула Люсія.

"Ні!" - вигукнув Пітер, міцніше обіймаючи Люсію, тепер уже обома руками. Він тримав її, ніби наречену. Потім, піднявши ногу, він тупнув по землі.

Це зруйнувало дах, змусивши їх упасти вниз, але не просто з частиною даху під ногами; скоріше, увесь дах провалився. Пітер обрушив конструкцію будівлі одним тупотом.

Мандрівники відступили назад, чекаючи на результат, але вони бачили, як цей Зомбі виходив і з гірших ситуацій, ніж ця, і вони були впевнені, що так буде і цього разу, і зрозуміли, що мають рацію, коли побачили, як купа уламків раптом ворухнулася.

Вкритий кров'ю, Пітер підвівся з травмами на голові, але безпечно захистив двох дівчат.

"Чому?!" - крикнула Люсія. "Чому ти робиш так багато, щоб захистити мене?!"

Ніколи раніше в житті ніхто не робив для неї нічого подібного... вона гадала, чи робить це Пітер, тому що він...

"Тому що мій друг наказав мені, і я зроблю все, що він мені скаже, навіть якщо це коштуватиме мені життя", - відповів Пітер.

Оскільки Мандрівники все ще не хотіли здаватися, здавалося, що попереду ще багато бійок.

"Це були гарні слова, і я зробив би те саме для тебе, мій друже", - пролунав Фамільярний голос на місці подій.

Мандрівники, що стояли на дахах сусідніх будівель, не поспішали діяти, бо тепер бачили, що ці троє вже не самі. Групу Пітера від Мандрівників захищали семеро людей, усі в дивних червоних масках на обличчях.

"Ми - Червоні вампіри!" - заявила Ганна, виходячи вперед. "Подивіться, що ви зробили з цим мирним містом! Через вас, чужинців, це місце тепер зруйноване, і ми не дозволимо вам продовжувати діяти так і далі".

Судячи з погляду Мандрівників, Квін, який також був у групі з семи осіб, був упевнений, що Мандрівники не відступлять так легко.

Впізнавши голос, Мінні, яка вже опанувала себе, негайно зіскочила з Люсії і побігла до Квіна.

"Вони... вони намагалися вбити нас!" - заплакала Мінні, смикаючи його за ногу.

Інші Вампіри, побачивши це, дивувалися, який вампір подорожує зі своєю донькою ось так - роблячи такі речі. Це також створювало враження, що цей вампір досить м'який.

Погладивши її по голові, Квін нахилився до її рівня.

"Розумію... ну, не хвилюйся. Я зроблю так, щоб вони ніколи більше не намагалися це зробити".

Почувши те, що сказав Квін, Вампіри подумали, що він просто намагається заспокоїти свою доньку. Саме тоді, випроставшись, Квін подивився на всіх Мандрівників і зітхнув.

Один із них злегка ворухнувся, менш ніж на дюйм вперед, у наступну секунду. Піднявши руку, Квін надав їй форми пістолета, і з його пальця вилетіла Кривава куля , влучивши йому прямо в коліно, змусивши його впасти з даху на підлогу.

Це було дивно, бо все сталося так швидко, що всі завмерли, гадаючи, що щойно сталося.