Розділ 162 — Зголоднілий Гуль

Відчуття Пітера були геть розладнані. Він навіть не міг розібрати, що було перед ним, усе здавалося надто напруженим, а зір був досить розмитим, запахи навколо приголомшували. Трава під ногами, деревний сік з дерев – було важко розрізнити все це у своїй голові. Зрештою, єдине, на чому він міг зосередитися, була фігура у формі людини перед ним.

Біль взяв над ним гору, і тепер він був готовий на все, аби позбутися цього голоду. Коли Фекс побачив, як гуль вистрибнув з лісу, він приготувався, зайнявши бойову стійку. Той стрибнув досить далеко з лісу прямо на стежку. В польоті він широко розкинув всі кінцівки, наче якась звірюка. Тоді, в слушний момент, Фекс підняв голову від землі й різко хльоснув нею, наче батогом, влучивши Пітеру прямо в центр тіла.

Того відкинуло в повітрі на чималу відстань, аж поки його тіло не вдарилося об землю й не заковзало далі.

"Ну, це має його вгамувати на деякий час", – сказав Фекс сам до себе.

Проте, майже миттєво Пітер знову стояв на ногах. Кілька ребер були зламані під час удару, але вони відновилися майже миттєво.

Хоч Пітер і був гулем, Фекс був певен, що використав достатньо сили, щоб вивести його з ладу.

"Він що, голодує? І хто ж був таким дурнем, щоб перетворити когось і не підготувати все заздалегідь?" – подумав Фекс, не знаючи, як Пітер став гулем.

Зголоднілий гуль зцілювався набагато швидше, ніж зазвичай, і битися з ними було небезпечно навіть для вампірів. Але це також мало свої недоліки. Чим більше разів він зцілювався, тим більше енергії він використовував, він, по суті, морив себе голодом з кожним зціленням, і зрештою енергії не залишалося, і зцілення припинялося.

Пітер знову кинувся вперед, але Фекс не виглядав надто стурбованим. "Я справді не люблю вбивати членів чужих сімей, якщо я це зроблю, то це може спричинити громадянську війну, і я не хочу, щоб мене звинувачували в цьому."

Фекс почав метушитися пальцями, витягуючи їх і втягуючи, ніби щось робив, але, дивлячись на його руки, нічого не було видно. Коли Пітер наблизився до нього, він нарешті був готовий. Він побіг до Пітера, і саме тоді, коли Пітер збирався вдарити по його голові, Фекс вчасно пригнувся, він кинувся вперед, не торкаючись Пітера, але проводячи руками навколо нього в процесі.

Це тривало деякий час, Пітер атакував, а Фекс ухилявся, тримаючись близько до нього, рухаючи руками, але не торкаючись. Потім Пітер почав помічати дещо, його власні рухи ставали все повільнішими й повільнішими, поки тривав бій, його руки були першими, хто сповільнився, і зрештою це були його ноги. Коли він подивився вниз і помітив, що відбувається, було занадто пізно.

Пітер впав на землю і тепер був повністю заплутаний і зв'язаний якимось видом мотузки. "Шкода, якби ти працював на мене, я міг би зробити з тебе дійсно гарну маріонетку. Ти досить сильний для гуля, знадобилося більше сили, ніж я думав, щоб тебе сповільнити".

Коли Фекс почав думати про маріонеток, інша людина прийшла йому на думку, дівчина, яка заморозила його до стіни. "Ось вона зробила б ідеальну людську маріонетку. Цікаво, чи погодиться вона".

Фекс потім опустився навколішки і подивився на Пітера, який з усіх сил намагався вирватися, але мотузка була майже незнищенною і живилася від MC Фекса. Потім він підняв голову Пітера з землі і подивився йому в очі, накладаючи якесь заклинання. "Придуши голод всередині себе, заспокойся".

Сказавши ці слова, Пітер відчув, як щось змінилося всередині нього, голод раптом не здавався таким нестерпним, як раніше, і він повільно почав трохи приходити до тями. Тепер він міг чітко бачити людину перед собою, а також помітив, що ця людина пахне інакше, у всякому разі, не так, як інші люди.

"Я не створював тебе, тому закляття не триватиме довго", – пояснив Фекс. "А тепер скажи мені, до якої родини ти належиш? Якщо ти шалений гуль, тебе не могли перетворити надто давно, інакше ти вже еволюціонував би. Ти взагалі зареєстрований? Чи тому ти не говориш?"

Хоча Фекс говорив ці слова, Пітер нічого з цього не зрозумів, він розумів слова окремо, але не мав уявлення, що відбувається.

Побачивши, що Пітер більше не відповідатиме, Фекс відпустив його голову, дозволивши їй впасти на землю. "Ці кляті гулі завжди вірні своєму ватажку, марно було намагатися щось з нього витягнути".

"Гей, знаєш, якщо ти зараз же не з'їси щось, нас спіймають, і ти ж знаєш, коли це станеться, вся твоя родина буде покарана за це." Фекс тепер сидів на підлозі спокійно розмовляючи з Пітером. Навіть попри те, що Пітер щойно намагався напасти на нього, він дивувався, чому ця людина не сердиться на нього.

Це було вперше в житті Пітера, якщо він колись намагався дати відсіч хоча б раз, то покарання поверталося вдесятеро. Він швидко засвоїв це ще в школі, тому вирішив ніколи не давати відсіч знову. Але цього разу Пітер сам напав на когось, і було зрозуміло, що ця людина набагато сильніша за нього, то чому його не б'ють, не колють, не палять і навіть не вбивають. Пітер просто не міг цього зрозуміти.

"Що ти маєш на увазі, кажучи про мою сім'ю?" – нарешті відповів Пітер. "Вони не мають до цього жодного стосунку, вони просто звичайні крамарі, залиш їх у спокої. Це моя вина, що я напав на тебе, покарай тільки мене."

Почувши слова Пітера, Фекс відчув, що в усьому цьому щось не так. Однак у нього не було багато часу на роздуми, бо раптом збоку вирвалася велика лінія червоної крові. Фекс навіть не помітив її до останньої миті, тому прийняв удар голими руками. Його відкинуло на кілька футів назад, перш ніж він зміг відбити атаку.

На ньому не було жодного звіриного обладнання, і те ж саме можна було сказати про його руки. З його передпліч, де його поранили, тепер капала кров. Але найбільше Фекса здивував той факт, що він впізнав атаку. Це була кров'яна атака, яку могли використовувати лише інші вампіри.

Коли він підвів погляд, то побачив щось, що можна було описати лише як демон. Білі запалі погрозливі очі, з маскою в японському демонському стилі, що закривала його рот. Коли Пітер підвів погляд, навіть він не впізнав фігуру, що стояла перед ним.

Але, звичайно, це був Квін у своєму новому костюмі.