Розділ 1623 — Урок, що не забувається

З поточною силою Пітера він без проблем справлявся зі звірами навколо себе. Єдиною проблемою була їхня значна кількість. Проте завдяки своїм навичкам, швидкості та потужності він міг уникати більшості атак, і навіть коли отримував поранення, майже всі дрібні рани на його тілі загоювалися досить швидко.

Все ж деякі звіри були надто міцними, що заважало йому вбивати їх одним ударом. Водночас відбувалося те, чого він ніколи раніше не бачив: звірі тепер нападали на нього разом і діяли злагоджено.

Вони співпрацювали так, ніби були з'єднані через якийсь колективний розум. Пітер намагався переслідувати найбільш проблемних. Група дрібніших літаючих звірів комахоподібного типу, подібних до великого Звіра рівня Напівбога , якого Вікі вбила раніше, тепер згуртувалася проти нього.

Вони могли випльовувати кислоту з великою швидкістю. Зазвичай Пітер міг уникати таких влучань, але коли він намагався ухилитися від подібних атак, інші звірі атакували його - не для того, щоб поранити, а щоб не дати йому покинути ціль.

Пітер тупнув по землі, і під його ногами утворилися тріщини, змусивши звірів навколо похитнутися. Коли дивний зелений слиз влучив у нього, він мав певну кислотну дію на його шкіру. Але оскільки Пітер покрив руки спеціальною конденсованою Ци , яку міг використовувати, ця атака не мала б завдати йому клопоту.

Але коли атака влучила йому в плече, пролунав шиплячий звук, оскільки вона пропекла будь-яку броню, що була на ньому, і водночас дісталася шкіри. Все ж атака не спричинила серйозних пошкоджень, і він встиг загоїти неглибоку обпечену шкіру.

Звісно, Пітер вирішив зробити те, що вважав найкращим, і просто прорвався вперед, вбиваючи та розриваючи на шматки звірів, які намагалися завадити йому рухатися так, як він хотів. Якщо він не міг розібратися зі звірами в тому порядку, в якому хотів, то він розбереться з рештою, які створювали йому проблеми.

Так тривало доти, доки він не почув тремтячий голос…

"Пітер…" - промовив голос, бурмочучи від болю, - "Ти казав, що ми будемо в безпеці, ти казав, що захистиш нас…. Мінні... вона довіряла тобі."

'Щось... відбувається, я не можу просто залишатися тут!'

Обернувшись, він побачив, що шлях йому перегородила група з шести чи більше звірів, кожен з яких мав дивні щупальця, велетенські пащі, гострі зуби та багато іншого.

"Ви, хлопці, не дасте мені піти допомогти їм, поки я не вб'ю вас усіх, так?! Якщо це те, чого ви хочете, то я так і зроблю. Мені просто треба вбити вас швидше!" - крикнув Пітер і знову кинувся вперед.

Не знаючи, що відбувається з іншими, Пітер запанікував, намагаючись допомогти. Він рухався настільки швидко, наскільки міг, але цього було недостатньо, оскільки орда звірів практично намагалася навалитися на нього.

'Швидше, швидше... можливо, я міг би використати ту внутрішню енергію, на якій Квін радив мені зосередитися', - подумав Пітер.

Спочатку Пітер спробував витягнути Ци зі свого тіла, але натомість знайшов щось інше. Не переймаючись тим, що з ним станеться або чим насправді є ця енергія, Пітер все одно витягнув її зі свого тіла.

Ця нова енергія, він відразу відчув, змінювала його, не просто даруючи якийсь новий вид сили, а змінюючи саму структуру його тіла, ніби роблячи йому цілковиту трансформацію.

'Я маю вбити їх швидше... і стати сильнішим'.

Поки ці думки постійно проносилися в його голові, Пітер раптом згадав одну з найшвидших речей, які він коли-небудь бачив. Хвіст Слайсер . Використовуючи фінальну форму Квіна у себе в голові, він зробив деякі корективи, але він пам’ятав, що хвіст Слайсер був швидким, гострим і потужним. Зрештою, використання додаткової кінцівки є неймовірно цінним у ближньому бою.

Потім виникла ще одна думка, думка, яка ніколи не залишала його відтоді, як він її засвоїв. Хоробрий Вампір-лицар з Десятої сім'ї сказав йому, і це було: як Віхт , попри все, єдиною частиною, яку він мав захищати, була його голова.

Через це щось почало формуватися з верхівки його голови. Воно піднялося, і тепер Пітер перебував у формі, в якій ніколи раніше не був. Він більше не був просто Віхтом . Якби Вампіри побачили це, ніхто не зміг би точно сказати, якою саме істотою він зараз є.

Наступної миті Пітер приготувався, міцно вчепившись ногами в землю, потім розвернув верхню частину свого тіла, і хвіст на верхівці його голови розвернувся разом із ним. Звірі не мали жодного шансу, оскільки тонкий червоний кривавий Клинок вирвався з хвоста, пронизуючи їх усіх.

Після перемоги над хвилею звірів Пітер обернувся, перевіряючи, чи інші в безпеці. Він побачив, що звірі полягли з іншого боку, і тепер усі очі були спрямовані на нього.

'Це той самий Віхт , який кинувся вперед наодинці?' - подумав Мітчелл, дивлячись на нього і більше не впізнаючи запаху навколо нього. 'Що це... чи він якийсь гібридний звір, на кшталт тих, що створюють Чисті ?'

Через цю думку Мітчелл готувався до чергової битви, побоюючись, що, можливо, ця дивна істота буде набагато складнішою за звірів, з якими вони боролися досі.

"Мінні", - сказав Пітер і кинувся зі своєї позиції вперед.

Побачивши це, інстинкт охопив Джейка, і він стрибнув між дівчатами, невдовзі створивши велетенський кулак із землі, спрямувавши його на монстра. Він також покрив зовнішню частину своєю особливою здатністю до затвердіння.

Пітер знав із попереднього зіткнення, що ця суміш здібностей була досить сильною, тому не намагався зіткнутися з нею лоб у лоб своєю силою. Зрештою, його сила більше не синхронізувалася з Квіном, а це означало, що він більше не був таким швидким і сильним, як Квін.

Зв'язок між ними розірвався деякий час тому, і Пітер вважав, що це сталося тому, що його тіло нарешті досягло своєї межі. Замість того, щоб використовувати нову частину тіла, він змахнув нею зі швидкістю, яка була набагато вищою і гнучкішою, ніж будь-яка з його кінцівок, і вона розсікла велетенський кулак, змусивши його розсипатися.

"Зрозумів... це, мабуть, ватажок цієї орди!" - сказав Джейк, напружуючи руку і відводячи її назад, вона почала змінюватися. Його рука сама перетворилася на Блейд , але це було ще не все. Вона почала злегка світитися червоним, і крихітні краплі Лави стікали по поверхні, створюючи шиплячий звук.

Це було майже так, ніби його рука перетворилася на розплавлений Блейд з самої Лави , і хто знав, які ще здібності він планував використати в цій атаці.

"Вони, мабуть, помилилися, вважаючи, що це орда 4-го рівня. Це має бути орда 5-го рівня, очолювана звіром рівня Демоноїда-Людини!" - прийшов до власного висновку Джейк.

Біжучи вперед, здавалося, що вони обоє готові зіткнутися лоб у лоб. У той самий час Мінні почала прокидатися.

"ЗУПИНІТЬСЯ!" - закричала Люсія на повні легені. - "ВИ ОБИДВА НА ОДНОМУ БОЦІ!"

Вона не була впевнена, чи обидва вони це почули, і навіть якби почули, для них обох було вже запізно зупиняти зіткнення.

Це тривало доти, доки безстрашна сильна жінка не стала між ними двома.

"Ви що, не чули бідну дівчинку? Вона сказала вам обом зупинитися, тож заспокойтеся!" - крикнула Вікі і натиснула щось на долоні. При цьому все її тіло, здавалося, невдовзі покрилося дивною субстанцією, схожою на бруд.

Потім, пройшовши крізь серію стійок, вона виштовхнула обидві руки назовні. З землі спочатку здалося, що пісок почав рухатися на них обох, але це був зовсім не пісок; натомість це була волога, схожа на бруд субстанція.

Пітер своїм хвостом намагався розрізати її; він успішно прорізав велику хвилю бруду, але це було все: він не зруйнував бруд, що насувався, і його рідка форма продовжувала рухатися, поки не влучила в нього. Як тільки це сталося, бруд почав тверднути.

Тут Пітер легко вирвався з бруду, що тверднув, але побачив, як Вікі крокує до Джейка, який також успішно вирвався.

Ляп!

Усі почули гучний звук, коли Вікі вдарила Джейка по потилиці.

"Перестань бути ідіотом; ти мав би бути більше схожим на свого батька і аналізувати ситуацію. Якби він справді був звіром, чому б він сам вбивав хвилю звірів?" - крикнула Вікі на свого сина.

Почувши її слова, обличчя Джейка почало трохи червоніти від збентеження, і він помітив, що Пітер, який ішов до нього, навіть не намагався атакувати. Натомість останній підійшов до Мінні, яка вже прокинулася.

"Як вона?" - запитав Пітер.

Люсія, яка була поруч із Мінні, подивилася на обличчя Пітера і була трохи приголомшена, бо воно не виглядало так, як раніше. Вона не була впевнена, чи це через трансформацію, але він виглядав зовсім інакше, ніж до того.

"Вона в порядку; вона просто намагалася допомогти і використала атаку, яка спричинила потужну віддачу, і вона втратила хватку", - пояснила Джессіка.

Це було полегшенням, і як тільки Мінні побачила обличчя Пітера, вона зовсім не злякалася і просто тихо промовила.

"Дядечку Пітере… де… татко… Кві…" Її голос стих, повіки повільно опустилися, і вона поринула в спокійний сон.

Хоча бій тут закінчився, Пітер замислився: Де Квін?

Тієї ж миті пролунав голос Мітчелла: "Мають бути ще хвилі; вони мали б бути тут вже зараз. Щось тут не так..."