Розділ 164 — План Б активовано

Бігаючи так швидко, як тільки міг, Ворден відчайдушно намагався наздогнати Квіна, який біг попереду. Однак, як би швидко він не біг, він не міг встигнути за ним і навіть втратив його з поля зору, Квіна більше не було видно поблизу. Тим не менш, він не здавався, бо знав, що Квін потребуватиме його, коли вони знайдуть Пітера.

*Біп*

Коли він був лише на невеликій відстані від парку, куди, як він припускав, прямував Квін, його годинник засвітився і пролунав звук сповіщення. Коли він подивився на годинник, час показував 9:45. Це означало, що у них залишилося лише п'ятнадцять хвилин до комендантської години. У більшості випадків це не було б так погано, оскільки студентів просто привели б і трохи покарали.

Але для Квіна та Вордена, яких вже підозрювали у скоєнні вбивства, виглядало б вкрай підозріло, якби вони вдвох вештались вночі після комендантської години і не мали б для цього вагомої причини. Знаючи це, Ворден не мав іншого вибору, окрім як розвернутися і прямувати назад до гуртожитків. Він мусив довіритись, що Квін знайде Пітера і наздожене його вчасно.

****

Побачивши повідомлення на годиннику, Квін почав панікувати. Якщо він хотів встигнути повернутися вчасно, йому потрібно було йти зараз. У нього не було часу рятувати Пітера. Знову, коли Квін спробував рушити, його зупинив зв'язок. Він спробував вирватися, але це тягнуло його до землі.

Фекс бачив, що щось не так. "Гей, нам потрібно повернутися, вірно?" - сказав Фекс. "Той худий хлопець казав щось про те, що потрібно бути в кімнатах до десятої. Я не знаю, чому ти нападаєш на мене, але ти повинен зрозуміти, що ми на одній стороні."

Фекс подивився на Пітера і мав невелике передчуття про те, що той думає, але це було не те, що він міг підтвердити прямо зараз.

"Слухай, тобі тут не місце, як і мені, тому я нікому про тебе не розповім. Я залишу це на твій розсуд, але якщо тобі знадобиться допомога, то я раджу тобі прийти до мене."

Незабаром хмара туману заповнила повітря там, де колись стояв Фекс. Коли туман почав розсіюватися, здавалося, що Фекс зникає разом з ним.

"Він справді зник?" - запитав Квін.

"Цей туман - заклинання трансформації", - пояснила система. "Найімовірніше, він перетворився на щось, що дозволить йому набрати більше швидкості."

З цим знанням вага спала з його плечей, але була ще одна проблема, яка гнітила його розум, і про неї незабаром нагадали.

Пітер почав кричати на все горло. Здавалося, що його неодноразово б'ють ножем у живіт, і чим більше зростав його голод, тим більше зростала його сила. Тугі мотузки, які колись тримали його, почали рватися одна за одною.

"Квін, швидко, дай йому трохи своєї крові. Це буде лише тимчасово, але це повинно його заспокоїти, оскільки ти маєш над ним більший контроль", - сказала система.

Квін використав екіпіровку тіней, щоб повернути своє спорядження назад у свій вимірний простір, включно з костюмом і маскою, які він носив. Потім, кінчиком зуба, він прикусив великий палець, викликаючи кровотечу. Він підійшов ближче до Пітера, і зробивши лише кілька кроків, Пітер підняв голову і повернув її до Квіна.

Пролунав гарчачий звук, ніби попередження Квіну не наближатися. Очі Пітера знову стали червоними, і його ікла були повністю оголені.

"Ти впевнений, що він мені не зашкодить?!" - сказав Квін.

"Авжеж, у вампірів є набір правил, яких вони повинні дотримуватися, інакше їхні власні сили почнуть їм мститися. Пам'ятаєш, як ти почувався щойно, коли намагався втекти, так? Незалежно від того, як сильно ти боровся проти цього, неможливо було дати відсіч. Так само буде і з ним, якщо він спробує тобі нашкодити."

Дивлячись на Пітера, який продовжував гарчати на нього, він все ще не був впевнений, чи варто вірити системі, чи ні, але у нього не було вибору. Пітер став таким через нього, і тепер шляху назад не було.

Гарчання не вщухало, поки він йшов вперед, але, як і казала система, навіть коли Квін практично тримав голову Пітера, той навіть не намагався його вкусити. Тоді Квін підняв руку і почав вичавлювати з неї кров, дозволяючи їй капати в рот Пітеру. І як тільки кров потрапила до рота, майже миттєво, Пітер почав заспокоюватися.

"Як довго це триватиме?" - запитав Квін.

"Досить довго," - відповіла система.

Поклавши Пітера на спину та взувши свої Звірячі чоботи, він активував Ходьбу вітру. У нього більше не було часу розслаблятися, тож він біг так швидко, як тільки міг, назад до школи, не маючи наміру сповільнюватися.

****

Ворден вчасно дістався до кімнати, а Лейла давно пішла назад до своєї кімнати в гуртожитку. На столі в кухні лежав предмет, схожий на м'ясницький тесак. "Добре, Вордене, ти можеш це зробити."

"Не можу повірити, що ти заходиш так далеко!" - сказав Ратен.

"Я мушу, інакше Пітер наразить нас усіх на небезпеку."

"Тоді просто вбий його! Я навіть зроблю це за тебе, як минулого разу," - відповів Ратен.

"Але Квін не хоче цього, і Сіл нарешті починає змінюватися. Ми не можемо допустити, щоб він знову став таким, як колись," – сказав Ворден, і цього разу Ратен не знайшовся з їдкою відповіддю.

Потім Ворден поклав руку на стіл, розпроставши її, а іншою схопив м'ясницький ніж. "Ну, з Богом!" Він замахнувся, але в останню секунду зупинився за кілька сантиметрів над кінцівкою. "Я не можу це зробити. Як хтось може відрубати собі руку?"

У кімнаті почувся глухий звук, і коли Ворден підвів погляд, він побачив, що Квін прибув, несучи Пітера на спині. Вони обоє пролізли через розбите вікно.

"Схоже, я встиг вчасно," – з полегшенням сказав Квін.

Звук на їхніх годинниках знову пролунав, вказуючи, що зараз десята година. Сигнал буде надіслано в службу охорони, розкриваючи місцезнаходження всіх, хто не перебуває у своїх кімнатах в цей момент.

Проте, як тільки Пітер увійшов до кімнати, запах свіжої людської плоті вдарив йому в ніс, і він знову піддався своїй шаленій сутності. Квін швидко втримав його, використовуючи всю свою силу, але боротьба була важкою. Здавалося, що Пітер був таким же сильним, як і Квін. Єдине, що він міг зробити, це одягнути свої рукавиці, але якщо він це зробить, то знав, що як тільки він відпустить Пітера, той кинеться на Вордена.

"Зараз не час вагатися!" - сказав Ворден, але знову, коли він подивився на м'ясницький ніж і свою руку, його серце почало шалено битися.

"Арґх, ти велика кицька. Дай мені це зробити", - сказав Ратен, перехопивши контроль над ситуацією. Не вагаючись, Ратен змахнув м'ясницьким ножем по власній руці. На відміну від Вордена, він не вагався ні секунди.

Проте, кістка була товстою, і він не зміг відсікти руку чисто одним ударом. Кров продовжувала литися з рани. Ратен підняв його і продовжував рубати власну кінцівку, поки зрештою його рука повністю не відвалилася.

"Ось, тримай!" - сказав Ратен, кинувши свою руку в бік Квіна і Пітера.