Розділ 1639 — Боягуз

Корпус вампірів насправді працював позмінно. Були ті, хто жив у казармах ближче до стіни й перебував на території постійно - захищаючи це місце від будь-якої небезпеки, як-от від навали звірів, з якою вони зіткнулися раніше того дня.

Потім були ті, кому дозволялося жити в місті неподалік. Їм потрібно було лише приходити на роботу вдень. По суті, кожен член підрозділу Корпусу вампірів мав два місця проживання.

Одне тимчасове - під час перебування в казармах, а інше - у місті, постійний дім для них та їхніх сімей. Звісно, у місті були й інші люди та Вампіри, які не належали до Корпусу; вони просто жили там, як і звичайні громадяни.

На цей момент усі новобранці жили в тимчасовому помешканні в казармах. Зазвичай багато новобранців залишали службу в перші кілька місяців призову, тому підрозділ Корпусу хотів переконатися, що вони готові виконувати свої нові обов’язки, перш ніж надавати їм постійне житло в місті.

Однак Корпус вампірів ще не призначив новобранцям жодних ролей чи обов’язків; це мало відбутися наступного тижня, а поки що вони перебували під командуванням лейтенанта Мітчелла. Це означало, що зараз їм не обов’язково було залишатися в призначених кімнатах, головне - бути на місці вранці, коли прибуде Мітчелл.

Отримавши цю інформацію, Ганна вирішила вирушити в місто, де жили інші члени корпусу. Вона розіслала повідомлення з бажанням зустрітися з іншими Червоними вампірами, що працювали на базі.

Вона намагалася дізнатися інформацію та поділитися нею з іншими членами. Не всі з Червоних вампірів були свідками ранкових подій, оскільки дехто був у казармах або на іншому чергуванні, але це дозволило їм зустрітися, не викликаючи підозр.

Ганна пішла сама, тому була здивована, побачивши, що в кімнаті залишився лише один із її підлеглих, коли вона повернулася.

"Що сталося?" - запитала Ганна. - "Куди поділися Дерік та інші?"

Червоний вампір виглядав знервованим. Він очікував, що Дерік вже повернеться, а Ганна нічого не дізнається, але з якихось причин вона затрималася.

"Кажи мені!" - зажадала Ганна, тупнувши ногою в бік вампіра. Схоже, вона була готова накинутися на свого колегу, і той здригнувся.

" Я скажу. Дерік сказав, що має план, як тримати нового вампіра під контролем, і інші пішли з ним... але я був занадто наляканий, щоб іти туди. Слухай, вони досі не повернулися. Як думаєш, той вампір щось із ними зробив?"

Почувши це, Ганна відчула, як закипає від люті, і не лише через дії Деріка за її спиною, а й через те, що це могло означати для них. Як і червоний вампір перед нею, Ганна більше боялася того вампіра, якого вона сама запросила приєднатися до них, побачивши, що сталося сьогодні.

Спочатку вона була в захваті, але тепер, дізнавшись про вчинок Деріка, вона відчула розчарування, бо розуміла, що це може бути фатальною помилкою. Якщо вони зроблять один хибний крок чи приймуть неправильне рішення, вона вже бачила це: той вампір може позбутися їх миттєво.

"Ім’я Червоних вампірів... воно навіть не лякає цю особу... хто він такий?" - подумала Ганна, вже поспішаючи до іншої будівлі, де була кімната іншої групи.

---

У кімнаті щоразу, коли Джессіка дивилася на поранену Мінні, її кров закипала. Цього разу вона сама ініціювала атаку, використавши свої маленькі кинджали, щоб завдати два криваві удари по інших Вампірах.

Вона знала, що вони не були найбільшою загрозою, але становили проблему, яку потрібно було вирішити. Інстинктивно двоє Вампірів виконали Кров'яний Удар; проте Дерік знав, яка атака переможе.

Жовта енергія пробила червону ауру і влучила обом у груди. Це вдарило по їхній броні й завдало досить глибокої рани, назавжди залишивши Марк. Це була лише одна атака, але ситуація раптово змінилася.

"Цей проклятий вампір, чи є в цій групі хоч хтось нормальний?" - подумав Дерік. - "Як, чорт забирай, і чому з ними подорожує клятий Дампір?"

Дерік знав, що битва проти Дампіра для Вампірів завжди була важким випробуванням, а використання червоної аури проти них було схоже на спробу загасити воду вогнем.

"Вона зробила це знову, і в цій формі вона стала значно сильнішою", - подумала Люсія, спостерігаючи з боку, бо це було єдине, що вона могла зробити.

Коли на них напали в готельному номері, подібне вже траплялося, але Люсія вирішила зберегти це в таємниці, припускаючи, що саме тому Джессіка залишила Корпус вампірів.

Дампір у підрозділі Корпусу вампірів - це було щось нечуване. Як це взагалі можливо? Чи була Джессіка насправді Дампіром? Бо, дивлячись на неї, було щось відмінне від інших Дампірів, яких Люсія зустрічала у своєму житті.

Найпомітнішим фактом було те, що лише одне око світилося жовтим. Якщо вона справді була Дампіром, як їй вдавалося пригнічувати свої спонукання, як іншим? Вона подорожувала з Вампірами, але жодного разу не виявила агресії до них.

"Одне око, чи вона щось інше, як-от напів-Дампір чи щось таке? У будь-якому разі, весь цей бій мав привернути увагу інших, і якщо члени Корпусу побачать її в такому стані..." - Люсія почала пробиратися до дверей, щоб виграти час на випадок, якщо це станеться.

На щастя чи на біду, всі новобранці були розміщені поруч у тій самій будівлі казарменого типу. Хоча дехто чув шум бійки, вони не були впевнені, чи це звичайна справа, і навіть ті, хто хвилювався, не знали, кому повідомити чи що робити.

Тому реакція була повільнішою, ніж в інших зонах.

З новою енергією, що піднімалася в ній, рука Джессіки почала потроху загоюватися, і врешті-решт вона знову змогла користуватися обома кинджалами. Коли вона підняла їх, обидва були вкриті аурою; єдине - вони були не одного кольору. Один кинджал був покритий звичайною червоною аурою вампіра, тоді як інший - жовтою, що вказувало на ауру Дампіра.

"Геть до пекла!" - вигукнула Джессіка, кидаючись уперед.

Дерік одразу зрозумів, що в нього немає шансів, і йому потрібно ухилятися. Він відпустив Мінні, і вона впала на підлогу. Приготувавши обидві руки, Дерік оточив їх червоною аурою. Щойно він завдав першого удару, усі почули гуркіт, і кинджал Джессіки був трохи відкинутий назад.

Джессіка була дещо здивована цим, але в неї залишався інший кинджал. Коли вона атакувала знову і її кинджал зіткнувся з рукою Деріка, здавалося, що їхня сила була рівною, оскільки вони обоє завмерли в повітрі.

"Бачу, ти дуже здивована. Думала, всі Вампіри такі слабкі проти Дампірів чи що?" - сказав Дерік. - Б"оюся, ти не маєш уявлення про мою здатність, бо мої удари стають дедалі сильнішими з кожним влучанням по твоєму тілу."

Дерік готувався завдати ще одного удару, але відчув, як щось обхопило його ногу, і побачив, що в руці Джессіки немає кинджала. Коли він викинув кулак, його ногу смикнули, вибивши з рівноваги - удар пройшов повз, а кинджал Джессіки пройшов крізь його передпліччя.

Вона посилила жовту ауру, щоб пробити кинджалом загартоване кров’яне покриття, яке Дерік створив на своєму передпліччі.

"Ти не єдиний зі здібностями," - сказала Джессіка.

Бачачи, що бій під контролем, Люсія була вражена.

Тому, замість того щоб прямувати до дверей, вона зробила крок до Мінні, щоб перевірити, чи з нею все гаразд, але хтось увірвався в кімнату саме тоді, коли вона рушила.

"Що... що, чорт забирай, тут відбувається?!" - це була Ганна.

"Ганна!" - вигукнув Дерік. - "Це Дампір! Дампір проник до Червоних вампірів; допоможи мені!"