Розділ 1640 — Що ми накоїли?

Дерік діяв дуже швидко, і йому не знадобилося навіть секунди, щоб кинути іншу людину під вогонь. Він знав, що Ганна не стане на його бік і не погодиться на подібне, тому діяв самостійно.

Якби вона прийшла на мить пізніше, можливо, Ганна напала б на Деріка, щоб зупинити все це. Однак була одна річ, яка об’єднувала Червоних вампірів, і це була ненависть до Дампірів, які вбили багатьох їхніх близьких друзів, родичів та союзників.

Без сумніву, у їхніх очах Дампіри були ворогами номер один, тому, побачивши жовте сяйво в очах Джессіки, Ганна вже вирішила, на чиєму боці вона буде.

Витягнувши невеликий короткий меч, Ганна випадом спрямувала його вперед, і при цьому вилетіла червона лінія аури, схожа на Криваву кулю . Вона була не такою швидкою і не такою сильною, але використання такої навички крові через зброю не мало жодних недоліків.

"Стій!" - вигукнула Люсія, що була посеред кімнати; вона підвелася з підлоги і простягнула відкриту долоню. Вона не могла використовувати свої здібності блискавки у зброї, як зазвичай, але все ще могла застосувати невелику частину своєї сили на руках.

Попри це, атака прошила руку Люсії наскрізь. Пройшовши вздовж руки, вона навіть пробила її плече.

"Арґг!" - скрикнула Люсія від болю. - "Блокувати ці атаки без Ци набагато важче, ніж я думала, і чому здається, що відтоді, як я приєдналася до цих хлопців, я постійно отримую травми."

Хай там як, Люсія певною мірою виконала свою роботу, оскільки атака трохи сповільнилася, і саме тоді Джессіка встигла повернути свій Блейд і використати свою Жовту ауру, щоб зупинити напад. Коли червона аура влучила, сила двох атак, здавалося, зіткнулася. Атака Ганни виявилася потужнішою, ніж думала Джессіка.

"Ці двоє, вони обоє лідери загону червоних вампірів... а я ніхто. Це буде важкий бій!"

Думаючи про це, поки вона все ще намагалася зупинити атаку Ганни, це дало Деріку простір для ще одного удару. Вона захистила голову, але Дерік цілився прямо в живіт, знову викручуючи кулак.

Джессіка відчула, як її нутрощі трохи розірвалися, оскільки ця атака була сильнішою за попередню. Здавалося, слова Деріка про те, що його удари ставатимуть сильнішими з кожною атакою, були правдою.

Однак цього разу Джессіка очікувала на це, і в неї була мета. Літаючи в повітрі, вона прикріпила всі нитки, які могла, до руки Деріка і потягнула їх якомога сильніше, протидіючи інерції від удару, яка мала б відкинути її в стіну.

Але перш ніж вона встигла зробити щось ще, вона побачила, як збоку наближається Ганна, цього разу вона використовувала сам меч, вкритий червоною аурою. Коли та пішла в атаку, Джессіка підтягнула себе вперед, використовуючи нитки на Деріку, щоб уникнути удару.

"Тепер ти хочеш отримати кулаком по обличчі, чи не так!" - вигукнув Дерік, стискаючи кулак, готовий вгатити її в обличчя. З такою силою, як у нього зараз, вона була впевнена, що помре, якщо щось станеться.

Тож, коли її тіло кинуло на нього, вона метнула свій кинджал, вклавши в нього стільки жовтої аури, скільки могла. Він пронизав руку Деріка і перерізав нитки, що з'єднували її з ним, після чого вона пригнулася настільки, що змогла перекотитися по землі і проскочити повз нього.

Швидко підвівшись із землі, вона трималася за живіт, який болів, а з кутика рота навіть текла цівка крові.

"Можливо, я змогла б вивести з ладу одного з них, але навіть борючись із усіма своїми силами, я не можу здолати цих двох одночасно", - подумала Джессіка.

Бачачи все, що відбувається, Люсія також відчувала провину за те, що вже використала більшу частину своїх сил. Можливо, якби вона відновилася, вона змогла б зробити трохи більше, і водночас вона уявила, що якби інші двоє були тут, то вони б нічого не змогли вдіяти.

Люсія тримала Мінні в руках, руки останньої все ще були зламані і не відновилися, але вона була при тямі, хоча й відчувала сильний біль.

"Вибач, Мінні. Я нічого не можу вдіяти, але, можливо, ти зможеш", - подумала Люсія, підносячи руку до її рота. Рана, отримана раніше, кровоточила. Вона міцно стиснула її, вливаючи кров у рот Мінні.

Коли кров повільно почала стікати, Мінні відчула себе краще, і її руки почали трохи відновлюватися.

"Мінні, ми захистимо тебе, але зараз одній з твоїх сестер потрібна твоя допомога!" - Люсія примружилася, відчуваючи себе ніяково через те, що покладається на дитину, але це була незвичайна дитина.

Коли Мінні розплющила очі, вона подивилася на Джессіку, яка виглядала занепокоєною, і без жодної секунди вагань Мінні підняла обидві руки. Вона намагалася створити атаку кривавою гвинтівкою, яка знову так сильно пошкодила її руки.

На секунду озирнувшись назад, Ганна помітила, що відбувається. "РУХАЙТЕСЯ!" - закричала Ганна, негайно поклавши долоню на підлогу. Вона створила найтовстішу Криваву стіну , яку коли-небудь робила. Потім вона також вирішила зробити щось дивне: вона почала кілька разів бити себе власною зброєю.

За наступну секунду Ганна стала чимось на кшталт розмитої плями. Мінні випустила дві криваві гвинтівки в її напрямку. Вони без проблем розбили Криваву стіну і продовжили рух, влучивши в стіну з іншого боку і створивши велику діру.

Руки Мінні знову були повністю понівечені, і вона залишилася виснаженою, намагаючись перевести подих. Цього разу вона не знепритомніла, але скривилася від болю з кожним вдихом.

"Вони... як вони цього уникнули?" - сказала Люсія, бачачи, що обидва Червоні вампіри в порядку. Ганна відштовхнула Деріка вбік.

"Здатність ставати швидшою з кожним ударом", - зрозуміла Джессіка. - "Вона кілька разів атакувала власне тіло для прискорення. Чорт забирай, у них потужні здібності."

"Добий Дампіра. Дівчинка вже не зможе багато чого зробити!" - наказала Ганна.

Ганна не могла діяти самостійно, тому що, хоча вона не була вражена кривавою гвинтівкою, атакуючи саму себе, вона все одно була важко поранена. Виконуючи її наказ, Дерік із задоволенням рушив до Джессіки. Остання спробувала відійти, але Ганна, спрямувавши свій Блейд , випустила ще одну криваву атаку, показуючи, що її кінець буде ще гіршим, якщо вона поворухнеться.

Виконання цього маневру ідеально, щоразу випускаючи швидку криваву атаку як відволікання, дозволило удару Деріка досягти мети. Їй залишалося або отримати поранення від кривавих атак Ганни, або прийняти удар від Деріка.

Поки вона щосили намагалася уникнути кривавих атак, кулак Деріка був готовий влучити в неї. Але раптом щось сталося.

Мінні з'явилася між Джессікою та Деріком. Її руки були криваво-червоними, наче віддача від атаки зруйнувала в них усі судини; вони безсило повисли, оскільки її маленькі кістки були зламані через використання такої потужної атаки, і все ж вона стояла там із суворим виразом обличчя.

"Я не дозволю вам забрати її!" - вигукнула Мінні, і з її спини піднялася Тінь , яка миттєво рушила до кулака Деріка. Вона заблокувала атаку, зупинивши її, і перш ніж щось могло статися, удар Деріка на повну силу став марним.

Побачивши все це, Ганна роззявила рота, випустивши з рук свій меч.

"Це... маленька... д... д... дівчинка... охоронець? Але як... як це можливо?!"

Навіть Дерік зупинив свій удар, опустивши обидві руки, його рот був широко розкритий. Хоча Мінні була дуже втомленою, у неї залишалося небагато сили Тіні , і блокування цього удару забрало багато її МС-клітин. Поступово Тінь почала спадати з її тіла, але перш ніж це сталося, сталося щось дивне.

Коли Тінь торкнулася підлоги, вона утворила велике коло, немов виник калюжа тіней, і можна було побачити фігуру, що повільно піднімається з неї. Обриси фігури здавалися іншим дещо Фамільярними , і коли тіні почали зникати, вони зрозуміли, хто це.

"НІ... що ми накоїли?!" - серце Ганни впало, коли вона також впізнала цю фігуру.