Розділ 1643 — Єдиний

Повільно йдучи, Пітер бачив місто на місці, це була територія, де проживала більшість членів Корпусу вампірів та деякі люди. Причина, через яку Віхт зараз опинився там, полягала в тому, що його раптово покинули посеред нічого, наодинці.

Пітер терпляче чекав на Квіна, що було для нього нескладно після того, як він уже робив це понад тисячу років, проте зараз він був особливо роздратований на свого найкращого друга. Після того, як його витягли в це місце, вампір залишив свою Тінь, і Пітер готувався до трансформації, щоб продемонструвати новознайдені сили, якими, здавалося, цікавився Квін, проте перше, що йому сказали, було: "Інші в біді, Мінні використала свої сили Тіні..."

Це було єдине пояснення, яке він отримав, перш ніж Небесний вампір використав свій Зв'язок Тіні, щоб зникнути. Зазвичай Пітер побіг би до інших, якби вони потрапили в біду, але, враховуючи рівень сили тих, кого вони зустріли з моменту пробудження, Віхт був упевнений, що йому не потрібно втручатися.

"Чесно кажучи, я сподіваюся, що там знайдеться хтось, хто дасть цьому хлопцю добрячого ляпаса за те, що він так зі мною поводиться..."

Увійшовши в місто, Пітер швидко зрозумів, що чимало Вампірів звертають на нього увагу. Більшість із них, здавалося, були в екіпіруванні Корпусу вампірів, тоді як деякі були просто членами їхніх сімей.

"Це справді він, саме він отримав спеціальну нагороду, це можна зрозуміти за його маленьким значком на плечі."

Дивні коментарі на шляху назад здавалися йому логічними, але увага, яку він отримував, - ні. Зрештою, він міг лише припустити, що маленький значок-емблема, який він отримав, був чимось важливішим, ніж він думав.

Однак, нарешті діставшись кімнати, Пітер зустрівся з порожнім, частково зруйнованим приміщенням. Усередині не було жодної душі.

"Що тут відбувається?" - запитав Пітер вголос, сподіваючись, що хтось ще залишився і зможе відповісти на його запитання, але відповіді не було.

"Чувак, всі просто забули про мене чи що?"

За кілька хвилин до приходу Пітера генерал Ядді виглядав неймовірно щасливим від того, що знайшов Джессіку. Початковий похмурий вираз обличчя, який був у нього, коли він увійшов до кімнати, змінився на протилежний. Однак Квін швидко помітив, що сама Джессіка була не надто задоволена тим, що її впізнали. Насправді вона виглядала наляканою і обіймала одну зі своїх рук.

"Джессіко, я не можу повірити, що ми нарешті знайшли тебе після всього цього часу. Енді шукав тебе всюди. Він буде на сьомому небі від щастя, почувши, що ти в цілості й неушкоджена", - заявив Ядді, але після цих слів навіть він зрозумів, що щось не так.

"Насправді я сподівалася, що ви зможете зберегти це в таємниці від командира Енді?" - відповіла Джессіка з напівусмішкою. Здавалося, вона дуже старалася, але не могла.

Розмову слухав не лише Квін, а й Люсія. Проте людська жінка була зайнята турботою про Мінні. Вона давала їй ще більше власної крові, щоб руки маленької дівчинки загоїлися трохи швидше.

Поки вона це робила, Мінні міцно обіймала її, відвернувшись, щоб не дивитися на того, кого вона називала татом. Люсія відчула, що дівчинка злегка тремтить. Не те щоб Люсія могла її в чомусь звинувачувати. Після того, що вони всі побачили, у кожного були змішані почуття до Квіна.

"Стривайте, вони не знають, що вона Дампір?" - подумала Люсія. "Чи саме тому вони хочуть її? Може, Джессіка справді є для них важливою особою чи щось таке. Мабуть, у неї була причина тікати аж до сімей Ґрейлаш..."

"Боюся, я не можу цього зробити", - зрештою похитав головою Ядді. "Нам було наказано негайно доповісти, якщо ми знайдемо тебе. Чесно кажучи, я ніколи не знав, що ти втекла... Я маю повідомити про це і подивитися, що вони скажуть. Боюся, мені доведеться попросити тебе піти зі мною на базу. Ми не можемо знову втратити тебе з поля зору."

Почувши це, Джессіка спробувала відійти, коли до неї наблизилися члени Корпусу вампірів. Здавалося, ніби вони збираються поводитися з нею як з утікачкою. Спроба відійти не увінчалася успіхом, зрештою, вона вже витратила багато сил у бою.

"Ні... що ви збираєтеся робити з сестрою Джессікою?! Чому всі хочуть завдати їй болю?" - протестувала Мінні зі сльозами на очах.

Перш ніж охоронці встигли підійти до неї, Квін зробив крок вперед, щоб стати на їхньому шляху. Знаючи, що він зробив раніше того ж дня лише за допомогою своєї Навички Впливу, двоє одразу зупинилися.

"Дозвольте нагадати вам, що зараз вона подорожує зі мною? Як на мене, вона не хоче йти з вами, хлопці", - спокійно заявив Квін, хоча всі чітко зрозуміли, що це було попередження.

Радісне обличчя знову спохмурніло, і знову через ту саму людину.

"Скільки разів на день цей вампір збирається мене засмучувати? Я просто виконую офіційні накази... Я не можу йти проти цього хлопця, хай там що, але й дозволити Джессіці піти теж не можу". Генерал був у розпачі, не знаючи, що робити.

"Гаразд, справедливо", - зітхнув Ядді. - "У такому разі, чи можу я запросити всіх вас на базу Корпусу вампірів? Я просто складу звіт, а коли вони прибудуть, якщо ви захочете з ними поговорити, будь ласка. Якщо вас це влаштовує".

Ядді було трохи прикро, адже він так довго тренувався і бився, щоб отримати свою посаду, а тепер за один день йому довелося поводитися з кимось, кого він навіть не знав, ніби той був його начальником.

Квін подивився на Джессіку, щоб дізнатися, чи згодна вона з цією пропозицією, на що вона кілька разів кивнула. Чесно кажучи, вона була вже щаслива, що Квін зробив для неї так багато, навіть знаючи, ким вона є насправді.

Згоди було досягнуто, тож Квін зі своєю групою рушив за Ядді до бази. Він повідомив їм, що надасть житло на місці, щоб запобігти подібним інцидентам, хоча всі розуміли: це насамперед для того, щоб тримати Джессіку ближче до них.

"До речі, двоє інших Дампірів теж досі в моєму просторі Тіні", - згадав Квін, побачивши, як забирають Ганну.

******

Незабаром уся група опинилася на базі Корпусу вампірів, де їм виділили звичайну кімнату з двоярусним ліжком, на відміну від апартаментів, у яких вони зупинялися раніше, щоб відпочити вночі.

Спершу всі сиділи в тиші. У кожного були запитання до інших: про те, що зробив Квін, про його сили Тіні, про Карателів загалом. А ще було безліч запитань, що стосувалися Джессіки.

Ось переклад тексту українською мовою:

Однак, оскільки ніхто не заговорив, вони зрозуміли, що поки не будуть готові поділитися власними секретами, не варто запитувати про це інших. Вони були впевнені, що з часом обов'язково розкажуть одне одному свої таємниці. Саме тоді Квін усвідомив дещо важливе.

"Чорт забирай, Пітер! Я зовсім забув залишити йому записку чи бодай щось про те, куди ми йдемо. Як я міг про нього забути". Квін підвівся, готовий покинути кімнату, щоб повернути Пітера, але перед цим він звернувся до Мінні.

"Мінні, підеш зі мною? Нам потрібно привести сюди твого дядька Пітера. Твої сестри добре впоралися, захищаючи тебе, але тепер їм потрібно відпочити, а так я зможу краще про тебе подбати", - сказав Квін лагідним голосом.

На мить Мінні завагалася, але врешті-решт підбігла до Квіна, як зазвичай, розкриваючи обійми, щоб він узяв її на руки. Як завжди, він посадив її собі на шию. Побачивши, що вона не тримає на нього зла, у Квіна з душі наче камінь впав.

Він навіть не усвідомлював, чому відчував таку напругу через те, що дитина його недолюблювала. Хай там як, правда полягала в тому, що Квін хотів пояснити свої дії маленькій дівчинці, одночасно розшукуючи Пітера. На щастя, завдяки своїм здібностям Тіні , він міг вислизнути звідти, не перетинаючись ні з ким іншим.

Після того, як вони двоє залишили кімнату, Люсії знадобилося небагато часу, щоб заснути. Жінка була виснажена, і Джессіка зробила те саме... принаймні, вона вдала, що заснула. Як тільки вона почула легке хропіння з іншого ліжка, вона підвелася і попрямувала до дверей.

"Ти куди зібралася?" - запитала Люсія, яка лише прикидалася.

"Мені шкода", - заявила Джессіка. - "Я не думала, що до цього дійде, принаймні не так швидко. Я не хочу втягувати нікого з вас у свої особисті проблеми".

Люсія не змогла стримати сміху після цього зауваження: "У халепі через тебе? Ти зовсім забула, скільки клопотів ми вже мали, подорожуючи з ними трьома?...до того ж, ти бачила його, правда? Як ти гадаєш, які проблеми можуть виникнути, з якими б він не впорався?"

Джессіка на секунду завагалася, ніби справді обмірковувала свій вибір. Зрештою, вона стиснула кулак і зуби, прийнявши рішення.

"Ні, я знаю, що він сильний, але він ніяк не зможе витягти мене з цього. Я мушу піти зараз, поки не стало надто пізно." Сльози почали котитися по обличчю Джесіки, показуючи, що вона була щиро засмучена цим фактом. "Вибачте, мені подобалося проводити цей час з усіма вами, але боюся, єдиний, хто міг би мені зараз допомогти, - це сам Герой, Квін Тален."

З цим вона вилетіла з кімнати.