Розділ 1644 — Справжня донька

Ядді зробив саме те, що обіцяв: склав звіт для головної бази підрозділу Корпусу вампірів на Землі. Він думав, що має зробити це якомога швидше, щоб отримати відповідь щодо подальших дій.

Однак у своєму звіті він утримався від згадки про проблемного вампіра, з яким зараз подорожувала Джессіка. Він вагався, що написати, але як би він це не сформулював, Ядді відчував, що це виставить його необачним, а також може показати як непередбачуваного лідера, що не в змозі впоратися з ситуацією.

Багато членів Корпусу прагнули зайняти його посаду, переважно Генерали Корпусу вампірів на інших планетах; це було тому, що певною мірою керівництво підрозділом Корпусу вампірів на Марсі робило його другим номером у Корпусі вампірів, і якби він повідомив про Квіна, його суперники неодмінно скористалися б цією ситуацією.

"Подивимося, що вони скажуть; я не вірю, що він спробує піти проти всього підрозділу Корпусу вампірів. Хоч би яким сильним він був, виступити проти всього Корпусу - це не те, на що він здатен".

Стоячи в командному центрі підрозділу Корпусу вампірів, Ядді невдовзі отримав відповідь з головної бази на Землі. І відповідь, яку він отримав, змусила його серце битися швидше, що не було нормальною реакцією для вампіра.

"Ні... ні... він іде сюди... він іде сюди, щоб побачити її особисто. Це означає, що він зустрінеться і з тим вампіром... Що тепер станеться?"

Можна було впевнено сказати, що Ядді впав у повну паніку, бо зрозумів, що припустився помилки, перечитуючи повідомлення.

"Чекай... він не йде сюди... він уже тут!"

Тим часом Квін спокійно йшов назад тим самим шляхом, сподіваючись десь натрапити на Пітера. Він уже перевірив кімнату, де вони були раніше, і там нікого не було, тому міг лише припустити, що Пітер, можливо, залишився на тому самому місці, де він його залишив.

"Зрештою, він простояв на одному місці тисячу років, тому не дивно, що він зараз саме там, де я його залишив".

Квін відчував себе трохи дивно, йдучи містом. Нічне небо було відкрите, а кристали звіра використовувалися як джерело світла різними способами: як вуличні ліхтарі, їх носили на собі працівники або вішали біля казарм, щоб освітити всю територію.

Зазвичай майже всі лягали спати, як тільки темнішало, але Вампіри потребують менше сну, ніж люди; вони могли обходитися кілька днів без сну, не відчуваючи втоми.

Для Квіна було звично бачити таке у Вампірському поселенні, але це місце не було Вампірським поселенням.

"Та... тату..." - нарешті промовила Мінні. Це було перше слово, яке вона сказала з того часу, як вийшла з того місця. Вона зрозуміла, що Квін приховує свою зовнішність і не хоче, щоб його називали на ім'я, і, щоб не помилитися і не назвати його Нейтом, вона вирішила називати його татом.

"Чому... Чому ти зробив це з тією людиною?.. Чому ти завдав йому стільки болю? Він так кричав, йому, мабуть, було дуже боляче, так?" - нерішуче запитала Мінні.

Почувши це питання, Квін подумав, що, мабуть, настав час поговорити з Мінні. Він озирнувся і незабаром знайшов тихий провулок між двома будівлями. Звичайні люди, мабуть, не вважали б це найкращим чи найбезпечнішим місцем для розмови з дитиною, але з іншого боку, Квін не був звичайною людиною.

Поставивши її на землю, Квін подивився Мінні в очі. Потім він взяв її за руки і заспокоїв посмішкою.

"Мінні, ти злякалася, правда? Я хочу, щоб ти знала, що я ніколи не завдаду тобі болю. Ти повинна це зрозуміти".

"Ти була такою цінною для Артура, що він робив речі, про які, як він думав, навіть не замислювався".

"Знаєш, я вірю, що якби Артур піклувався про тебе і був на моєму місці раніше, він зробив би те саме. Ти пам'ятаєш, якою була війна?" - запитав Квін.

Мінні кивнула головою. Вона не брала великої участі у війні, але пам'ятала, коли Далкі вперше прийшли атакувати всіх і забрали її.

"Ти пам'ятаєш, що ти відчувала тоді, коли вони завдавали болю всім? Коли вони забрали тебе, ти пам'ятаєш, що відчувала твоя мама?"

"Сьогодні я відчув те саме, що відчувала твоя мама, коли ті Далкі забрали тебе в неї. Я ніколи не хочу, щоб хтось завдав тобі болю. І не тільки тобі; я не хочу, щоб хтось із нашої сім'ї постраждав".

"Я мав переконатися, що не тільки він, а й ніхто з тих, хто був у тій кімнаті, більше не намагатиметься зробити щось подібне".

"Мені не сподобалося це робити, Мінні; власне, саме тому я це зробив. Якщо я покажу приклад на одному, то мені не доведеться робити це знову".

Пояснення Квіна було трохи сумбурним. Звісно, у той момент його поглинув гнів, і, можливо, навички Пожирача тіні було б достатньо, щоб впоратися з тією людиною, але це було почуття, яке він сам не міг пояснити.

Він просто відчував трохи більше захисту до Мінні порівняно з іншими.

"Добре... Думаю, я розумію. Мама дуже хвилювалася, коли я майже отримувала травми, тому я розумію твою реакцію. Я знаю, що тато піклується про мене так само, як я піклуюся про всіх інших. Але тату, а як щодо мами? Коли ми підемо її шукати?" - запитала Мінні.

Це було питання, якого Квін боявся, але він подумав, що зараз найкращий час сказати їй правду. Він поклав обидві руки їй на плечі і приготувався розповісти правду.

"Мінні, ти повинна зрозуміти. Я дуже піклуюся про тебе і обіцяю дати тобі будь-яке життя, яке ти захочеш, але розумієш, коли ти була в тій Тіні з Санні... у зовнішньому світі минула тисяча років. Знаєш, твоя мама була людиною... тому малоймовірно, що вона... вона... досі жива, але я обіцяю, що пошукаю її і дізнаюся, що з нею сталося", - швидко додав Квін.

Він очікував, що Мінні почне гірко плакати, але натомість вона лише схилила голову і посміхнулася, проте це не була посмішка щастя. Квін побачив посмішку, під якою ховалися біль і смуток.

"Дякую, що піклуєшся про мене... Квін". Мінні помітила, що поруч нікого немає.

Квін кашлянув і на секунду відвернувся. Помітний відтінок збентеження з'явився на його обличчі під тінню місячного світла.

"Ти... ти можеш продовжувати називати мене татом, якщо хочеш... Тобто, тільки якщо ти цього хочеш".

"Звісно, дякую, тату", - сказала Мінні, зробивши крок вперед і міцно обійнявши Квіна.

"Не хвилюйся, Мінні, якщо ми не знайдемо твою маму, я подбаю про тебе!" - пообіцяв собі Квін.

Вони вдвох незабаром продовжили пошуки Пітера містом, або дядька Пітера, як називала його Мінні. Першим місцем, звісно, була точка, де Квін залишив Пітера раніше, але, на його подив, коли вони дісталися туди, там нікого не було.

Квін нахмурився і оглянув місцевість. Не було жодних ознак бійки чи чогось іншого, це його заспокоїло. Він хвилювався, що Пітер може привернути зайву увагу, а враховуючи його звичайну поведінку, цілком можливо, що він міг встряти в бійку будь з ким.

"Куди він міг піти?"

Оскільки не було жодних ознак чогось незвичайного, було зрозуміло, що Пітер пішов звідти сам.

"Схоже, доведеться обшукати все місто", - зітхнув Квін і продовжив пошуки.

Мінні помітила зміну настрою і не могла не запитати: "Тату, що сталося? Дядько Пітер у порядку?"

Квін запевнив її: "Так, з ним усе буде добре. Є лише дуже мала кількість людей, які можуть завдати йому шкоди".

Сказавши це, він прискорив крок і почав оглядати місто.

І якраз тоді, коли Квін уже почав думати інакше, він раптом почув радісні вигуки з одного з закладів харчування.

"Схоже, люди розважаються. Може, дядько Пітер зайшов туди?" - Мінні теж почула шум завдяки своєму гострому слуху.

"Ну, гадаю, немає шкоди в тому, щоб подивитися, що відбувається. Хоча, коли я думаю про Пітера, слово "розваги" не зовсім спадає на думку", - подумав Квін.

У будь-якому разі, Квін увійшов у великий заклад. Це був бар, один із найбільших у місті. Там було чимало барів, бо з якоїсь причини смак алкоголю відчувався майже однаково, незалежно від того, людина ти чи вампір.

У барі було багато столів, де можна було сидіти, замовляючи напої та граючи в ігри. Однак Квін помітив, що всі зосереджені на одному: боксерському рингу.

А на боксерському рингу був Пітер.

"Що, в біса, він там робить?" - посміхнувся Квін.

Саме тоді по всьому бару пролунали гучні слова.

"Усі! Поаплодуйте нашому переможцю, ЗомбіПі! Чи є хтось, хто хотів би вийти наступним проти нашого учасника?"