Розділ 1652 — Кровні брати назавжди!

Усередині Квіна виникло дивне відчуття. Попри те, що йому сказали, ніби минуло понад тисячу років з моменту його битви з Ґремом, і навіть попри те, що він побачив багато змін, у цій інформації завжди було щось сюрреалістичне.

Можливо, це було через те, що загалом речі, здавалося, не змінилися надто кардинально, технології не просунулися настільки, щоб він їх не впізнав, або через те, що Пітер був поруч із ним у той момент, коли він прокинувся...

Як би там не було, тільки тепер, стоячи тут, коли йому сказали, що одного з його найкращих друзів потрібно розбудити з його Вічного сну , він по-справжньому почав осягати значення того, що минуло тисячоліття.

"Я був трохи занадто сповнений надій... га", - подумав про себе Квін. "Тільки тому, що я нещодавно бачив Вікі і мені сказали, що Лоґан досі живий, це не означає, що всі вони будуть такими ж... Я був дурнем..."

Фекс був неймовірно молодим вампіром на той час, і хоча тривалість життя вампіра була набагато довшою за людську, рідко хто з них жив так довго. Мабуть, лише Першородний міг би протриматися так довго без Вічного сну .

"Ви здаєтеся трохи засмученим", - зауважив Енді, його голос трохи відлунював у кімнаті.

"Так багато сталося, поки мене не було..." - повільно визнав Квін. "Це трохи важко все осягнути". Фекс був найближчою людиною до справжнього брата, яка будь-коли була у вампіра, і він не був зовсім впевнений, чи готовий бачити його старим чоловіком.

"Тут лише ваш батько? А як щодо вашої матері, і де решта Фракції Проклятих ?" Почувши ці слова, на обличчі Енді з'явилася легка посмішка.

"А, так, Фракція Проклятих . Коли я був маленькою дитиною, батьки часто розповідали мені історії про неї... хоча я припускаю, що це було так і в мої останні роки. У наші дні я, можливо, один із небагатьох, хто досі пам'ятає їх".

"Як я вже казав раніше, стосунки між Вампірами та іншими покращилися після поразки Далкі. Коли велика загроза, що нависла над усіма, зникла, окремі фракції були не дуже потрібні".

"Ті, хто був у Фракції Проклятих , почали жити власним життям, займаючись своїми справами".

"За словами моїх батьків, кінець Фракції Проклятих був хорошою річчю в певному сенсі. Зазвичай, коли група створюється і лідер зникає, їх замінюють. Однак, оскільки їхній лідер пожертвував собою, щоб врятувати всіх, ніхто не вважав правильним, щоб хтось інший взяв управління на себе".

"Як той, хто зібрав усіх їх разом, вони вважали всі вчинки, зроблені Фракцією Проклятих , чимось, що насправді зробив Герой Квін Тален. Тож потрібна людина все одно отримувала всю належну їй заслугу, тож навіщо їм було скаржитися".

Квін не міг повірити в те, як йому вдалося справді зібрати таку групу безкорисливих людей. Слухаючи розповідь Енді, величезний тягар упав з його плечей. Він хвилювався, що Фракцію Проклятих могли переслідувати або знищити.

Цей результат був найкращим. Принаймні іншим, можливо, вдалося прожити щасливе життя.

"Мої батько і мати народили мене досить пізно, хоча я вже досить старий".

"У свої останні роки вони хотіли відчути справжнє життя, тому після того, як я виріс і став на ноги, вони обоє планували разом зануритися в глибокий сон".

"Оскільки моя мати була типом нежиті, схожою на мене, наші життя близькі до безсмертя, поки ми харчуємося, але моя мати хотіла піти разом зі своїм чоловіком. Ось як сильно вони кохали одне одного".

Саме тоді погляд в очах Енді трохи змінився, і він стиснув кулак, промовляючи другу частину, відвернувшись від інших, щоб вони більше не могли бачити його обличчя.

"Однак, перш ніж вони змогли це зробити, мою матір було вбито під час нападу Дампірів. Відтоді мій батько проводив свій час у надії одного дня помститися її вбивці... На жаль, йому це ніколи не вдавалося".

"Протягом десятиліть я спостерігав, як він ставав слабшим і старшим, аж до того моменту, коли він вийшов на пенсію, змусивши мене перейняти справу. Довгий час він відмовлявся йти у Вічний сон ... поки у нього не залишилося іншого вибору".

Підійшовши до кінця кімнати, Енді дістав ніж.

"Перш ніж я нарешті поклав його спати, він попросив мене про кілька послуг: вистежити того, хто вбив мою матір, і побачити Героя Квіна Талена".

"Він був переконаний, що одного дня він повернеться, і в такому разі я мав привести його".

"Життя мого батька тримається на волосині. Я навіть не впевнений, чи має він енергію, щоб увійти в ще один Вічний сон після пробудження, якби він довго залишався зовні, тому, коли я кажу вам, що дуже ризикую, роблячи це, я не жартую. Якби був інший спосіб, я б віддав перевагу йому, проте як його син, я хочу поважати бажання мого батька".

"Я щиро сподіваюся, що ви той, за кого себе видаєте. Якщо ні..."

Енді залишив погрозу висіти в повітрі, і перш ніж Квін встиг щось сказати, Командир зробив поріз на своїй руці, і кров почала капати на підлогу. Небесний вампір бачив це раніше, коли кров повільно почала наповнювати спеціально зроблений циферблат на землі, стаючи злегка червоною.

Пролунав звук, коли верхня частина почала підніматися над землею, і маленькі кишені повітря виходили з дивного механізму. Капсулоподібні камери, які використовувалися для утримання Вампірів у Вічному сні , були перед ними. Вампіра, який мав вийти, можна було розбудити лише тією ж кровною лінією, і хоча Енді не був вампіром, у його вампірських венах все ще текла кров Фекса.

Камера почала повертатися навколо своїх передніх дверей, і повільно можна було побачити постать, що стояла прямо, тримаючи руки на грудях. Інші лейтенанти в кімнаті стояли збоку, як і генерал Ядді. Почувши, як Командир Енді зробив усе це відповідно до бажання свого батька, вони відчули, що не мають права прямо стояти перед цією людиною.

Усі вони відійшли вбік кімнати. Побачивши це, Люсія та Мінні наслідували їхній приклад. Пітер також збирався відійти, поки Квін не схопив його за плече.

"Ні, ти залишайся. Ти теж був другом Фекса, ми всі були", - пробурмотів Квін, не відводячи очей від вампіра, який піднявся.

Віхт помітив, як його друг міцно стиснув його.

Хоча Пітер не відчував справжнього болю, він все одно міг відчути тиск. Він розумів, чому Квін був таким емоційним.

Той, хто був перед ними, був Фекс... хоча він був не тим, кого вони пам'ятали.

Більше не молодий і блискучий, його обличчя тепер було вкрите зморшками. Волосся Фекса стало повністю білим, майже нагадуючи волосся його сестри. Його тіло здавалося меншим, ніж тоді, і воно виглядало набагато кволішим, оскільки його м'язи вже давно почали згасати.

Проте одне залишилося незмінним. Його волосся було все ще зачесане назад, як обоє їх пам'ятали.

Нарешті, вампір у камері відкрив очі, виявляючи слабке червоне світіння. Перед собою першим він побачив Енді. "Батьку, пройшло багато часу", - привітав його Енді і негайно підійшов до нього, пропонуючи йому свою руку як опору.

"Гей, ти подивишся на це?" - промовив Фекс старим і мудрим голосом, торкаючись масивних рук свого сина. "Ти майже такий же м'язистий, як я був тоді, хоча ти лише наполовину такий же гарний". Енді приєднався до нього у сухому сміху.

"Тепер скажи мені, чому ти розбудив цього старого? Ти приніс хороші новини? Ти нарешті встиг убити того... того, хто...!" Хоча Фекс не закінчив свої слова, його слабкі очі засяяли яскравіше, коли він подумав про вбивцю своєї дружини.

"Ні, я розбудив тебе через обіцянку, яку я тобі дав", - виправив Енді, відходячи вбік, більше не блокуючи погляд батька. Обидва Вампіри дивилися один на одного деякий час, жоден не міг знайти правильних слів. Усі в кімнаті нервували і гадали, що станеться далі.

Сльоза котилася по щоках Квіна, коли він відкрив рот, щоб порушити тишу.

"Мені шко..."

"НАВІТЬ НЕ СМІЙ ЦЬОГО КАЗАТИ!!!" - крикнув Фекс так голосно, як міг, його слова відлунювали по кімнаті з енергією, яка, здавалося, не пасувала до його вигляду. "Ні... не ти... ти ніколи, НІКОЛИ не повинен казати ці слова! Якщо одна людина коли-небудь заслужила право ніколи не казати ці слова нікому, то це ти!"

"Принаймні ти ніколи не повинен казати їх мені... Я не знаю, скільки часу минуло, але дозволь мені сказати першому". Фекс проковтнув свої емоції і прочистив горло. Потім він жестом показав Енді відпустити його, щоб він міг стояти самостійно.

"Я сумував за тобою, Брате!" - посміхнувся Фекс.