Розділ 1683 — Як тебе звати?

Люсія бачила, наскільки сильно Селестіальна сила вплинула на Пітера. У нього була легендарна сила ще до того, як вона його зустріла, можливо, більша, ніж у будь-кого з найсильніших людей світу, але з Селестіальною силою він став ніби нестримним.

Лише тому, що вона бачила його поруч із Квіном, людиною, яка перевершувала його, Пітер часом не здавався таким вражаючим.

Так чи інакше, ця дивна сила, яку могла використовувати ця група, мітка Квіна, надана їм, була причиною такого підсилення, і Мінні це довела. Бій - це одне, але її турбувала не її сила. А те, що вона не здригнулася, вбиваючи людину перед собою.

У будь-якому разі, Люсія не дозволить Мінні битися наодинці, і вона продовжувала бігти вперед, щоб перевірити, чи з нею все гаразд. Трохи попереду неї мчала Ганна.

"Чорт забирай, навіть із Ци я недостатньо швидка, щоб допомогти тим, хто мені дорогий... Я могла б використати блискавичні кроки, щоб наздогнати їх, якби мала свої сили блискавки."

Тим часом Мінні робила щось дивне. Побачивши мертве тіло перед собою, вона попрямувала прямо до нього і випила кров зі своєї мертвої жертви. Звісно, побачивши це та її силу, і Лок, і Куб кинулися прямо до неї.

"Вниз!" - вигукнув Лок, використовуючи свою здібність, і Мінні миттєво змусили впасти на землю. Вона намагалася підвестися на руках, але її сили було недостатньо. Її шия все ще світилася червоним, і голова повільно тремтіла, коли вона намагалася її підняти.

Куб розтрощив одне з кілець на пальцях, і воно, здавалося, злегка роздуло його м'язи.

"Ти продовжуєш використовувати на ній свою кляту гравітацію, а я буду гатити її, поки вона не здохне!" - закричав Куб, біжучи вперед.

Дивлячись зі сторони, можливо, хтось міг би подумати: як можна напасти на таку маленьку дівчинку? Однак, якби хтось побачив вирази облич Лока і Куба, це був би чистий страх. Вони боялися маленької вампірки і боролися за своє життя.

Побачивши Мінні в такому стані, Люсія, яка збиралася допомогти їй, зрозуміла, що потрапила в халепу. Зібравши всю силу, яку могла, Люсія влила Ци у зброю і кинула Блейд так сильно, як тільки могла.

У Куба не було іншого вибору, окрім як виставити кулак назустріч спису. Вони зіткнулися, і спис залишився завислим у повітрі.

"Я зроблю решту!" - заявила Ганна, витягуючи обидва свої маленькі кинджали і встромляючи їх у землю.

"Ніхто з вас не знає, через що я там пройшла... скільки я билася з тим клятим Драконом!"

Червона аура наповнила Клинок, і, тягнучись за ним, вона штовхнула своє тіло, наче з рогатки. Миттєво вона врізалася в тіло Куба, відкинувши його назад і збивши з ніг. Однак при ударі почувся брязкіт.

Коли Куб опинився на землі, він виглядав цілком нормально. Це тому, що кинджали не змогли пробити його нагрудник. Кинджали здавалися злегка замороженими, лише кінчиками торкаючись його.

"Ви справді думаєте, що Закуті просто нікчемні і покладаються лише на свої сили!" - заявив Куб, активуючи одне зі своїх інших кілець, і тепер воно випустило вогняний кулак у бік Ганни.

Лід навколо кинджалів поширився на її руки. Вона намагалася витягнути їх.

"У нього потужні предмети звіра... але я можу це витримати", - подумала Ганна, готуючись до того, що наближалося.

Як би там не було, здавалося, їй не доведеться діяти, бо великий потік води вдарив прямо в кулак Куба. Потім наступної секунди металевий кулак влучив йому в обличчя.

Після цього його тіло потягли до себе, і дивний чоловік ще раз вдарив його об землю, поки той не зміг більше рухатися.

Дивлячись на те, ким була ця людина, Ганна не була до кінця впевнена.

Незабаром літній джентльмен, який щойно врятував Ганну, підійшов до Мінні, яка була на землі. На подив Ганни, вона стояла. Старий став на коліна, дивлячись на її обличчя.

"Тобі не варто хвилюватися", - сказав Ворден із милою посмішкою.

"Можеш розслабитися, всі твої друзі в безпеці". Він вказав за її спину. Мінні повернула голову і побачила, що з Люсією все гаразд.

Побачивши, що вона ціла і неушкоджена, і біжить до неї, Мінні почала підходити. Червона енергія всередині неї почала згасати. Вона знову знепритомніла, впавши на підлогу, і безпечно приземлилася в руки Люсії.

"Ти... Ти впорався з Локом... і ти використав усі ці сили. Ти Блейд, чи не так? Дуже дякую, що врятував нас", - одразу сказала Люсія.

"Будь обережна", - сказала Ганна. "Ми не знаємо, на чиєму він боці".

"Я Ворден, і я друг того іншого, хто досі б'ється", - відповів Ворден, дивлячись у далечінь.

*** *** ***

Пітер і Клікер все ще були в розпалі битви, і здавалося, що щось відбувається. Вперше за довгий час Пітер важко дихав. Це був дивний вираз обличчя, але він почав втомлюватися.

"Це через Енергію Селестіалів? Чи я вже давно її використовую? Мабуть, це так, якщо тільки не тому, що я так довго стояв і втратив витривалість, але це не має сенсу", - подумав Пітер.

У той же час його супротивник виглядав не краще. Хоча його втома була пов'язана з тиском, з яким він зіткнувся. Кілька разів здавалося, що його супротивник підібрався ближче.

"Він стає швидшим... але я не можу відійти далі від Фіззл. Схоже, у неї теж проблеми. Якщо я вийду з її зони, я більше не зможу вільно використовувати свою здібність, як робив це раніше".

"Чекай!" - сказав Клікер, вигукуючи з однією рукою, спрямованою на Пітера, а іншою, готовою клацнути пальцями.

"Ти знаєш, що я можу просто клацнути і зникнути від тебе, коли захочу, але я більше не хочу тікати".

"Ти вже вбив незліченну кількість членів Закуті... і я втомлююся. Перш ніж ти вб'єш мене, будь ласка, скажи мені своє ім'я".

З якоїсь причини Пітер був схильний послухати. По-перше, він переводив подих, але намагався щосили, щоб супротивник цього не помітив. Потім був той факт, що те саме не спрацювало. Якщо цей чоловік все одно хоче здатися, нехай буде так.

"Я не можу тебе вбити", - нарешті відповів Пітер. "Я... нам потрібна Джессіка".

Настала пауза, перш ніж Клікер нарешті відповів: "Добре... я віддам тобі Джессіку, але натомість, будь ласка, виконай моє прохання... як тебе звати?"

Не бачачи шкоди в проханні, Пітер був готовий відповісти.

"Пітер Ч-"

"Нііі!" - почувся гучний вигук позаду. "Не кажи йому своє ім'я. Саме так працює його сила. Якщо він знає ім'я об'єкта чи людини, він може телепортувати його, як забажає".

Пітер не обернувся, щоб подивитися назад, але відчув, що щось не так, і тепер знав відповідь. Нарешті це стало зрозуміло: чому Клікер не телепортував нікого з них, хоча міг телепортувати Квіна.

У той момент шокована реакція на його обличчі була усвідомленням, коли він телепортував Квіна, що це справді був великий герой. Це справді був Квін Тален.

Той факт, що Пітера ледь не ошукали, змусив його тремтіти від гніву. Більше Селестіальної сили було залучено, і вона спрямовувалася в одне місце - великий хвіст.

Він почав пульсувати силою, ніби це була реакція на його гнів. Здавалося, що хвіст живе власним життям.

Знову відштовхнувшись, Пітер побіг до Клікера. Він знав, що станеться те саме, і знав, що він далеко, але в гніві він атакував верхньою частиною голови, одночасно весь хвіст засвітився червоним, і з нього випустилася лінія червоної аури.

Це було схоже на атаку кров'ю, але атака кров'ю була неможливою для Вайтів. У будь-якому разі, вона була дієвою лише на секунду, оскільки незабаром зникла, ніби її ніколи не було.

Клікер стояв на іншому кінці, все ще з пальцем, готовим клацнути, але з якоїсь причини не клацнув. Повільно тіло Клікера почало розпадатися на дві частини, обидві з яких впали на підлогу.

"Я думав, ти не збирався його вбивати?" - пролунав голос позаду.

"Я знаю!" - Пітер обернувся, дивлячись на людину. "А ти ще хто такий, чорт забирай?"

"Це я... Ворден... Я справді... справді сумував за тобою... Пітере".