Розділ 1684 — Моя енергія

"Ворден?" запитав Пітер, коли його трансформація завершилася. Цього разу, коли Енергія Селестіалів покинула його тіло, Пітер відчув, що повернувся до звичайного стану, і, на відміну від того, що було кілька хвилин тому, він не почувався втомленим.

Це здавалося плюсом, адже хоча перебування в режимі Селестіала могло виснажити його, це не впливало на його звичайну форму, яка все ще була досить сильною.

Підійшовши до людини перед собою, Пітер на мить оглянув його з ніг до голови, перш ніж раптово завдав удару правою рукою, цілячись прямо в голову Вордена. Хоча останній спробував зробити свою шкіру твердою, він трохи запізнився. Його відкинуло на відстань, і він кілька разів ударився об землю.

"Чому ти це зробив?!" вигукнула Люсія. "Ця людина врятувала нас! Він сказав, що знає, хто ти."

Дивлячись на свій кулак і чоловіка, що тепер лежав на підлозі вдалині, Пітер замислився, чи не діяв він занадто поспішно. Однак раптове почуте ім'я його колись дорогого друга збентежило його, особливо коли він побачив зовсім незнайоме обличчя.

"Чи може Ворден справді бути живим?" подумав Пітер. "Ну, якщо Лоґан вижив, то хто скаже, що інші не могли зробити те саме, особливо з огляду на те, як далеко, здається, просунулася Ци. Якщо подумати, востаннє я бачив його в тілі гуманоїдного звіра, тож не дивно, що я не зміг його впізнати."

Саме тоді він побачив, як чоловік підводиться, потираючи бік обличчя.

"Ой, гадаю, я заслужив це за те, що не прийшов перевірити, як ви там. У минулому все було б інакше. Я досі пам'ятаю, як ти штовхнув Квіна через той портал, бо так боявся, що інші завдадуть тобі болю, а подивись на себе зараз."

"Отже, ти справді Ворден." Голос Пітера трохи піднявся, але це було лише ледь помітне пожвавлення. Зрештою, Віхту все ще бракувало здатності повноцінно виявляти емоції, окрім гніву та роздратування. Проте, почувши ці слова, він переконався, що цей незнайомець мусить бути його другом. Той спогад був чимось, про що мали знати лише він, Квін і Ворден.

"Пітере, є так багато про що поговорити, але боюся, зараз не місце і не час для цього," сказав Ворден, обходячи інших. "Однак я мушу запитати, чому Квін так сильно переймається цією дівчиною, що готовий зірвати весілля."

Пітер чесно не знав, як відповісти на це сам, не починаючи з самого початку, тому просто сказав те, що вони обоє могли легко зрозуміти:

"Вона - друг."

"Тоді, гадаю, нам справді потрібно спробувати знайти Джессіку. Зі смертю Клікера у нас немає легкого способу дістатися до неї."

"Будемо сподіватися, що хтось із тих Закутих живий і хтось із них знає її місцезнаходження... як і місцезнаходження Квіна," припустив Ворден.

Однак перед цим вони подивилися вдалину, бо здавалося, що там усе ще триває битва, і вони думали, чи варто надати невелику допомогу.

*** *** ***

Фіззл відчула, що інші загинули. Зв'язок, який вона відчувала з ними завдяки своїй силі, обірвався.

Єдиним втішним моментом було те, що їй більше не потрібно було зосереджуватися на спробах повернутися туди, де були інші, але це також означало, що її не можна було телепортувати з цього місця в будь-який момент.

І, на жаль, вона потрапила в досить скрутне становище.

"Я бачу, що твоє ставлення змінилося..." заявив Мітчелл.

Він продовжував прив'язувати нитки до стрижнів, які приніс із собою. Вампір повільно зав'язував нитку на підлозі, поки вона не звертала уваги, створюючи ідеальну пастку для жінки.

Одним сильним ривком за нитку його конструкція піднялася, ставши своєрідною суцільною стіною у формі шестикутника. Він був з одного боку, а вона - з іншого.

"Я згоден, що ти швидка, але якщо спробуєш пробігти крізь це, я подбаю про те, щоб ти ніколи більше не використовувала ці ноги."

Вампір ще не використав жодної зі своїх атак Кривава гвинтівка , добре знаючи, що не варто їх використовувати, якщо він не може гарантувати влучання. Тепер, обмеживши простір, у якому вона могла бігати, Мітчелл почав наводити руку на неї.

Коли він переконався, що має чітку ціль, його рука почала світитися червоним, і з його долоні вирвався Кривавий постріл .

Кривава гвинтівка була не просто потужнішою за Криваву кулю , вона була ще й швидшою. Саме на це розраховував Мітчелл, але навіть у такому обмеженому просторі здавалося, що черевики Фіззл засвітилися, і вона уникнула й цього.

Вона злегка побігла праворуч і бігла до Мітчелла, до сторони його тепер травмованої руки.

"Мені більше не потрібно використовувати свої сили, щоб допомагати іншим, а це означає, що я можу просто зосередитися на тому, щоб позбутися тебе!"

Підстрибнувши з землі, вона завдала блискавичного удару ногою, влучивши Мітчеллу прямо в обличчя.

Він відкинув голову в бік удару, намагаючись зменшити силу, але черевики Демонічного рівня вчепилися в пов'язку Мітчелла, зірвавши її й оголивши його пошрамоване око. Схоже, там ніколи й не було ока, лише западина зі шкіри.

На жаль, це був не єдиний удар, спрямований на Мітчелла. Ноги жінки-Закутої рухалися з великою швидкістю, і наступна серія ударів була спрямована в його живіт та обличчя. Це була швидкість, за якою навіть такий вампір, як він, не міг встигнути.

Самі атаки були не надто сильними, але цього було достатньо, щоб пошкодити його тіло, оскільки він відчув, як усередині ламаються кістки. У відчаї Мітчелл зібрав енергію для ще одного пострілу з Кривавої гвинтівки і випустив його в бік Фіззл, але, як і очікувалося, він не влучив.

"Тепер обидві твої руки практично марні," заявила Фіззл, продовжуючи бити чоловіка ногами.

"Що ти збираєшся робити далі, стріляти ногами?"

Хоча це був варіант, у Мітчелла з'явилася краща ідея.

"Якщо я не можу прицілитися і влучити в неї, тоді мені доведеться створити атаку, достатньо велику, щоб вразити її."

Згадуючи тренування, його тіло почало трансформуватися. Саме тоді Фіззл відчула дивну енергію. Ця енергія була чимось схожа на ту, яку вона відчувала всередині себе. Здавалося, ніби її груди тремтять від цієї енергії.

Коли вона подивилася на Мітчелла, рани на його тілі загоювалися, і, крім того, щось формувалося навколо його ока - і це було не його здорове око, а те, якого не було.

Навколо відсутнього ока утворювалися насипи чогось схожого на лавову породу, створюючи власне око. Всередині воно почало світитися червоним.

Потім, водночас, почала змінюватися і його права рука. Дивна розплавлена субстанція розтягнулася від його ока по всій руці.

Більше не було видно ні руки, ні пальців, оскільки вона перетворилася на довгу вузьку гармату.

"Я допоможу Квіну... і позбудуся тебе!" заявив Мітчелл, спрямовуючи зброю прямо на неї. Йому знадобилася б лише мить, щоб покінчити з нею, але саме в той момент, коли він збирався натиснути на гачок, велика темна постать з гуркотом упала між ними.

Це виглядало так, ніби між ними стався вибух. Мітчелл закрив обличчя про всяк випадок, а в той самий час інші учасники битви підійшли якраз вчасно, щоб побачити, що саме впало.

Невдовзі вони побачили великий чорний хвіст і крила, що вирвалися з-під землі, а там стояв хтось схожий на Далкі.

"Не атакуйте його," крикнула Ганна збоку.

"Це Дракон... він на нашому боці." Залишившись позаду, вона бачила дещо з того, на що був здатний цей Дракон.

Вони незабаром зрозуміли, що Рей був не зовсім собою: він був вкритий темною кров'ю, деякі його лусочки були пошкоджені, а великий слід від подряпини Марка пролягав через його груди, крізь тверду чорну луску. Проте Рей не виглядав слабким, він виглядав дуже сильним.

"Вам, хлопці, краще забиратися звідси. Я б евакуював увесь цей острів, бо коли я закінчу... від нього нічого не залишиться."

попередив Рей. Це оголошення було занадто раптовим, щоб інші зрозуміли, що насправді відбувається.

Подивившись праворуч, Рей побачив ту саму людину, на яку він звертав особливу увагу.

"Ти... сила, яку ти маєш усередині, колись належала моєму другові... боюся, мені доведеться позичити її," заявив Рей.

Перш ніж Фіззл встигла побігти, вона вже відчула гуманоїдну руку Дракона у себе в грудях, і він повільно витягував з них білу енергію.