Розділ 1691 — Ударна хвиля

Усі відчували, як величезна кількість енергії бомбардує стіну, створену Джейком. Вона була настільки потужною, що вони відчували навіть жар, що виходив від атаки. Найстрашнішим було те, наскільки далеко стався вибух, а це означало, що це була лише перша хвиля атаки; справжній удар ще не дістався до них.

"Гей, хлопці, не думаю, що вона довго протримається... нам потрібен план Б!" - процідив крізь зуби Джейк, ледве стримуючи натиск енергії.

На металі, що прогинався всередину, з'явилися тріщини. Зрозумівши, що стіна довго не встоїть, репортери та члени Закуті побігли назад до головної будівлі. Доковий відсік, де стояли всі їхні кораблі, був з іншого боку, але вони не вірили, що встигнуть туди дістатися.

Побачивши, що Джейк ледве тримається, Вікі прибрала бруд, який підтримував стіну, для допомоги. Потім вона сформувала в руках два кинджали й встромила їх у підлогу, і незабаром усіх присутніх накрило куполом із бруду, схожим на іглу.

Щойно огляд Джейка було заблоковано, стіна розсипалася. Наступної миті хвиля енергії вдарила по бруду, і всі всередині знову відчули, як здригнулася земля. Нарешті вони почули звук важких предметів, що падають, і згодом усе вщухло.

Час минув.

"З усіма все гаразд?" - запитала Вікі, помітивши кількох людей, яких вона не планувала рятувати, хоча вони були тут. Лідер Брі та її звір забігли у велику брудну кулю. Навіть Флора якимось чином пробралася всередину, на превелике розчарування Вікі.

Решта були союзниками, яких Вікі намагалася захистити, і, на подив, Ей-Джей також опинився там; він заскочив у коло в останній момент.

Як би там не було, Вікі не могла скаржитися на те, хто скористався її щитом, і вирішила розвіяти брудну стіну, відкриваючи краєвид на руйнування, спричинені цією хвилею енергії. Перед ними земля здавалася випаленою. Вона змінилася з сухого ґрунту на обвуглену чорну поверхню.

Коли вони озирнулися, то побачили, що весь заклад Закуті, який колись височів, тепер майже зник. Будівля обвалилася, і вона зовсім не була схожа на місце для весілля, навіть криваво-червоні троянди перетворилися на попіл.

Незабаром вони також помітили кількох тих, хто, здавалося, пережив атаку, виходячи з уламків будівлі. Більшість із них використовували свої сили, щоб захистити свої життя, але не всім пощастило вижити.

Дехто намагався лікувати інших, але на їхніх обличчях був страх, бо всі чули й відчували постійні вібрації, що лунали в повітрі, і один за одним здалеку доносилися гучні вибухи.

Більше не було ударної хвилі, схожої на попередню, але тепер усіх лякало, що незабаром може статися ще одна.

"Що це було? Ви повинні пояснити!" - запитав Фізвелл.

Ворден подивився вдалину, звідки йшли енергетичні вібрації.

"Думаю, це було те попередження, про яке він говорив. Тепер у нас обмаль часу".

Вимовивши ці слова, Ворден уже бачив людей, які прямували прямо туди, де стояли кораблі. Їм потрібно було негайно залишитися це місце, але здавалося, що один із космічних кораблів вийшов з ладу, пошкоджений ударною хвилею.

"Усі, повертайтеся і забирайтеся звідси!" - наказав Ворден. "Томмі, Вей, ви підете зі мною до корабля Блейд. Ми повинні будь-що зупинити тих, хто захоче взяти цей корабель".

"Що ви маєте на увазі?" - запитав Джейк. "Хіба ви теж не збираєтеся їхати? То чому ви захищаєте корабель?"

Коли ці слова злетіли з його вуст, Джейк зрозумів, що все, що робив його дядько, мало причину, і вона мала бути вагомою, щоб зайти так далеко заради когось.

"Ми залишимося тут до останньої можливої секунди. Не хвилюйтеся про нас. Ми ніколи не були сильно втягнуті у вашу політичну сферу. Просто йдіть і будьте в безпеці. Я ще побачуся з вами".

Інші вже пішли, вирішивши, що це надто небезпечно, залишивши лише Вікі та Джейка з великих союзників. Здавалося, Джейк хотів залишитися, але Вікі вирішила за нього, потягнувши його за руку.

"Коли побачите його, передайте, що я вітаюся", - вигукнула Вікі у бік Вордена. "Якщо він переживе це, я обов'язково побачуся з ним знову і переконаюся, що він прийде до нас. Він теж давно на нього чекає!"

*** *** ***

На підземному поверсі закладу Закуті. Вони створили особливе місце, і це місце було зроблено спеціально для Джессіки. Вони думали, що вона може спробувати втекти ще раз. Тому вони помістили її в цю спеціальну кімнату з ґратами з Глатаріуму.

Ґрати були занадто міцними, щоб вона могла зламати їх самотужки, а на дверях був дивний круговий кодовий замок. Саме тут вона перебувала весь цей час після того, як Клікер телепортував її.

Підземна кімната час від часу здригалася через події на поверхні, і навіть частини стелі здавалися такими, що ось-ось впадуть, змушуючи Джессіку хвилюватися, що вона може померти жахливою смертю - або задихнутися, або бути розчавленою. Однак вона була не одна.

"Будь ласка!" - вигукнула Джессіка. "Хіба ви не бачите, що там щось коїться? Їм байдуже до вас чи до мене. Вони, можливо, навіть забули про нас! Ви справді хочете померти тут?"

Фігура в капюшоні, яка була в цій кімнаті з нею, не вимовила ні слова. Натомість вона весь час підкидала монету.

"Ви ж вампір, так!" - вигукнула Джессіка. "Чому ви взагалі працюєте на Закуті? Це не має сенсу!"

"Я обираю свої битви", - нарешті відповіла постать у капюшоні, і, на подив Джессіки, це був жіночий голос. "Я прожила так довго завдяки тому, як я діяла і з ким обирала бути. Однак мене більше не турбує лише моє життя".

"Прокинувшись від сну і ставши свідком усього цього, я тепер хочу знайти і знищити винних... які стоять за руйнуванням Вампірського поселення", - сказала вона, міцно стискаючи монету в руці. "Це лише один крок, і буде ще багато інших".

Коли вона знову підкинула монету, вона впала орлом вгору. Вона обернулася і скинула капюшон, відкриваючи найприголомшливіше і досконале обличчя, яке Джессіка коли-небудь бачила. Вона була настільки вражена красою, що навіть відступила на крок і трохи відвернулася, ніби їй не дозволено було дивитися на таку людину.

Дивлячись вбік, Джессіка почула клацання, і саме тоді вона побачила, що двері її камери відчинилися.

"Тепер настав час нам іти", - сказала жінка-вампір.

*** *** ***

Летячи по повітрю, Квін намагався побачити, чи зможе він якось помітити інших. Зрештою, він був високо і продовжував рухатися на шум, але незабаром почув інший звук, що йшов з іншого напрямку, і саме тоді він побачив великий вибух.

"Майстре Квін!"

Опустивши погляд, Квін помітив Мітчелла. Той бігав навколо, як безголове курча, шукаючи Квіна, і нарешті знайшов його, але схоже, що виникли проблеми, бо Квін відчув велику енергію, що насувалася на них.

Він швидко кинувся до Мітчелла. Квін мав вирішити, чи спробувати атакувати енергію, щоб створити прохід, чи спробувати щось інше, але в той момент він відчув, що його Тінь повернулася. Використовуючи активну здатність Демонічного рівня, Квін миттєво використав Тінь на своїх крилах і огорнув себе та Мітчелла.

Вибух влучив у них, але вони залишилися неушкодженими. Коли все трохи вщухло і потік енергії пройшов, Квін знову розправив крила.

"Що... це було?" - здивувався Квін.

"Дякую! Дякую, майстре, дякую, що врятували мене!" - вигукнув Мітчелл. "Мені багато чого потрібно вам розповісти... і так, здається, я маю уявлення, що це був за вибух".

Мітчелл швидко переповів усе, що сталося, поки першого не було поруч. Почувши деталі того, що сталося, Квін дізнався, що вибух виходив від Рея, але тепер у нього в голові виникло два питання: проти кого бився Рей? І чи потрібно йому йти й допомагати Рею?