Розділ 1692 — Наздоганяючи!

Ударна хвиля зруйнувала більшу частину закладу Закуті, але інша його половина все ще стояла і була відносно неушкодженою. У закладі Закуті не було жодного Вампіра, окрім Джессіки, тому на цей момент група бігала навколо, сподіваючись, що нюх Мінні зможе щось уловити.

Пробігши крізь руїни і нічого не знайшовши, вони вирішили попрямувати до тієї частини закладу, яка переважно не постраждала. Вони пробігли мармуровою підлогою, заглядаючи в порожні кімнати та приміщення, і врешті-решт добігли до того місця, де були житлові приміщення Закуті.

Завдяки своїй високій швидкості їм вдалося випередити кількох Закуті, які саме намагалися втекти.

Вони прибули у великий коридор, оздоблений у червоних та золотих кольорах. Однак будівля явно втратила свій колишній вигляд, більша частина стелі була вкрита тріщинами через силу ударної хвилі.

"Вони можуть знати відповіді на деякі запитання?" - запитав Пітер, ставлячи Люсію, яка весь цей час їхала у нього на спині, назад на підлогу.

Її обличчя трохи почервоніло, бо насправді її здібності блискавки вже повернулися, і вона могла б не відставати від групи пішки, але було вже запізно, оскільки Пітер підхопив її раніше, ніж вона встигла щось сказати.

Саме тоді ті, що належали до Закуті, обернулися і теж помітили їх.

"Гей... здається, я бачив, як дехто з цих хлопців билися проти Клікера та інших."

"Ходімо, просто проігноруємо їх і забираємося звідси", - прокоментував інший.

"Слухайте, ви справді думаєте, що ми зможемо просто покинути це місце? Вороги можуть напасти, як тільки ми вийдемо, але якщо ми візьмемо одного з них із собою як заручника, у нас буде більше шансів на втечу".

Деякі члени їхньої групи, здавалося, погодилися з цим. Невдовзі шестеро з них обернулися, зустрівшись обличчям до обличчя з Пітером та його групою.

"Що ж, схоже, нам все-таки не потрібно їх зупиняти", - сказав Пітер, і в наступну секунду флуоресцентна речовина, що світилася, полетіла прямо в бік Люсії. Остання була готова використати свої здібності блискавки та захиститися, але ще до того, як вона досягла її, Пітер зробив крок вперед і виставив руку, блокуючи атаку.

Речовина, що світилася, виявилася якимось дивним кислотним розчином, оскільки при контакті вона розплавила руку Пітера. Однак, як тільки рука останнього відпала, вона регенерувала достатньо швидко, щоб він міг цією ж рукою вдарити нападника прямо в обличчя і відправити його в політ крізь стіни.

"Де Джессіка?" - запитав Пітер, обертаючись. "Чи ви всі хочете бути побитими до останнього подиху?"

Закуті були надто приголомшені, щоб рухатися, і надто налякані наслідками, якби вони це зробили. Вони не могли чітко розгледіти рухи Пітера, але легко бачили діру, яку їхній товариш залишив у стіні після удару Пітера.

"Пітер... він знову не вагався, захищаючи мене. Я знаю, що він сильний і має хороші Регенеративні Здібності , але зовсім не вагатися? Це було досить необачно; хто знає, якими здібностями володіють ці люди".

"Дядько такий крутий", - сказала Мінні, піднявши кулачок.

Згадавши, що Мінні була у неї на спині, вона подумала, що, можливо, Пітер робив це не заради неї, а заради них обох. Зрештою, він заявив, що завжди робитиме все, що йому накаже Квін.

Однак, обернувшись, замість того щоб захопити інших, Пітер підійшов до Люсії.

"Ти в порядку? Ти не потрапила під дію цієї кислоти? Вона досить сильна".

Люсія кивнула, підтверджуючи, що вона в порядку, не сказавши ні слова, і в наступну секунду Пітер схопив когось за комір і підняв у повітря.

"Мінні, використай свою Навичку Впливу ", - попросив Пітер. "І якщо ця людина спробує заблокувати твої запитання своєю Ци, я повільно почну стискати його голову, поки вона не вибухне", - додав він, дивлячись на переляканого чоловіка у своєму полоні.

"Повір мені, це не погроза, а те, що я легко можу зробити".

Чоловік ледь не розплакався через свою ситуацію, але він також був тим, хто висунув ідею напасти на них.

"Немає потреби!" - вигукнув голос у коридорі.

Обернувшись, побачивши, хто це говорить, Люсія та Мінні на мить були шоковані, але швидко опанували себе і побігли назустріч людині, що наближалася.

"Джессіко, нарешті! Ти в порядку? Де ти була?" - вигукнули вони.

Але вони раптово зупинилися, помітивши, що Джессіка була не сама, і поруч із нею стояла інша жінка.

Вона стояла так близько, що Люсія та Мінні не сприйняли її як ворога. Попри це, Пітер був настільки приголомшений, побачивши цю людину, що випустив Закуті зі своєї руки.

"Як... як ти все ще тут, і чому ти виглядаєш такою молодою? Чому ти взагалі тут?" - запитав Пітер, готуючись до чергової битви. Він не часто бачив цю особу, лише кілька разів, але Пітер добре пам’ятав лідерів вампірів.

"Це довга історія", - відповіла Мука.

"Але я думаю, що нам варто відкласти розповіді на потім, це місце довго не протримається. По цій будівлі щосекунди б’ють сильні ударні хвилі енергії, і я не думаю, що вона зможе витримати набагато більше. Але для швидкої відповіді можна сказати, що я одна з тих, кому пощастило".

Вони не сперечалися з її відповіддю, оскільки будівля здригнулася, і частини стелі почали падати. Група вирішила, що настав час іти, особливо тому, що вони досягли того, що планували зробити. Все ж таки, думки Пітера були зайняті тим, як Мука змогла прожити так довго і при цьому виглядати майже так само.

Мука була вампіром, який уже прожив досить довгий час, а ще був Фекс. Чому вона не постаріла, як Фекс? Речі просто були несправедливими, щось було не так, щоб все було таким чином після стількох років, і Пітер знав, що Квін обов’язково шукатиме відповіді.

Групі знадобилося небагато часу, щоб дістатися до місця, де були пришвартовані всі кораблі. Кораблі зараз злітали і покидали острів, піднімаючись у повітря. Вони не залишали атмосферу Землі, а летіли в інші райони.

Однак був один космічний корабель, де вони могли бачити Ганну, чоловіка середніх років з чорним волоссям та іншого Клинка, який прибув з ними. Також поблизу корабля було видно кілька непритомних людей.

Як і очікувалося, дехто намагався вкрасти корабель, тому що ударна хвиля знищила більшість суден, і лише кілька кораблів могли злетіти. Але, звісно, було небагато тих, хто міг протистояти Сім’ї Блейд .

"Що ж, схоже, все склалося добре", - подумала Ганна, посміхаючись: "Вони справді прийшли і врятували принцесу серед усіх цих людей, але справжнє питання: де герой?"

"Де Квін?" - запитав Ворден.

"Ми не бачили його поруч; він має бути десь там, Мітчелл теж шукає його", - відповіла Люсія. Тепер іншим потрібно було вирішити, що робити.

"Квін... ви говорите про старого короля?!" - запитала Мука, повністю приголомшена, вона прикрила рот рукою, а її очі ледь не вилізли з орбіт від шоку.

"Ми почекаємо деякий час", - сказав Ворден.

"Ми можемо почекати, і навіть якщо ми Рада на корабель, ми будемо шукати обох. Знаючи його, він, можливо, навіть вирішив піти і пошукати, що є причиною цього хаосу. Можливо, він навіть досі б’ється там".

Інші, хто знав Квіна, були схильні погодитися. Саме тоді Мінні щось відчула і швидко зістрибнула з плеча Люсії. У наступну мить, піднімаючись крізь Тінь , вони побачили єдиного і неповторного Квіна.

Квін підняв руку, вийшовши, і раптом Мітчелл з’явився з Тіні .

"Я тут", - сказав Квін, дивлячись на всіх навколо. Він був радий бачити Джессіку та інших, що всі вони в порядку, але через мить він не зміг стримати подиву, особливо щодо Муки.

"Ми поговоримо пізніше, давайте спочатку забиратися звідси", - посміхнувся Ворден.