Розділ 1701 — Подарунок

Підійшовши до вітрини, Квін міг бачити предмет, що лежав на подушці у всій своїй красі. Це був один із предметів Демонічного рівня , які Алекс Вей виготовив для нього свого часу - Амулет демонічного рівня.

Предмети Демонічного рівня завжди були на голову вищі за звичайні речі, і саме цей конкретний амулет дозволив Квіну двічі змінити хід битви проти ворогів.

Першого разу, коли Далкі розпочали повномасштабне вторгнення на всі планети. Встановлення контролю над Далкі дозволило йому застати майже всіх зненацька, а вдруге це сталося на самому Острові Клинків. У поєднанні з саджанцем це дало йому силу, яка була їм потрібна.

"Ого, це справді справжня річ, а не копія? Це єдиний експонат, який замкнений так надійно!" - вигукнула Джессіка з захопленням.

Зазвичай навіть звичайні люди, які не вміли відчувати енергію, могли впізнати предмет Демонічного рівня , але, схоже, корпус, у який помістили річ, не давав цій енергії вирватися назовні.

Однак, як людина, що користувалася ним, він природно впізнав його, хоча й дивувався, як він тут опинився. Він досі пам’ятав, що подарував його Моні...

"Тут сказано, що це предмет Демонічного рівня , який Великий Герой Квін подарував предку Сім'ї Брі."

"За повідомленнями, вона використовувала його у Фінальній Війні з Далкі проти лідера Далкі Ґрема, після чого він, здавалося, був втрачений на кілька століть."

"Коли його знайшли, Логан Ґрін придбав його за... як взагалі вимовляється число з такою кількістю нулів?!" - заїкалася Джессіка, побачивши цю інформацію.

"На жаль, схоже, про нього немає жодної інформації. Хоча, гадаю, це логічно. Якби це була справжня річ, напевно, знайшлося б чимало охочих націлитися на неї", - замислено прокоментував Мітчелл.

"Ну, відсутність інформації мало зупинила людей від спроб це зробити", - заявив Шіро з глибоким зітханням.

"Насправді, не лише цей предмет, а й увесь музей протягом років свого існування ставав мішенню для всіляких груп з багатьох причин."

"Вибач, Квіне, але поки ти спав, було багато тих, хто наважувався видавати себе за тебе."

"Хоча загроза Далкі зникла, твоє ім'я все ще мало великий Вплив , тому були ті, хто намагався згуртувати інших заради своєї справи, прикидаючись тобою, але, звісно, нічого доброго з цього не вийшло."

"Я вважаю, що Лейла розібралася з більшістю з них, але іноді це були Ерін або хтось із нас, хто їх усував."

"Не знаю, чи стикався ти з ними, але є також люди, які вважають, що ми не повинні вшановувати тебе як Великого Героя до такої міри."

"Більшість із цих людей або не вірять у твої подвиги, або принаймні в серйозність ситуації загалом. Сила Далкі вже давно забута."

Небесний вампір уже бачив останнє, коли вперше натрапив на одну зі своїх статуй.

Завжди знайдуться ті, хто не вірить у перекази минулого, вважаючи їх сильно перебільшеними, тому Квін не надто переймався. Однак йому не подобалася ідея, що люди прикидаються ним.

Навіть якби він захотів оголосити про своє повернення, напевно, було б багато негативної реакції, оскільки люди справедливо вважали б його просто черговим самозванцем.

Він починав погоджуватися з Ворденом щодо того, чому старе ім'я Квін, можливо, варто було залишити в спокої, у минулому.

"Якщо це належить татові, то чому воно за склом?" - запитала Мінні.

Усі повернулися до дівчинки й замислилися. Було беззаперечно, що Квін був початковим власником, але він подарував його.

Враховуючи, що Лоґан заплатив за нього велику суму, хто саме має право претендувати на власність...

"Усе гаразд", - сказав Квін Мінні, скуйовдивши її волосся. "Мені він більше не потрібен, і, крім того, навіть якби він у мене був, я думаю, тут є хтось інший, хто більше на нього заслуговує, кому б я його віддав."

Сказавши це, Квін подивився на Люсію, і вона не зовсім зрозуміла.

"Цей предмет... він був виготовлений із кристала звіра, який взяв під контроль Робіна Грейлеша. Хоча він не може повернути твого предка, я сподіваюся, що він допоможе тобі продовжити його спадщину."

Очі Люсії широко розплющилися, і вона підійшла до амулета. Вона уважно роздивлялася його, все ближче і ближче, поки її пальці не торкнулися верху скла.

Вона ніколи не думала, що предмет приверне до неї стільки уваги після слів Квіна, але це сталося, і інші могли бачити, як це вплинуло на Люсію.

Однак через кілька секунд від скла почали вилітати іскри, і вона відчула різке поколювання по всьому тілу. Перш ніж стало гірше, вона відпустила його.

"Вибачте, але я не думав, що ви спробуєте торкнутися його", - пояснив Шіро.

"Як я вже казав, на це місце часто здійснюються напади з метою викрадення цих предметів. У результаті всі предмети, навіть копії, захищені."

Побачивши, що вона не може отримати предмет або принаймні потримати його в руках, Люсія природно трохи засмутилася. Певною мірою слова Квіна дали їй надію.

Мітчелл отримав пару чобіт Демонічного рівня , що зробило його сильнішим, але Люсія все ще відчувала, що не має сили чи місця в групі.

Який кращий спосіб допомогти і стати частиною команди, ніж предмет Демонічного рівня , пов'язаний з її сім'єю? На її обличчі було видно розчарування, і Квін відчув, що частково винен у цьому.

"Не хвилюйся, як тільки ми зустрінемося з Лоґаном, я попрошу його дістати його звідси", - сказав Квін, відчуваючи провину за те, що не помітив такої очевидної проблеми.

Люсія підняла голову, щоб посміхнутися, але посмішка миттєво змінилася шоком, оскільки вона побачила, як дехто робить щось за спиною Квіна. Він уже приготував кулак, покривши його потужною Ци.

Гучний звук удару рознісся музеєм, коли скляна вітрина розлетілася на кілька частин. Обернувшись, Квін побачив амулет у руці Пітера.

"Ти ж хотів віддати його Люсії, так?" - Пітер байдуже знизав плечима, побачивши вирази невіри на обличчях інших.

"Я маю на увазі, ми ж нічого не крадемо. Як сказала Мінні, він у першу чергу належав тобі."

Шіро не міг перестати хитати головою, і в той же час в експозиційній залі були інші люди, які почули гучний звук розбитого скла.

Вони теж не могли повірити в те, що відбувається. Попри все це, Шіро вже нічого не міг вдіяти, бо все почалося.

Великі металеві затвори на вході та виході з виставкової зали зачинялися. Люди виглядали наляканими, бачачи це.

У той же час навіть зовні виставки кілька металевих бар'єрів, здавалося, закрили все приміщення, гарантуючи, що ніхто не зможе вийти.

"Ну, і що нам тепер робити?" - запитала Ганна.

"Можливо, нам доведеться трохи побитися, поки ми не розберемося з цим, бо я думаю, що Пітер став їхньою ціллю."

Кілька тренувальних роботів зі штучним інтелектом падали зі стелі та з'являлися з-під землі. Лазерні установки були спрямовані туди, де знаходився амулет, та на решту присутніх.

Попри весь цей хаос, Пітера це анітрохи не хвилювало. Він просто підійшов до Люсії й обережно надів їй на шию намисто з амулетом.

"Гей... зачекай, Пітере!" - заїкалася Люсія, її обличчя почервоніло. Вона не знала, чи варто радіти тому, що він робить, чи злитися, але зараз страх був найсильнішим, оскільки все було спрямовано на неї.

"Не хвилюйся. Вони не зможуть тобі зашкодити", - проголосив Пітер, стаючи перед нею. "Принаймні поки я тут".

"О..." - Ворден змінився на Шіро, бо йому просто необхідно було єхидно прокоментувати цей момент. "Схоже, ти нарешті знайшов когось, окрім Квіна, про кого варто піклуватися".

*** *** ***

Ззовні музею минуло лише кілька секунд, проте вже прибуло кілька транспортних засобів. Охоронці у формі оточили музей, щоб ніхто не зміг втекти.

Саме тоді під'їхав автомобіль, що виглядав важливо, і з нього вийшла одна людина з насупленим виразом обличчя.

"...які шанси, що ці хлопці не замішані в цьому?" - подумав Лоґан, і на його обличчі з'явилася легка посмішка.