Розділ 1763 — Темне життя

Глибоко під землею, у місці, куди не проникало світло, існувало життя. Було створене ціле місто з будинками, житловими зонами, ринками та іншим. Проте найбільше в цьому підземному місті виділялася масивна Вежа , що майже пронизувала стелю.

Можна було почути гучні гарчання, що лунали по всьому місту. Звук зброї, що стикалася одна з одною та брязкала об обладунки. Глибоке і важке дихання втомлених людей, які намагалися перевести дух.

"Пам'ятайте, ми живемо в нову епоху! Ми не такі, як старі!" - вигукнув чоловік середніх років, тримаючи руки за спиною, спостерігаючи за людьми, що тренувалися на відкритому майданчику.

Найбільш примітним у цих людей, які обрали життя під землею, були їхні червоні очі, що світилися. Це було Вампірське поселення , але не таке, як у минулому. Вони не були на поверхні, і не існувало жодних замків, родин чи лідерів.

"На відміну від тих, хто був до нас, вони вірили, що люди ніколи нас не наздоженуть. Вони вірили, що вони - вища раса, але саме через їхню пасивність ми опинилися в такій ситуації, як сьогодні!" - крикнув чоловік.

"Ось чому ми тренуємося щодня, щоб нарощувати свою силу і довести їм, що ми - вища раса!"

"Незалежно від того, чи хочете ви контролювати їх, чи перетворити на одного з нас, ви повинні переконатися, що ви достатньо сильні, щоб вижити!"

Здавалося, ці слова надихнули Вампірів , оскільки вони почали використовувати більше своєї вампірської аури, щоб покрити нею зброю та обладунки, і продовжували тренуватися один з одним, завдаючи ударів сильніше і швидше.

Однак усе раптово припинилося, коли Вампіри почули звук підборів, що цокали по твердій землі. Вони призупинили свої заняття і почали шикуватися в одну лінію, а потім, у потрібний момент, усі вклонилися.

"Ми вітаємо вас!" - вигукнули вони в унісон, схиливши голови.

Якщо придивитися, можна було побачити чорні чоботи зі шкіри звіра, що спіраллю піднімалися до коліна. Потім було видно трохи шкіри, відкриваючи частину її блідих стегон, перш ніж обладунки закривали пахову зону і піднімалися до решти тіла.

Окрім стегна, її шкіра була помітна лише на шиї та в проміжку між обладунками на плечах і передпліччях. Її обличчя було стоїчним, майже не виражало емоцій, а два темно-фіолетові роги стирчали крізь коротке волосся.

І нарешті, зброя за її спиною - довгий меч, хоча він був тонким порівняно зі звичайними дворучними мечами. Він був вугільно-чорним, а на руків'ї було зображення одного ока з крилами.

Вона була однією з лідерів Червоних вампірів , Лейла Манро.

"Здається, ви повернулися до нас цілою і неушкодженою", - чоловік, який тренував інших, першим підняв голову, але тримав руки разом у шанобливій позі.

"Так, це так, але ніхто інший не повернувся живим", - відповіла Лейла. "Добре, що ви всі тренуєтеся, тому що, судячи з поточної ситуації, до війни залишилося недовго".

Йдучи вперед, здавалося, що Лейла прямує до Вежі , але недалеко за нею йшла інша жінка, волосся якої було зібране у хвіст. Хоча вона не була в обладунках, а лише в чорній сукні.

Вона виглядала досить старою порівняно з іншими, але ніколи не відходила далеко від Лейли.

Коли вони нарешті увійшли до Вежі , Лейла важко зітхнула.

"Нам варто відпочити після того, через що ми пройшли", - сказала жінка.

"Я б хотіла, щоб ми могли, але ми повинні діяти, якщо хочемо пройти через це. Було б найкраще, якби ви підготувалися скликати всіх Червоних вампірів назад".

"Я знаю, що це виснажить вас, ви теж зробили свій внесок там", - Лейла посміхнулася.

Піднімаючись сходами, вона помітила Тінь , що падала на світло свічок у Вежі . Вежа була одним із небагатьох місць, де було світло в усьому місті. І коли Тінь огорнула свічки, усі вони згасли, ніби ковдра темряви поглинула їх, а через секунду вони знову спалахнули.

"Схоже, він повернувся", - пробурмотіла Лейла. Потім, не обертаючись, вона звернулася до старої жінки поруч: "Джил, було б краще, якби ти повернулася до своєї кімнати".

Не чекаючи відповіді, Лейла натиснула на сходинку під своєю ногою і почала бігти. Вона піднялася сходами з неймовірною швидкістю, зрештою досягнувши подвійних дверей. Натиснувши на них, вона відчинила їх, і тут, у великій і майже порожній кімнаті, вона побачила велику постать.

"А, бачу, ти теж повернулася", - сказав голос, коли чоловік обернувся, виявившись Лаксмусом, але з величезною посмішкою і темно-червоним кристалом у руці.

" Червоне серце ! Ти нарешті дістав його!" - сказала Лейла, підходячи ближче до Лаксмуса, який невдовзі огорнув його тінями, змусивши зникнути. Побачивши це, Лейла замислилася, чи Лаксмус зберігає його в безпеці, чи намагається вберегти від неї.

"Це належить мені так само, як і тобі", - сказала Лейла, вже тягнучись до меча за спиною. "Ти повинен сказати мені, що збираєшся з цим робити".

Хоча Лейла здавалася трохи розгубленою, Лаксмус не дозволив цьому зіпсувати собі настрій.

"Знадобиться час, щоб навчитися отримувати доступ до його сили. Спочатку я планував використати когось іншого, але ця ідея відпала", - відповів Лаксмус.

"Вей, ми обидва слуги Іммортуї . Тож тобі не варто хвилюватися. Коли я передам те, що хоче Іммортуї , використовуючи силу Червоного кристала, я скажу йому, що ми досягли цього разом".

"І тоді, нарешті, замість того, щоб бути просто слугами Іммортуї , ми також матимемо силу стояти поруч із ним. Робити те, що ми хочемо, і навіть створити власне життя в цьому світі", - Лаксмус стиснув кулак, ніби розчавлюючи щось у ньому, але там нічого не було.

"Що ж, тобі краще діяти швидко", - відповіла Лейла. " Дампіри наступають, і схоже, вони знають, де це місце".

"Я намагався сповільнити їх за допомогою оперативної групи, але цього разу вони були занадто сильні. Схоже, та, яку вони називають Королевою, сама очолить атаку".

Ця інформація, здавалося, змусила Лаксмуса насупитися, але незабаром посмішка повернулася.

"Я буду готовий, і це не буде проблемою". Після цих слів Тінь огорнула все тіло Лаксмуса, і він швидко зник.

Після їхньої короткої розмови Лейла вирішила вийти з Вежі і попрямувати в інше місце. Незабаром вона опинилася на краю міста, де майже нічого не було, ні будинків, ні чогось іншого, лише кілька стін, поки вона нарешті не поставила ногу на щось на землі і не натиснула з потрібною силою. Наступної миті вона почула клацання, і частина стіни почала рухатися.

Таємні двері зачинилися за Лейлою, і вона продовжила йти тунелем, чуючи вдалині звук дихання.

"Я думала, ти повернешся з серцем... тепер тобі доведеться все пояснити. Як Лаксмусу вдалося дістати Червоне серце" Лейла зупинилася на пів слові, коли побачила Ксандера, що стояв на колінах поруч із кимось, у кого в грудях зяяла велика діра.

Побачивши обличчя пораненого, її серце калатало, а обличчя зблідло, коли на її зазвичай незворушному виразі промайнула буря емоцій - від паніки до шоку.

"Квін!"