Розділ 1779 — Велика атака

Битва між Червоними вампірами досягла свого піку. Ці Вампіри мали сильне почуття гордості за свої переконання, через що були готові ризикувати життям заради своєї справи. І це лише погіршувало ситуацію, оскільки вони не мали жодних вагань щодо боротьби зі своїми ж.

Майже всі Вампіри щодня тренувалися, щоб досягти своєї мети, а тепер вони билися один з одним. Червона аура спалахувала в усіх напрямках, будівлі руйнувалися за лічені секунди, а люди гинули щомиті від ударів та зброї.

Велика частина битви перемістилася на дахи будинків, оскільки зовні лабораторії було замало місця. Усю ситуацію можна було описати лише як хаотичну, адже навіть атаки тих, хто був на одному боці, влучали в союзників.

Дехто навіть не знав, чи б’ється він проти тих, хто з ними не згоден, чи намагається здолати когось зі свого ж табору, продовжуючи бити, дряпати та рубати кожного, хто намагався їх атакувати.

Єдиним, хто отримував хоч якусь підтримку, був Ешлі, оскільки всі знали, що йому потрібна допомога, щоб протистояти вартовим. Він важко дихав. Сліди від пазурів на його обличчі та рани на тілі загоювалися набагато повільніше, ніж раніше.

"Це те, чого ти хотів?!" - вигукнув Вартовий.

"Чудова робота, дякую, що спричинив повстання, яке знищить Червоних вампірів, а разом з ними й усю расу вампірів. Ти, клятий фальшивко!"

"Фальшивка" - це термін, який багато хто з Червоних вампірів використовував один до одного. І вони ніколи не вживали його у доброму сенсі. Скоріше, це був принизливий термін для Вампірів, які не були Вампірами від народження, а стали ними пізніше. Проте Вампіри рідко вживали це слово, бо воно вважалося дуже образливим, і навіть ті, хто підтримував ідеали Лаксмуса, не погоджувалися з ним повністю.

Зрештою, той, хто врятував Вампірів раніше і зробив для них так багато, Квін Тален, також був перетвореним.

"Просто пропустіть нас і дайте поговорити з Лаксмусом!" - крикнув Ешлі.

У цей момент крізь стелю лабораторії пробив енергетичний вибух. Він майже досяг стелі підземного міста, але зупинився прямо перед тим, як влучити у верхню частину.

Навіть попри те, що битва стала інтенсивною, здавалося, Лаксмус намагався не зруйнувати поселення, яке сам же і збудував. Хоча підземна печерна структура була створена з ретельно підібраних матеріалів з різних планет, щоб витримувати потужні атаки, удар калібру Лаксмуса міг похитнути фундамент підземного поселення, чого він найменше хотів.

Бій лідерів тривав, але більшість дій на землі припинилася, коли вони побачили Лейлу та Лаксмуса, що билися один з одним, підтверджуючи свої підозри, що між двома лідерами виникли розбіжності.

Однак, поки Вампіри спостерігали за тим, що відбувається, гучне повідомлення пролунало в їхніх розумах. І вони почули чийсь голос у своїх головах.

"Усі, Дампіри прибули. Вони атакують базу. Вони увійшли зі східного боку!"

Кожна людина в цей момент припинила битися і повернула голову. Вони негайно схопили свою зброю і попрямували до східного боку для, можливо, однієї з найжорстокіших битв, які їм коли-небудь доводилося вести.

Ешлі завмер, коли всі рушили з місця, включаючи Вартового, з яким Ешлі бився на рівних.

"Чому саме зараз..." - Ешлі відчув розчарування, дивлячись на свої рани та на інших Вампірів, чия броня була майже повністю знищена, і які прямували на битву проти своїх заклятих ворогів. Насправді вся земля була встелена трупами, але Вампіри ігнорували все і бігли на нове поле бою.

"Це найгірший час для атаки. Ми виснажені і билися один з одним. Це і так була б важка битва, але тепер..."

*** *** ***

У той самий час Ксандер разом зі своїм сином та донькою, які невтомно билися з іншими вартовими, також отримали це повідомлення.

"Схоже, є проблеми серйозніші за Кристал Гнізда!" - промовив один із Вартових, зупиняючи свої атаки. У наступну мить усі вартові використали свою Тіньову подорож, щоб телепортуватися і попрямувати на нове поле бою, проти Дампірів!

Не бачачи нікого навколо, Ксандер вирішив скасувати свої сили туману, і тепер троє з них стояли на даху. І саме тоді Кев упав на коліна.

"Ми вижили... боже, я так хвилювався," - він був виснажений. "Це було набагато важче, ніж я думав, а ми лише захищалися."

"Ну, це ж були Вартові," - відповіла Джун, виглядаючи трохи краще за Кева. Важко було сказати, чи намагалася вона приховати свій страх або втому, але Ксандер міг лише здогадуватися, що вона теж виснажена.

"Що нам робити тепер? Продовжувати втечу чи повернутися і... допомогти?"

"Ми не можемо повернутися," - відповів Ксандер. Хоча він не знав про велику битву за межами лабораторії, він відчув силу під час сутички і, чесно кажучи, не хотів знати, як усе йде.

"Ми не можемо допомогти, і попри все, ми повинні виконати наше завдання. Давайте зосередимося на тому, щоб вибратися з цього місця."

"Чекай!" - сказав Кев, підводячись. "Ти хочеш сказати, що ми не збираємося допомагати їм відбитися від Дампірів? Ти ж Вартовий, тату."

"Твоя робота - захищати Вампірів. Якщо ти не допоможеш їм, багато хто з них загине!"

"Був Вартовим," - виправив сина Ксандер. "Що ти очікуєш від нас? Навіть якщо ми допоможемо їм битися з Дампірами і якимось дивом виграємо битву, ти думаєш, вони раптом пробачать нам те, що ми зробили?"

"Битва проти Дампірів виснажила б нас ще більше, ускладнивши втечу."

"Тож зараз ми зосереджуємося лише на тому, щоб втекти живими, ти розумієш? І я не хочу, щоб хтось із вас сказав щось іще."

Кев штовхнув камінь, ніби образившись. Вони виросли тут і знайшли багато друзів у поселенні, з багатьма з яких вони виросли разом. Тому їм було важко залишити їх помирати. Це здавалося неправильним.

Однак змалечку їм казали, що вони повинні робити і що може з ними статися. Розуміючи, що відчуває її брат, Джун поклала руку йому на плече, щоб заспокоїти. У них було достатньо сили, яка знадобилася б Червоному вампіру, щоб вижити.

Дивлячись на їхні спини, Ксандер теж відчув біль у серці.

"Ти думаєш, ми з Лейлою не знайшли друзів за цей час? Колег, які були віддані нам і допомагали нам."

"Я теж хочу їм допомогти... Але я просто обираю найкращий варіант, і ця ситуація найгірша для нас."

"Єдине, що ми повинні зробити, це не дати Дампірам знайти нас. Вони стають сильнішими залежно від того, скільки Вампірів поруч із ними."

"Їхній потяг до крові зростає, тому битися з ними малими групами або один на один - доцільніше."

"Немає способу, яким Червоні вампіри зможуть вибратися з цього, особливо якщо прийшла Королева дампірів та її найсильніші воїни."

Оскільки він прийняв рішення, Ксандер взяв обох, і вони почали бігти вулицями. Вони попрямували геть від східної сторони, де прорвалися Дампіри. Хоча це був головний вхід до поселення, він був не єдиним виходом. Навколо було розкидано кілька тунелів, що давали їм достатньо шансів втекти від Дампірів.

Ксандер дуже добре знав Вампірів. Вони не втечуть і оберуть бій до кінця. І хоча його серце прагнуло розвернутися і кинутися у вир війни, він мусив думати головою. Саме так він дійшов висновку, що найкращим виходом буде втеча з цього поселення.

Утрьох вони бігли так швидко, як тільки могли, крізь порожні будинки, провулки та будівлі. Нарешті, у полі зору з'явився великий мур, але до нього було ще принаймні миля шляху.

Кев біг попереду своєї сестри найшвидше, озирнувся і голосно сказав:

"Гей, сестро, ти раніше не виглядала втомленою. Тож, мабуть, ти просто намагалася здаватися крутою, га?"

Похитавши головою, Ксандер проігнорував ці жарти. Він ніколи не міг зупинити змагальний дух цих двох, але, з іншого боку, саме це дозволило їм стати такими сильними за такий короткий час.

Раптом посмішка Ксандера зникла, коли він рвонув вперед, пробігаючи повз Джун і хапаючи Кева за комір, перш ніж відкинути його назад.

У той самий момент потужний удар жовтої Аури пробив будівлю збоку і розітнув землю. Він пролетів за дюйм від Ксандера і продовжив руйнувати інші будинки.

"Схоже, у нас тут дехто намагається втекти. Я ніколи не думала, що горді Червоні вампіри вчинять так."

Повернувши голови туди, звідки лунав голос, вони побачили жінку на даху. Вона була в легкому одязі та білих обладунках. Це добре пасувало до її довгого білявого волосся.

"Флора? Чорт, з усіх людей, що могли сюди прийти, Ерін, мабуть, єдина, хто гірший за неї!" Ксандер прокляв свою вдачу.

Окрім Ерін, усі вважали Флору однією з найвидатніших постатей серед Дампірів. Вона найчастіше з'являлася на публіці. Тому вона була відомою фігурою і навіть була на весіллі Закута. І це було не лише тому, що вона мала гарне обличчя, а й тому, що вона мала навички, які це підтверджували.

Чесно кажучи, Ксандер розмірковував, чи варто йому просто сказати Джун і Кеву тікати, чи віддати тіло Вінсента одному, а Кристал Гнізда іншому, бо він не вірив, що вони втрьох зможуть перемогти Флору.

"Діти!" вигукнув Ксандер.

"ААААА"

Перерваний його словами, він почув особливий крик, що долинав зверху, і, подивившись угору, побачив, як раптом щось впало і приземлилося прямо перед Ксандером.

Удар здійняв хмару пилу, через що було важко розгледіти, хто або що це було.

"Чорт забирай, що не так з цим хлопцем? Чому він не дозволив мені прорватися наскрізь, замість того щоб використовувати свої сили? Тепер подивіться, що сталося." Усі четверо на місці події почули голос, що лунав з пилу.

І коли пил почав осідати, Ксандер змушений був кілька разів кліпнути, щоб переконатися, що очі його не підводять.