Розділ 1781 — Перший справжній Далкі

Хоча чоловік, який ступив на космічний корабель, мав цілком звичайний вигляд, групу більше здивувала реакція Пітера. Чоловік, який, здавалося, не переймався нічим і ніким, окрім Квіна, а останнім часом ще однією особою, повільно йшов до цієї людини, ніби побачив привида.

"Чи знає Пітер цю людину? Чи це ще один із його старих друзів із тієї Фракції Проклятих, про яку ми дізналися?" - подумала Люсія.

Придивившись уважніше, вона помітила кілька позначок на обличчі чоловіка. Це виглядало майже як луска, що піднімалася вздовж його бакенбардів, і було кілька лусочок біля лінії росту волосся.

Все інше в цій людині виглядало цілком по-людськи, тому це не здавалося чимось надзвичайним.

"Я не розумію, Бордене. Як ти досі живий після стількох років?" - нарешті опанував себе Пітер і запитав.

"Гей, усі цікавляться ним, а для мене немає привітання?" - посміхнувся Шіро, входячи всередину. Втім, він отримав міцні обійми від Джейка, який привітав свого дядька.

Інші також шанобливо вклонилися Шіро, знаючи, ким він був у Сім'ї Блейд. Його присутність додала всім на кораблі трохи більше впевненості в тому, що ця місія пройде успішно.

Все ж таки, здавалося, цього було б недостатньо, щоб протистояти Лаксмусу чи комусь його калібру, зважаючи на те, через що вони пройшли, якщо тільки ця інша людина також не була досить особливою.

"Тебе теж приємно бачити. Шкода, що Квіна тут немає, щоб теж насолодитися цим моментом", - відповів Борден із посмішкою.

Пітер і Борден мали унікальні стосунки. Борден був одним із тих, хто допомагав їм, коли вони вирушили на Острів Клинків. Крім того, Борден був близький із дітьми Блейд, як і Пітер, оскільки вони обоє були основними вчителями в ті часи.

Навіть якщо вони насправді навчали їх лише бойовим мистецтвам.

"Квін буде радий тебе бачити. Він, мабуть, думав так само, як і я, що ти вже мав би бути мертвим. І, якщо я правильно пам'ятаю, хіба у Далкі не було короткого терміну життя?" - запитав Пітер.

Почувши ці слова, ніби інстинкт взяв гору над усіма іншими, вони зробили крок назад.

Тепер, замислившись над цим, луска на його тілі виглядала знайомою, і на руках її також було більше.

Оскільки їх виховували, розповідаючи, наскільки жорстокою була раса Далкі і якою загрозою вони були для людства, було природно, що всі поводилися так, але, побачивши реакцію кожного, Борден лише тихо засміявся.

"Ось так і розкривай свій великий секрет усім", - усміхнувся Борден. "Ти просто не міг дочекатися, поки я сам усе поясню?"

Після удаваного зітхання Борден сів на одне з крісел і підняв руки, показуючи, що він налаштований дружньо.

"Не хвилюйтеся, я Блейд, і я в будь-якому разі не зовсім повноцінний Далкі, тому нікому з вас не варто бути насторожі. Але, попри все, я просто розповім вам трохи про себе, щоб заспокоїти ваші побоювання".

"Але, чесно кажучи, моя ситуація досить складна, і я навіть не знаю точної причини, оскільки є багато різних факторів, які… скажімо так, призвели до цього".

"Не знаю, чи ви всі знаєте, але група Далкі здалася під час війни. Вони продовжували жити з людьми, і Лоґан підтримував їх деякий час".

"Але, звісно, Лоґан є Лоґан, він робив це з певним наміром. Тому він поставив умову: якщо вони зможуть допомогти йому з дослідженнями, він буде радий допомогти їм".

"Як ви й сказали, через 25 років або близько того всі Далкі на тій планеті померли. Протягом того часу Лоґан виявив, що я відрізняюся від інших Далкі".

"На відміну від них, я переважно маю людську форму і перетворююся на Далкі, лише коли розлючений. Створюючи мене, Лоґан сказав, що він скоріше створив клона Вордена, ніж іншу расу, як-от Далкі".

"Тож я був досить стабільним. Йому також вдалося отримати трохи повної енергії Звіра демонського рівня з лабораторії, коли ми билися проти Дракона".

"У будь-якому разі, Лоґан сказав мені одну річ. Я мав припинити перетворюватися на версію Далкі, якщо хотів жити".

"Принаймні нормальний термін життя, людський. У будь-якому разі, я послухав Лоґана і продовжував жити своїм життям, але через усе, що відбувалося, я також хотів допомогти своїм друзям".

"Тому я ніколи не припиняв шукати спосіб... скажімо так, виправити себе".

Багато думок проносилося в головах інших. Хоча їм бракувало багатьох деталей, чим більше вони дізнавалися про життя Квіна і тих, хто його оточував, тим більше вони захоплювалися. Здавалося, ніби всі ці маленькі зустрічі Квіна з цими людьми, все, що вони зробили разом, було тим, що дозволило їм перемогти Далкі.

Без допомоги та того, як розвивалися події, можливо, Далкі правили б усіма в цей момент.

"На диво, саме гуманоїдні звірі Вордена і Ратена змогли мені допомогти. Вони сказали мені, що я не людина і повинен перестати думати як людина. У них була теорія, що моя звіряча частина була неповною".

"Зрештою, звірі живуть тисячі років. Чим вони старші, тим сильнішими стають. Їхнім рішенням було спробувати стати більше звіром, і вони порадили мені споживати кристали звіра".

"Як ви знаєте, звірі можуть еволюціонувати, поїдаючи кристали інших звірів. Для людей ця енергія занадто сира і вбила б їх".

"Якщо тільки хтось не поглинає її особливим способом, як це робив Квін, і навіть тоді людські тіла не змогли б повністю впоратися з таким, але тіло звіра могло, а моє тіло не було людським".

"Це зайняло багато часу, дуже багато часу, я споживав кристал за кристалом, і роки минали".

"Це було болісно повільно, і я міг уявити, що Далкі не могли використовувати цей метод, бо їхній термін життя був занадто малим, але оскільки я мав ті кілька додаткових років, я міг піти на ризик".

"Водночас у них також була проблема з неможливістю розмножуватися".

"У будь-якому разі, через тисячу років я тут", - сказав Борден, підводячись. "Ви дивитеся на, найімовірніше, першого повноцінного Далкі".

Промовивши ці слова, Борден очікував чогось, але всі на кораблі ніяково мовчали. Вони не розуміли значення досягнення, яким пишався Борден.

"Ну, це була гарна історія від дядька Бордена, і вона успішно підтримувала інтерес, поки ми дісталися нашого пункту призначення", - сказав Джейк, а потім, посміхнувшись Бордену, додав:

"Дядьку, я з нетерпінням чекаю, щоб побачити, яку силу ти маєш як повноцінний Далкі. Сподіваюся, ми зможемо випробувати тебе найближчим часом".

"База тут?" - запитала Люсія, визираючи у вікно, але побачила лише гори та долини.

"Це недалеко звідси", - відповів Джек. "Ми припаркуємо корабель тут і дістанемося бази пішки".

Через кілька хвилин група зійшла з корабля, залишивши його на вершині гори та активувавши спеціальну функцію камуфляжу, щоб приховати його. Це змусило корабель злитися з фоном, але якби хтось підійшов занадто близько, він міг би помітити, що на місці щось не так, і, можливо, навіть зміг би знайти корабель.

Що стосується того, чому їх змусили зупинитися тут, то все стало цілком зрозуміло після того, як вони пішли за Джейком. Вони досить швидко, але якомога тихіше перетнули ще одну гірську вершину. Коли вони дісталися піку, то побачили долину.

У долині вони помітили безліч осіб, що зібралися біля величезного отвору в одній із гір.

"Це Дампіри, і тут сказано, що база Червоного Вампіра розташована он там", - пояснив Джейк, дивлячись на трекер у своїй руці.

Потім, піднявши голову, він запитав усіх: "Отже, є якісь ідеї, що нам робити? Як нам дістатися до Ксандера?"

"Ну, давайте просто прорвемося, позбудемося Дампірів і увійдемо на базу Червоного Вампіра. Будемо розбиратися з усім по ходу справи", - виклав свою прямолінійну ідею Пітер.

"Оце я розумію, план", - кивнув Борден, погоджуючись.

"Ви, хлопці, повні ідіоти. Чи є хтось із нормальним планом? Якщо можливо, я думаю, було б найкраще уникнути бою з Дампірами й увійти через інше місце".

"Інакше вони просто витратять наш час", - відповів Джейк, дивлячись на всіх перед собою.

"Якщо хочете знати наш найвдаліший шлях для входу, то це ось та вершина гори", - сказав Мука, вказуючи на гору, біля підніжжя якої Дампіри зробили отвір.

"Удача?" - Джейк нахмурився, похитавши головою.

Незабаром уся група вже прокрадалася повз Дампірів і опинилася на вершині гори. На подив, пік гори мав досить пласку поверхню.

"Немає потреби йти далі!" - вигукнув Джейк. "Тут сказано, що вони прямо під нами, але як нам потрапити всередину?"

Нічого не кажучи, Пітер підняв кулак і незабаром почав вкривати його жовтою аурою. Джейк зреагував повільно, бо не міг повірити в те, що робить Пітер, але на той час було вже запізно.