Розділ 1789 — Хвиля жовтої енергії

Люди, які знали про Фамільярів, вивчали їх або, можливо, жили в часи, коли вони були більш поширеними, були приголомшені, ставши свідками сцени перед собою.

Вже було неймовірно, що людина має двох Фамільярів, але тепер вони були спантеличені, побачивши всіх Чотирьох Королів, пов'язаних з однією особою, оскільки це була безпрецедентна подія для всіх присутніх.

Хоч як би там було, у них не було багато часу на роздуми. Ерін та Лаксмус рухалися з неймовірною швидкістю, і величезна кількість сил зіткнулася водночас.

Ударна хвиля від зіткнення миттєво знищила останні вцілілі будівлі навколо. Це була невидима хвиля, що здригнула саме повітря, і хоча будівлі були зроблені з армованого матеріалу з іншої планети, а не з Землі, вибухова хвиля зруйнувала їх.

Вібрації змусили всі будівлі завалитися в ту ж мить, включаючи ту, з якої спостерігали інші. Сама підлога обвалилася, і всі приготувалися до удару.

Бій у великому поселенні почав вщухати. Члени обох фракцій тепер були більше зосереджені на тому, щоб врятуватися від наслідків битви між своїми лідерами.

Після початкової хвилі, що розтрощила будівлі, пішли нові ударні хвилі, і їхньої сили було достатньо, щоб збити багатьох з ніг. І Вампіри, і Дампіри були сильними, і вони не могли не дивуватися, як така енергетична сила могла змусити їх почуватися таким чином.

Коли ударні хвилі проходили крізь їхні тіла, це було так, ніби хтось вдарив їх зсередини, і згодом дехто з них навіть почав кашляти кров’ю.

"З усіма все гаразд?!" - вигукнув Ксандер.

Він підтримував дах, на якому вони стояли кілька хвилин тому, і через ударні хвилі він був зруйнований, а вони впали на землю. А підтримував він його для того, щоб врятувати своїх дітей від того, щоб їх не розчавило.

"Тату, ми достатньо сильні, щоб втримати це самі, знаєш? Тобі не обов'язково намагатися виглядати круто перед нами." - Джун похитала головою, хоча кутики її губ піднялися вгору.

Тим часом Кев допоміг відштовхнути уламок, і вони втрьох подивилися, чи інші в порядку, і саме тоді вони побачили Пітера, який стояв рівно, хоча половина уламків і ціла бічна стіна лежали на його голові.

Здавалося, ніби частина будівлі впала на нього, але він просто стояв там, дозволяючи їй розбитися об свою тверду голову, але що було дивним і змушувало двох дітей трохи хихикати, так це те, що він тримав.

Він тримав Люсію на руках у стилі "принцеси", і його обличчя було нахилене до неї, він пильно дивився на неї.

"Ти не поранилася?" - запитав Пітер.

"Н... Ні..." - відповіла Люсія, і замість того, щоб зніяковіти й швидко вистрибнути з обіймів Пітера, вона вирішила побути так ще кілька хвилин. До того ж, Пітер був сильним, чи не так? Він міг потримати тендітну жінку, як Люсія, кілька хвилин.

"Гей, а як щодо мене... ти міг би захистити й мене!" - крикнула Ні, відштовхуючи кілька каменів від своєї ноги. Вона бачила, як Пітер кинувся туди, і думала, що він захистить їх обох, але він просто схопив Люсію і навіть не глянув на неї.

"Гей! Дивіться!" - вигук Кева раптово привернув загальну увагу.

Енергетичні хвилі продовжували поширюватися, але тепер гігантська куля енергії з’явилася там, де двоє билися секунди тому. Вона ставала то більшою, то меншою, ніби сила намагалася ущільнитися.

"Це нагадує мені, коли Квін... переміг Ґрема," - пробурмотів Пітер.

Це справді виглядало так, але енергія тут була іншою. Замість того, щоб Квін конденсував енергію і використовував власні сили, це було зіткнення двох сил, і жовта куля енергії виглядала набагато нестабільнішою, ніж тоді, коли Квін конденсував енергію.

Поки Пітер думав про це, жовта енергія ставала все більшою з кожною секундою. Нарешті, вона поглинула землю навколо себе і вже досягла першої групи будівель, що раніше оточували лабораторію.

"Це не виглядає добре!" - сказав Ксандер. "Лейло, забирайся звідти!" - крикнув він на повний голос, сподіваючись, що Лейла почула. Навіть зараз здавалося, що вона певною мірою бореться з Кістяним кігтем.

Хоча вони двоє віддалялися від енергетичної сфери, що збільшувалася, вони все ще билися і були найближче до неї.

Зрештою, Пітер почав тікати, тримаючи Люсію на руках.

"Як би мені не хотілося втрутитися в останню секунду і вивести з ладу Лаксмуса або Ерін, найголовніше - це виживання!"

Можливо, тому, що Енергія Селестіалів впливала на Пітера, але він відчував, що ця куля енергії, яка розширювалася, була дуже потужною. Однак не тільки він, а й усі відчували це і знали, що їм потрібно втекти. Тож, не вагаючись, усі почали бігти до виходу.

Однак, як тільки всі повернулися, щоб бігти, жовта куля енергії миттєво розширилася. Вона спочатку поглинула Лейлу, а в наступну мить накрила все поселення.

Коли енергія пройшла крізь усіх, вони не могли ні чути, ні відчувати, ні бачити нічого. Коли вони відкрили очі, все, що вони могли побачити перед собою, - це яскравий спалах білого світла.

Це змусило багатьох з них подумати, що вони мертві, що їх більше немає і що це потойбіччя, але через кілька хвилин світло почало тьмяніти, і перше, що помітили всі, - це стеля Фамільяра їхнього поселення, де вони жили під землею більшу частину свого життя.

Більшість Вампірів і Дампірів були на землі, і вони почали повільно підніматися і повертати голови, дивуючись, що сталося або що відбувається. Будівлі були все ще зруйновані, але їхні тіла відчувалися дещо дивно, ніби енергія всередині них була частково висмоктана.

Тим не менш, дехто почав атакувати, як тільки побачив ворожого Дампіра або вампіра.

Коли Пітер підвівся, він перевірив, чи всі навколо нього в порядку, і вони були, але навіть він впав і лежав на підлозі.

"Що сталося... чекайте, що сталося з битвою?!" - вигукнув Пітер.

Він озирнувся, і оскільки все поселення стало майже пласким після бою, їм усім було легше бачити. Джессіка, Мінні та всі, хто вижив, повернулися в бік, звідки прийшла велика енергія, і там вони побачили Ерін, яка стояла зі своїм мечем Демонічного рівня в руці. Вона не була на своєму Коні і стояла спиною до Лаксмуса.

Те саме було і з Лаксмусом. Він стояв нерухомо у своїй жахливій чорній формі, яка виглядала набагато страшніше, ніж Кровопивця. Обидва були нерухомі, і будь-хто, хто це помітив, припинив бій, очікуючи, поки хтось із їхніх лідерів поворухнеться.

Зрештою... велике тіло Лаксмуса обм'якло і впало обличчям додолу. Воно впало рівно, нерухомо, ніби в його м'язах зовсім не залишилося підтримки, і в той самий момент навколо них почали вилітати різні предмети, розлітаючись у всі боки. Деякі з них були великими, деякі - малими.

Лаксмус зберігав усі ці речі у своїй Тіні, і тепер, коли він був мертвий, вони з'явилися на очах у всіх. У той момент Ерін підскочила і впіймала два предмети: свій Блейд і Червоне серце.

"Мушу визнати, це було не так легко, як я думала, але я зробила це", - сказала Ерін, ховаючи камінь у свої обладунки в безпечне місце. Потім, обернувшись, вона підняла свій меч.

"Я ж не можу залишити роботу незавершеною, чи не так?"

Сказавши це, Ерін рушила до Лейли, яка саме підводилася з землі. Оскільки вона була найближче до початкової атаки, їй знадобилося найбільше часу, щоб оговтатися, і була ще одна річ: у неї не було її чорного меча. Він лежав за кілька метрів від неї. Тому в неї не було способу, щоб захиститися від Ерін, яка наближалася.

"Тікай, Лейло!!! Тікай!!!" - закричав Ксандер на повні легені й уже побіг так швидко, як тільки міг. Розмахуючи руками, він випускав свою червону ауру, але був надто далеко, щоб його атаки досягли Ерін. Снаряди влучали лише в землю.

Ерін підняла свій меч на Лейлу й активувала перше кільце.

"Згори", - прошепотіла вона, і з нього вирвався тунель полум'я, спрямований прямо на Лейлу.

Лейла спробувала поворухнутися, але відчула, що її Легс не слухаються, і все, що вона могла зробити, - це дивитися, як полум'я наближається до неї, щоб поглинути її та людину, яку вона колись називала своєю найближчою подругою, а тепер та стала причиною її загибелі.

"Я багато чим завдячую Квіну, тому було б несправедливо, якби ти померла тут", - пролунав голос.

У наступну мить хтось з'явився між нею і полум'ям, що наближалося, і перш ніж вона встигла зреагувати, ця людина завдала одного удару по атаці, і полум'я миттєво розсіялося.

"Ворден..." - прошепотіла Лейла, її очі розширилися, коли вона побачила людину перед собою.

"Спроба зараховується, ти майже вгадала. Даю тобі ще одну спробу", - підморгнув Борден.